Можливість щастя
“Людям не треба правди або брехні. Людям треба щастя» - писав у п’єсі «Брехня» Володимир Винниченко, письменник і політик, один із «найконтроверсійніших», як його називали, українських письменників першої половини 20 століття. Красиве формулювання, згодьтеся. І легко запам’ятовується. Але чи така всеїдність, часто пропагована ексцентричним Винниченком, особливо у молодші роки, справді веде до щастя? Кажучи іншими словами, чи веде ця дорога до Храму?
Щастя не варто бажати за будь-яку ціну. Якщо воно і настане, то буде надто швидкоплинним (навіть в масштабах однієї людини). Принаймні, пізніше доведеться розплачуватися : людям, народам, а деколи всій планеті.
Глобалізаційне розростання, міждержавний туризм, земля як одне гігантичне село було, безсумнівно, формою щастя для любителі подорожей, нових вражень і вільного буяння життя у різних формах. Пандемія коронавірусу поки що докорінно змінила картину світу, із її теперішнім міждержавним ізоляціонізмом. Сподіваюся, що третя форма, яка безперечно появиться після завершення пандемії, бо ніщо не триває вічно, дасть нові розумні можливості для щастя почуватися і бути приналежним до певного народу, і водночас громадянином планети Земля.
Одному здається щастям те, що для іншого близьке нещастю. До прикладу, я недавно спеціально слухав ( важка робота –таке слухати) інтерв’ю (дане у 2014-ому році) Владіміра Познера із російським ідеологом-фанатиком («русскомирного» пришестя якщо не для цілого світу, то для України) Алєксандром Дугіним. .Дугін вважає, що так звана Новоросія, зрештою, всі українські землі, крім Західної України, «оздоровит», наллє новою силою Росію, яку цей глашатай російського імперіалізму бачить принаймні протягненою на пів Європи. Багато хто у Росії, може, не озвучуючи так відверто, думає як Дугін, відчуваючи при цьому напливи натхнення, радості, підняття настрою, тобто, кажучи іншими словами, щастя.
Ви уявляєте, щоб таке могло вам принаймні приснитися? Цей сон був би справжнім мордовським страхіттям!
Можна говорити про щастя народів, етносів та субетносів та його химерні різновиди. Коли я дивлюся ( це частина роботи, бо завершую роман «Пальці поміж піском» про 50-ті роки в УРСР) хроніки із радянських парадів, особливо сталінської доби, то бачу, як багато облич людей світиться. Невже вони були по-справжньому щасливі?
Ні, звісно. Це був розтлінний вплив тоталітарного гіпнозу на людську душу. Так само неможливо повірити, що майже все населення Північної Кореї, яке істерично ридало на похороні, до прикладу Кім Чен Іра, тоді відчували крайній розпач чи безвихідь. Тоталітарні держави, особливо деспотії, окрім страху як інструменту, ще завжди вміло маніпулюють, за допомогою пропаганди, людською психікою. Така пропаганда, повторювала востократ, цей радянський соцреалістичний гіпноз, як наприклад, пісня одного із центральних радянських співаків 50-років Георга Отса: «Я люблю тебя, жизнь! Я люблю тебя снова и снова!», повторювана і нав’язувана до нескінченності, справді могла до певної міри збуджувати сили життя, життєві психічні резерви.
Всі ці молоді комсомольці-цілинники, які їхали «за туманом и за запахом тайги», під пісні колишнього льотчика, «короля» тодішньої пісні Георга Отса, справді відчували –я переконаний у цьому!- напливи ілюзії щастя.
Чи не знали вони про злиденне життя своїх батьків? Знали, але вірили радянському мистецькому гіпнозу. Цей гіпноз виконував двояку роль (отут справді, за Винниченком- дивіться цитату на початку): у багатьох починав викликати тотальну недовіру, але і будив резервні сили життя, які особливо могутні у молоді роки. Нема нічого дивного, що більшість із них вірили у казки радянських пропагандистів. На місці цих людей могли би бути і ми....
Що ж дає можливості пошуків і знаходженню щастя? Правда? Але буває вбивча правда, яка не зцілює, а руйнує. Наприклад, правда про недобрий стан здоров’я людини із розхитаною нервової системою або правда, повідомлена всім і осмислена всіма, про справжній стан державного управління деяких країн.
Щастя не зароджується зовні. Можуть бути лише сприятливі чи несприятливі фактори. Лише ми самі можемо бути час до часу щасливими, незалежно від багатьох обставин. Спорт, медитації, помірне харчування, культ позитивних подій у житті кожного за добу, тонке вслухання у власний внутрішній світ і т .д.
Але існує ще форма щастя , невіддільна від щастя нашої Вітчизни. Такої форми щастя я бажаю всім громадянам України, навіть якщо за неї треба постійно боротися.
