Навіщо Соловйов виправдовує фашизм?
За даними компанії Mediascope, в середньому протягом 2019 року більшість росіян дивилися суспільно-політичні ток-шоу «Росії 1». Перше місце посів вечірній випуск «60 хвилин», потім іде «Вечір» з телеведучим Соловйовим, а завершує трійку денна версія програми Скабєєвої та Попова. Соловйов претендує, і не без підстав, на роль головного в інформаційних військах путінського режиму. І те, що Скабєєва з Поповим випередили Соловйова щодо популярності, відображає певну кризу в «творчості» цього сучасного Штрейхера. Минулого року частка соловйовських блазнювань в ефірі різко зросла, а рівень істеричного хамства телеведучого перевищив поріг дозволеного навіть для тих, хто в цілому поділяє основні погляди та ціннісні установки Соловйова. Дивитися програми Соловйова завжди було гидко, але 2019 року це стало заняттям фізично нестерпним і до того ж безглуздим. Оскільки зміст усіх 25 годин на тиждень, протягом яких Соловйов перебуває у федеральному ефірі, зводиться до одного багато разів повтореного крику, зверненого до українців: «Ви — нацисти!!!»
У Соловйова очевидна «творча» криза. Можливо, цим також пояснюється досить дивний на перший погляд вчинок телеведучого в перші дні 2020 року, коли він розмістив на своєму телеграм-каналі повідомлення користувача Ігоря Молотова, присвячене фільму Соловйова про лідера фашистської Італії Беніто Муссоліні.
«Володимир Соловйов зробив дуже потрібний фільм. Потрібний насамперед тому, що у нас Дуче вважають маніяком і не розуміють, що фашизм і нацизм — різні речі. Муссоліні був чудовою людиною, дав світу третій шлях, яким, частково, сьогодні йде Росія. По суті, загибель Муссоліні, або те, що видали за його загибель — ви дуже вірно сказали — це був символ — кінець режиму Фашистської партії», — написав Молотов.
Перепост повідомлення без коментаря означає згоду з автором. Тобто, Соловйов згоден з тим, що «Муссоліні був чудовою людиною, дав світу третій шлях, яким, частково, йде сьогодні Росія». В принципі, з тим, що Путін запровадив у Росії фашистський режим, можна погодитися. Питання у ставленні до цього факту. Соловйов запровадження в Росії фашистського режиму відверто схвалює.
Фільм Володимира Соловйова «Муссоліні. Захід» показали на головному державному телеканалі країни в грудні 2013 року. Фільм пронизаний теплотою та співчуттям до Муссоліні й обуренням до тих, хто його вбив. Після прем’єри цього фільму відбулося його обговорення на телеканалі «Культура» в програмі Володимира Хотіненка «Дивимося...Обговорюємо». Ведучий і «експерти» улещували Соловйова і, захлинаючись, хвалили фільм, на відміну від публіки, що складалася, в основному, зі студентів. «Мені соромно за телеканал «Культура!» — кинув один із присутніх в обличчя Соловйову та Хотіненку. Мабуть, найкращу оцінку фільмові Соловйова дала одна з учасниць програми: «Це був фільм про те, як Володимир Соловйов у відкритому автомобілі їхав гарною дорогою в образі Муссоліні, і є миті, коли їхні профілі збігалися». Справді, з 48 хвилин фільму приблизно половина слугувала показом самого Соловйова, а інша половина — це кадри кінохроніки з Муссоліні. І неможливо не помітити схожість між цими двома людьми.
Але якщо зовнішню схожість телеведучого та дуче можна зарахувати до розряду кумедних казусів, адже багато хто на когось схожий, то ідейна спорідненість лідера фашистського режиму й одного з найбільш популярних телеведучих Росії — це вже набагато серйозніша справа. А свої симпатії до ідей Муссоліні Соловйов засвідчує не лише інтонаціями, але й безсумнівними заявами у фільмі.
