Парламентська сміхотворчість
«27.06–04.07.2019»
Краще бути хорошою людиною, що «лається матом», ніж тихою, вихованою тварюкою.
Фаїна Раневська
Нецензурну лексику в Україні збираються прирівняти до доброчинності. Віднині, щоб підтримати розвиток української культури, публічним особам досить буде просто нецензурно вилаятися. — Законопроєктом «Про протидію лихослів’ю», запропонованим Ольгою Богомолець, пропонується направляти засоби від штрафів за нецензурну лайку до Українського культурного фонду!
Буквально за кілька хвилин після публікації законопроєкту «Про протидію лихослів’ю» без перебільшення сотні подібних жартів заполонили соціальні мережі. На тлі скандальних ухвал українських судів протягом останніх тижнів, сумнівних призначень і реваншистських інтерв’ю перших осіб новообраної влади законопроєкт авторства Ольги Богомолець здався більшості ще одніим нешкідливим безглуздям, прощальною нісенітницею політика, що за п’ять років розгубив величезний капітал громадської поваги, не більше ніж приводом, у ці дні найдоречнішим, просто від душі посміятися.
Тим часом, сама Ольга Богомолець, ніби підтверджуючи крилате горинське «Всі дурощі на Землі робляться з серйозним виразом обличчя», із законопроєктом, що пропонує зобов’язати Кабмін затвердити список нецензурних висловів і створити системи моніторингу їх вживання в публічній сфері, не жартує. У пояснювальній записці до нього (а потім у «Фейсбуці» та в інтерв’ю) вона послалася на поширений міф про нібито російське походження української ненормативної лексики, «нав’язаної нам колонізаторами». Чи варто казати, що багаточисельні історичні джерела ще козацьких часів, фольклорні матеріали (з Карпатського регіону навіть більшою мірою, ніж з Подніпров’я), нарешті українська література — творчість самого Шевченка — в один голос свідчать про зворотне.
Тут мимоволі згадується торішній телеефір Ольги Вадимівни на NewsOne, коли вона розмірковувала про те, що в української нації є деякі особливі «імунні потреби», що вимагають створення призначених лише для неї вакцин. — Фактично повторення тези про особливу «додаткову хромосому» в росіян, якою вперше ще 2013 року розсмішив (і до цих пір наполегливо продовжує смішити) весь світ російський міністр культури Володимир Мединський. Ну, історик Мединський гаразд, але до того здавалося неможливим почути таке від лікаря за освітою.
Якщо в плани автора законопроєкту (нагадаю, на минулих виборах третього номера списку «Блоку Петра Порошенка») входило ще більше дискредитувати український парламент в очах все ще порівняно нечисленних негативно налаштованих до його розпуску виборців, вона сповна впоралася зі своїм завданням. — Так-так, навіть приналежність до фракції вчора ще партії влади, в якої вся передвиборча кампанія побудована на протистоянні з Кремлем, не оберігає від бездумного копіювання гірших проявів російської законотворчості.
Замість, наприклад, перезрілого питання концентрації в умовах гібридної війни основних українських телеканалів у руках промосковських сил, вирішувати питання дріб’язкового контролю, керуючись святенницькою мораллю, вишукувати бліх у тому, хто що пише і каже. А фактично в разі ухвалення законопроєкту, вручити новій, навіть на словах, не лише на ділі, незрівнянно менш проукраїнській владі інструмент, ніби спеціально створений (і так у Росії використовуваний) для тиску на топових блогерів і незалежні ЗМІ.
З боку виглядає так ніби в умовах внутрішньополітичної кризи, що заглиблюється на тлі дострокових парламентських виборів, усе сильнішого паралічу виконавчої влади, що ввів у ступор цілі міністерства, нарешті, повзучого реваншу промосковських сил, Верховна Рада в звичній за всі ці роки манері, продовжує законотворити абсурд. Адже не одна Богомолець. Пригадаймо, хоч би законопроєкт Оксани Корчинської про перейменування Росії на Московію, або внесений два роки тому відразу дев’ятьма депутатами від більшості фракцій («Опоблок», «БПП», «Відродження», «Батьківщина», «Самопоміч») законопроєкт, згідно з яким пропонувалося починати пленарні засідання Ради з молитви «Отче наш».
Усе ж, є щось, що доки відрізняє нас від Росії. Проти законопроєкту про обов’язкове читання молитви перед пленарними засіданнями два роки тому виступили навіть ієрархи української Церкви. А над нинішнім законопроєктом «Про дематюкізацію» Богомолець посміялися навіть ті, кому в повсякденному житті вистачає словникового запасу лаятися без мату. Нехай дострокові парламентські вибори не зменшать відсоток фриків у Верховній Раді, поки нам вистачає здорового глузду, поки відчуття гумору ще не залишило нас, подібні законопроєкти не мають жодного шансу, парламентська сміхотворчість не перетвориться на закон.
