Формула Путіна
Головною відповіддю для вибудовування стратегії й тактики щодо Росії має бути — «не вір, не бійся, не проси»
Тиждень тому на Валдайському форумі президент Росії Путін зробив заяву, яка, на думку деяких політологів, мала б зробити кардинальний переворот у програмній політиці російського телебачення. «Ми не повинні виставляти нашого найближчого сусіда й наш братський народ у якомусь негативному світлі», — повідомив Путін, відповідаючи на запитання, чому з російського телевізора постійно ллються потоки бруду на адресу України.
Коментуючи ці слова Путіна, одні політологи й публіцисти опозиційного спрямування почали злорадно передчувати, як усі ці соловйови-кисельови почнуть демонструвати дива перевзування в повітрі. Інші ліберальні експерти, які щиро співчувають Україні, розгледіли в цих словах Путіна підступний задум, спрямований проти Президента Зеленського. Ось що пише із цього приводу відомий російський публіцист і політолог Олександр Морозов:
«Де-факто це вимога перейти від зображення України як форпосту ворожого Росії Заходу — до концепції «братського народу». Україну почнуть заливати єлеєм на федеральних медіа. «Ми — один народ, — пише публіцист і політолог Олександр Морозов. Путін і раніше висловлював цю фразу. Але тепер вона здобула характер прямої вказівки Громову й керівництву каналів.
Цей розворот є великою небезпекою для Зеленського. Оскільки зрозуміло, що Путін тим самим прагне через голову Зеленського привласнити на свою користь ті 73% електоральної підтримки, яку отримав Зеленський.
Мандат на «політику миру», який отримав Зеленський, поки нависає на вершині гори. Путін закладає заряд, що зірве з гори цей сель, — швидше, ніж встигне збудувати свою політику Зеленський.
Якщо федеральні медіа розвернуть свою лінію на 180 градусів щодо України на тему «братні народи хочуть миру», то в Києві знесе не лише Данилюка, а й взагалі всю Раду безпеки. І взагалі всю «безпеку». І слід сказати, що шанси у Путіна дуже хороші, за його спиною дуже потужний пропагандистський апарат, а у Зеленського — всього лише «електоральна підтримка» й більше нічого». Кінець цитати.
Минув тиждень. Ні перевзування в повітрі, ні заливання єлеєм України, ні розвороту федеральних медіа на 180 градусів щодо України — нічого цього не сталося ні в щонайменшій мірі. Градус ненависті на адресу України як мінімум залишився тим самим, а градус знущання, мабуть, навіть підвищився.
Свою програму «Вечір» від 9.10.2019 Володимир Соловйов почав з того, що почав гигикати, називаючи прізвища українських міністрів та іншого українського начальства і запрошуючи студію й телеглядачів весело посміятися з них. Не з міністрів, а з їхніх прізвищ. «Загороднюк — міністр оборони України — ги-ги-гт», — веселився Соловйов, старанно намагаючись виголосити прізвище українського міністра оборони з «українськими інтонаціями», які Соловйов явно почерпнув з радянського фільму «Весілля у Малинівці» і яких у реальних українців ніколи не буває. «Тре-пак», — прізвище заступника генпрокурора України Соловйов виголошує по складах, мабуть, йому здається, що так воно звучить особливо кумедно. Ну, й, нарешті, особливу радість весельчакові Соловйову принесло прізвище колишнього міністра енергетики України Юрія Продана. Не пам’ятаю, в якому класі початкової школи у нас припинили сміятися з прізвищ, у другому чи в третьому, а тих, хто продовжував глумитися з прізвищ, записували в розумово відсталі.
Окрім цілком дебільного знущання з народу, який Путін навіщось називає «братнім» — а прізвища й мова — це саме про народ, а не про владу й політиків, — російський телевізор продовжує цілеспрямовано ображати Україну як країну в цілому, намагаючись втовкмачити росіянам, що країна ця нікчемна й підкупна. «Скільки коштує ваша країна?» — це запитання Соловйов поставив українському економістові Олександру Охріменку не менш як п’ять разів, незважаючи на те, що той одразу сказав, що Україна не продається. Соловйову була байдужа відповідь, йому треба було укорінити в голови росіян тезу про продажність України.