«Можна забути те, що приніс Муссоліні світові», — із сумом зауважує Соловйов у кінці фільму. І пояснює глядачам, що саме приніс Муссоліні і чого, на думку Соловйова, забувати ніяк не можна: «Саме його ідеї корпоративної держави, відповідальності різних класів, саме його ідеї втілені у шведській моделі соціал-капіталізму».
Соловйов бреше. Власне, він бреше завжди — це його звичайний стан. Але коли він порівнює демократичну країну з тоталітарним режимом, у якому знищена опозиція, ліквідовані всі партії, окрім фашистської, насильство стало основою внутрішньої політики, а імперська агресія — основою політики зовнішньої, — це особливо огидно.
Соловйов намагається відірвати дуче від фюрера, а італійський фашизм від німецького нацизму брехнею про те, що Муссоліні не був расистом. «Я став расистом ще 1921 року. Деякі думають, що я у цьому питанні намагаюся імітувати Гітлера, але це не так. Необхідно, щоб італійці поважали свою расу», — заперечує Соловйову його ідейний побратим Муссоліні. 1934 року Муссоліні заборонив книгу «Чорне кохання» про роман італійки й африканця. 1929 року, коли засновували Італійську академію, євреї до неї не входили, а 1934 року газети проводили антисемітську кампанію. Пізніше Муссоліні впровадив низку дискримінаційних законів:
19 квітня 1937-го — декрет про заборону змішення з ефіопами.
30 грудня 1937-го — декрет про заборону змішання з арабами.
5 вересня 1938-го — декрет про обмеження прав євреїв.
«Кожного разу, коли отримую звіт з Африки, я засмучуюся. Лише сьогодні, наприклад, ще п’ять осіб було заарештовано за співжиття з чорношкірими. Ох, ці брудні італійці, вони здатні зруйнувати імперію скоріше ніж за сім років. Їх не зупиняє відчуття расової приналежності», — ці слова Муссоліні — ще одна відповідь його прихильникові Соловйову, який так старанно намагається відмити свого кумира від расизму.
Соловйов називає свій фільм «Історичним розслідуванням». Це «розслідування» не засвідчує жоден документ, жодна думка фахових істориків. Зате у фільмі фігурують такі «авторитетні експерти», як Маріо Николліні, фашист (так ця людина названа в титрах), або Альберто Ботта — історик, фашист (теж позначення даного «експерта» в титрах). Мабуть, свідчення людей, які себе називають фашистами, для Соловйова є чинником, що підвищує довіру до висновків його «історичного розслідування». І в кінці фільму Соловйов проголошує головну сенсацію. Цитую: «Куди ж подівся цей хитрун? Історія була така: втік, перейшов кордон Швейцарії, після цього сліди Муссоліні зникають».
Але й це не все. «Історичному слідчому» Соловйову щастить знайти «сліди» Муссоліні. «Один дуже шанований представник зовнішньої розвідки сказав мені: «Ви знаєте, Володимире Рудольфовичу, адже ми зустрічалися з Муссоліні в середині і в кінці 1950-х років, у одній із країн Латинської Америки. Він мав гарний вигляд і був відверто задоволений життям...» Кінець цитати. На цьому Соловйов завершує свій фільм про Муссоліні.
Світом гуляє безліч тухлих «історичних» байок. Наприклад, про те, що замість Гоголя поховали іншу людину. Або про те, що американці самі свої башти підірвали. Один професор роками розповідає своїм студентам про те, що Гітлер не скоїв самогубство 1945-го, а втік за допомогою американців і ховався в теплих порожнинах Землі, які розташовані під Північним полюсом. Байка Соловйова такого ж кшталту навіщось показана на головному державному телеканалі. Навіщо?
Соловйов і його «експерти» постійно страждають, що в Росії немає державної ідеології, і її потрібно неодмінно запровадити. Придумати свою вони не в змозі. А головне — навіщо, коли ось вона, придумана сторіччя тому. І назва відповідна — фашизм. Трохи забруднилася в процесі вживання, так це не біда. Завжди знайдуться умільці, здатні відмити чорне та забруднити біле.
Цікаво, як тепер Соловйов буде всіх своїх опонентів фашистами обзивати — адже це його мовою повинно звучати як комплімент?
