Як гриби після «Дождя»
Існує цікава закономірність: якщо нині в ресторані акція на котлети, то цілком вірогідно, що завтра акційно вже пропонуватимуть спаґеттіболоньєзе. Адже треба кудись подіти непродані котлети! Ось їх і пускають на фарш, щоб відвідувачі мали можливість насолодитися завжди «свіжими» стравами. Приблизно так само функціонує весь бізнес, намагаючись прилаштувати доходи від виробництва ще в один цикл споживання. Ринок мас-медіа живе за подібними принципами, і саме під таким соусом слід розглядати трансляцію російських ЗМІ в Україні. Додаючи, ясна річ, ще вагомий компонент імперського промивання мізків для наївних «малоросів».
Мене не здивувала новина про те, що Україна заборонила трансляцію російського телеканалу «Дождь», як і не здивувався я з того, що це зроблено так пізно (бо ілюзій щодо ефективності нашого державного менеджменту не маю). Натомість справді здивували мене ті – слава Богу, нечисленні – українці, які виступили на захист російського каналу нібито в рамках боротьби за свободу слова. Це яким, даруйте на слові, йолопом треба бути, щоб у 2017 році дивитися «Дождь», вірячи в ефемерних російських опозиціонерів і демократів? Будьмо логічними: якщо стверджуємо, що в РФ – диктатура, то жодних опозиційних ЗМІ там не може бути апріорі. А якщо деякі такими себе називають, то ясно: йдеться про керовану фальшиву опозицію на утриманні режиму. Режисера таких «каналів» у Кремлі. Невже хочеться ще раз почути демократа Навального, який розкаже про те, що Крим таки «ісконнорускій»?
Розумію тих, які кажуть, що треба дружити зі здоровими силами в Росії, незалежними демократичними й інтелектуальними середовищами, бо це забезпечить можливість нормального співжиття з Росією після краху РФ. Але це не означає, що слід падати навколішки перед пафосним московським каналом, який всього лише «дотримується законодавства РФ» й показує карту з російським Кримом. Давно пора затямити: це росіяни мають дивитися українські канали, вчити українську мову, як колись наші дисиденти вчили польську й чеську, аби мати доступ до правдивих джерел інформації, прислухатися до українських лідерів думок. А не навпаки, коли українці зазирають до рота московським «звьоздам» із сумнівною репутацією. Це не ми напали на Росію, і не наш інфопростір став інструментом пропаганди (але може стати, якщо й далі транслюватиме російські ЗМІ).
Час зрозуміти, що поки ми слухаємо Шустера, Ганапольського чи Кісєльова, то не буде в нас нормальних каналів і журналістської еліти, яка дорожить іменем і професійною репутацією. Логіка дій проста: чим менше в нас буде російських гастролерів і каналів у ефірах, тим швидше виросте українська журналістика, зміцниться і урізноманітниться інформаційний простір. З’являться нові українські канали й виростуть мислячі українські телезірки – як гриби після дощу. Даруйте, після «Дождя».