А ще українці всі поголовно боягузи. Цю брехню Соловйов і його подільники вивалюють щоразу, коли хтось з їхніх опонентів заїкнеться про окупацію Криму. Їм миттєво у відповідь домашню заготівку: «А яка битва була під час захоплення Криму?» «А чому Крим не відвойовуєте, якщо він — ваш?» Спроби українського економіста Охріменка пояснити, що «українці — розумні» й тому не полізли воювати проти значно сильнішої на той момент російської армії, викликали бурхливий захват у студії Соловйова. Ведучий тут-таки навів аналогію з Гітлером, якого зустрічають з квітами, бо «розумні». Кургінян з’єхидничав, кривляючись і пародіюючи Охріменка: «Чому тебе в зоні опустили? Тому що я розумний!» Мабуть, Соловйов і Кургінян або не зрозуміли, що безпосередньо уподібнили Путіна — Гітлеру, а його воїнство — зонівським уркам, або вважають це уподібнення утішним для президента РФ і російської армії.
Для того, щоб оцінити рівень істерики й градус ненависті в телевізорі, зовсім не обов’язково вмикати звук і навіть не треба дивитися всю передачу. Досить дізнатися склад «експертів». Якщо у студії «сходознавець» Багдасаров — отже, будуть заклики брати Київ і Стамбул. На екрані з’явився Ж. — усе! — кирдик Америці, а заразом Європі. Заздалегідь відомо, на якій хвилині у режисера Кургіняна піде з рота піна й він у дусі Паніковського почне кидатися на опонента з криками: «Тримайте мене, зараз буде море крові!» У цій програмі піна у Кургіняна пішла приблизно на третій хвилині, й він почав кидатися на економіста Охріменка з криками: «Мерзота, слиз поганий, мерзота фашистська, зараз отримаєш у мене!» Причому режисерський досвід дозволив Кургіняну кидатися на економіста Охріменка таким майстерним чином, щоб відстань між ними не зменшувалася ні на сантиметр.
Як відомо, першою на критику Путіна з приводу негативного висвітлення України відгукнулася Ольга Скабеєва, яка кокетливо заявила: «Ніколи не робимо цього спеціально». Відтоді Скабеєва з Поповим провели кілька програм «60 хвилин», у кожній з яких вони старанно поливали брудом Україну. І щоразу, певна річ, «не спеціально».
Щоб зрозуміти, що означає заклик Путіна припинити негативне висвітлення України в російському телевізорі й чому помилилися ті, хто вирішив, що цей заклик означає «розворот на 180 градусів щодо України», є сенс пригадати горезвісну «формулу Штайнмайєра». Незалежно від того, що ця формула декларує, її реальне призначення в тому, щоб перші особи Росії, України та країн Заходу могли заявити про свої спроби встановити мир на українській землі, а в тому, що мир так і не настав, звинуватити іншу сторону. Тобто «формула Штайнмайєра» — це імітація, обманка, фантик без цукерки.
Таким самим фантиком без цукерки є й заява Путіна про недопустимість негативного висвітлення України. На черговому Валдайському форумі Путін на запитання, чому, незважаючи на його заклики, телевізор продовжує обливати помиями Україну, пояснить, що, по-перше, в Росії найвільніші ЗМІ у світі, тому телевізор його не слухається, а по-друге, ви подивіться, що в Києві робиться — весь Хрещатик кривавими візитівками Яроша усіяний, тож наш телевізор ще стримується.
На відміну від лукавої формули Штайнмайєра й наскрізь брехливої формули Путіна є формула, істинність якої перевірена десятиліттями опору й скріплена кров’ю в’язнів ГУЛАГу: «Не вір, не бійся, не проси». Саме ця формула може стати головною для вибудовування стратегії й тактики щодо путінської Росії, чи то тактика України, чи будь-якої іншої країни, чи то російської опозиції.
