Корольов: відомий і невідомий
Сергій Павлович Корольов. 12.01.1907, Житомир – 14.01.1966, Москва. Головний конструктор ракетно-космічної техніки, під керівництвом якого були створені перша міжконтинентальна балістична ракета та перший штучний супутник Землі, здійснені перший політ людини в космос та вихід космонавта з корабля у відкритий космос.
Уже ці сухі біографічні дані дають певну інформацію про СП, як звали його друзі, колеги і підлеглі, про масштаби здійсненого та непересічну особистість Головного конструктора. Проте скільки залишається «за кадром»…
З одного боку, Корольов був за життя вельми шанованою особистістю. Двічі Герой соціалістичної праці, академік АН СРСР, лауреат Ленінської премії; до нього з повагою ставилися радянські керівники, особливо Микита Хрущов. Його авторитет визнавали всі, з ким він спілкувався у справах. І саме йому зобов’язаний СРСР успіхами першого космічного десятиліття – супутником, «Бєлкою-Стрєлкою», польотом Гагаріна, відправленими до Марсу й Венери автоматичними дослідницькими зондами, супутниками зв’язку, м’якою посадкою автоматичної станції «Луна-9» на Місяць (це відбулося через три тижні після смерті СП, але робив цей проект він).
З іншого боку, Корольов у 1938-44 роках перебував у неволі (тюрма, Колима, авіаційні «шарашки» системи НКВД), і лише 18 квітня 1957 року він – на той час уже голова ради Головних конструкторів ракетної техніки, член-кореспондент АН СРСР! – був офіційно реабілітований «за відсутністю складу злочину». Проте і далі СП не став справді вільним – тільки що клітка його стала «золотою». Коли був запушений перший штучний супутник, у США перебувала делегація радянських науковців, чия професійна діяльність пов’язувалася з авіабудуванням й астрономією. Й от одного з них, академіка Леоніда Сєдова, американська преса охрестила «батьком червоного місяця», тобто супутника. Сєдов загадково посміхався і нічого не говорив… І далі, коли радянська преса писала про Корольова, вона називала його «Головним конструктором». Ані імені, ані прізвища. Статті у пресі СП підписував «проф. К.Сергєєв». Писав, до речі, Корольов сам, а не так, як деякі академіки і тоді, і зараз, - ставлять автограф наприкінці підготовленого референтами тексту. Всі нагороди (не лише його, а й інших ракетників) були здійснені таємно, про них ніде не писали. І на трибуні мавзолею поруч із Хрущовим, Гагаріним і Титовим мав стояти він, разом із конструктором найпотужніших у ті роки ракетних двигунів Валентином Глушком, - але стояли члени керівництва КПРС, прізвища яких, окрім хіба що Брежнєва, мало хто зараз пам’ятає. Ба більше, космодром Тюратам звався суто фейковим іменем «космодром Байконур» в усіх офіційних публікаціях…
Але від кого тримали в секреті Корольова й інших творців космічної техніки, кого дурили фейковою назвою космодрому? Радянських людей.
Ось що писав знаний льотчик-випробовував Марк Галлай, який працював з СП на початку 1960-х – інструктором з техніки пілотування у першому законі космонавтів:
«Впрочем, «закрытой» личность Главного конструктора была в основном у нас. Известный конструктор вертолетов Николай Ильич Камов имел однажды случай в этом убедиться. В начале 60-х годов он прилетел в Париж на очередной международный авиационный салон в Ле-Бурже. Не успел он сойти с трапа, как увидел среди встречающих старого знакомого - французского инженера Лявиля. Их знакомство возникло давно - еще где-то в 20-х годах. <…> И вот без малого сорок лет спустя - новая встреча. Рукопожатия. Объятия. Расспросы.
- Расскажи, Николя, что у вас нового? – спросил Лявиль. - Как наши коллеги?
- Да вот, знаешь, похоронили Лавочкина.
- О, я знаю. У нас писали. Бедный Симон! Ну, а как живет Серж Королев?
Хорошо подготовленный к поездке за рубеж, Камов развел руками:
- Понимаешь, я его как-то потерял из виду…
- Николя! Ты ничего не знаешь. Он же у вас теперь самый главный по ракетам!
Лявиль был в курсе…»
Добре відомо було на Заході – завдяки розвідувальним супутникам – і де насправді розташований головний радянський космодром.
Чи впливало негативно це на Корольова? Так. А головним було те, що, на відміну від США, де творці космічної техніки могли публічно звертатися і до колег, і до Конгресу, і до всього народу (й користувалися цим правом), де не в останню чергу завдяки цьому програма польоту людини на Місяць стала загальнонаціональною справою й ознаменувалася успіхом, Корольов та його колеги змушені були адресувати свої аргументи тупуватому керівництву КПРС (де після Хрущова з його «хлопським розумом», нерідко здатним одразу ж вірно оцінити ту чи ту проблему, можна було говорити про серйозні речі хіба що з відповідальним за ВПК Устиновим), ще тупішим маршалам і генералам, які не розуміли важливості космонавтики, та колегам з академії, які вмотивовано боялися, що ракетники заберуть собі і без того не надто щедрі асигнування на фундаментальну науку). Чи не це стало однією з головних причин того, що мрія всього життя Корольова і Глушка – послати пілотовані експедиції до Місяця і Марса – так і залишилася нездійсненною?
А ось іще одна не менш важлива причина цього. Академік Борис Черток, заступник Корольова з питань управління ракетно-космічними комплексами, писав у спогадах, що без хрущовських реформ в економіці – без її децентралізації, без створення регіональних раднаргоспів, - СРСР не послав би у космос ані перший штучний супутник Землі, ані першого космонавта планети. Адже раднаргоспи – територіальні органи управління економікою певних регіонів – діяли оперативно й ефективно, коли потрібно було за короткий час створити і запустити у виробництво нові зразки космічної техніки. Сергій Корольов створив величезну горизонтальну мережу, яка працювала на космонавтику. Мы, - пише Черток, - пользуясь заинтересованностью региональных совнархозов и заводов, получивших при хрущевских реформах большую самостоятельность, стремились разместить максимальное количество заказов на заводах приборного и радиоэлектронного профиля. Директора заводов, подчиненных совнархозам, получили право принимать заказы и заключать договора, не ожидая указаний сверху». Хрущова замінив Брежнєв, який уникав радикальних змін, не здатен був приймати стратегічні рішення і відновив сталінську міністерську вертикаль керування економікою. Сформована Корольовим система виробничої кооперації розпалася ще за його життя, розвиток радянської космонавтики загальмувався, настала кількарічна пауза в пілотованих польотах (посеред якої сталася трагічна загибель Комарова на «Союзі-1»), а місячна програма взагалі полетіла шкереберть. Отож СП був, на додачу до всього, ще й людиною, обізнаною в економіці, мав уміння використовувати всі позитиви радянського, як тоді говорили, народного господарства…
І ще одне. У спогадах про Корольова зафіксовано, що він із тими українцями, до яких ставився приязно, на космодромі нерідко звертався так: «Здоров, козаче! Рідну мову ще не забув?» - і переходив на українську. Й саме для СП космонавт-4 Павло Попович співав під час польоту: «Дивлюсь я на небо…»
А СП при цьому доводилися читати про себе у тодішніх газетах (де він фігурував як загадковий «Головний конструктор») – «настоящий русак»…
