Варшава, 1 вересня. Теологічний трактат
Інколи трапляється те, через що ти почуваєшся іграшкою долі: рейс переносять на завтра й у тебе утворюється незапланований день у Варшаві.
Доля з тебе покепкувала, то що ж? Що ж? Видобуду з цього максимум. Сяду на трамвай, поїду в місто. Вийду біля величезної штучної пальми на початку вулиці Новий Світ. І піду собі, піду до води, до Вісли, до старих кварталів, куди всі йдуть, туди і я піду, бо де ж іще можна сповна оцінити гумор ситуації, як не серед великої кількості організованих гуманоїдів?
В костьол Святого Хреста заходжу майже випадково. Головна святиня всередині не має жодного стосунку до Біблії. Це – серце Шопена.
Місце його спочинку – білу мармурову композицію на одній з колон - знаходжу після шанобливого кола по інтер’єру. З лавки неподалік підхоплюється моторний дідусь в окулярах, мигами й жестами й сяянням обличчя сигналізує: так, чувак, це він, ти вгадав, ти не дарма прожив цей день, та що там день, фотографуй терміново! І я візуально засвідчую.
Жарко. Через дорогу - пікет вірних Фалунь Дафа. Виставили плакати з поясненнями. Виявляється, вся їхня система заснована на 5 простеньких рухах, які дозволяють радикально поліпшити карму й скерувати енергію по потрібній траєкторії. Я прямую далі, на ходу повторюючи більшість цих рухів і вголос обговорюючи зі своїм внутрішнім гімнастом їхню точність і дієвість. На мене ніхто не озирається.
У костьолах суцільні весілля. Крики й мильні бульбашки. Черниця в білому вбранні і чорній хустині змітає щіткою конфетті з бруківки. Група єговісток зі стандартним набором журналів стоїть біля стіни, наче перед розстрілом. Неподалік від Старого міста на сцені виступає американський проповідник. Закликає відкритися Ісусу й отримати дива, запрошує бажаючих підійти до нього. Спочатку підходить активістка в червоній футболці, а потім кілька літніх туристів. Проповідник обіцяє негайне зцілення від хвороб душевних і тілесних. Від оптимістичний, моцний і стрижений їжачком, і чимось нагадує льотчика зі старих голівудських фільмів. Я йду далі, бо твердо знаю, що все буде добре й антисатанинська бомба ляже точно в ціль.
Десь у Краківському передмісті на мене раптом нападає кришнаїт Володя. Він кілька разів називає мене святою людиною. А потім просить грошей. Грошей не даю, але розповідаю історію своїх стосунків з Крішною. Він вклоняється у відповідь.
Останній кадр у Варшаві перед тим, як повернутися в готель біля аеропорту – двійко хлопаків, що з доволі іронічним виглядом сидять, звісивши ноги, у вікні на сьомому поверсі височезного будинку. Й здається мені, що це теж якийсь особливий ритуал, якого вимагає їхнє вчення. Бо інакше й бути не може. Інакше ніяк.
Мені пора. Я бажаю всім удачі.
Удачі всім.
Бо, зрештою, що таке віра, яке не радісне розмахування руками на краєчку підвіконня під дахом хмарочоса?
Харе Будда.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День», Варшава-Київ
