У Вінниці представили архівні документи, які десятиліття зберігалися під грифом "Цілком таємно"
Фотодокументальна виставка до 85-ї річниці Голодомору відкрилася в Державному архіві Вінницької області. В експозиції «Голодомор 1932–1933 років на Вінниччині. Трагедія українського народу» представлені копії архівних документів, добірки книг, газетні публікації, фотознімки, спогади та свідчення тих, хто пережив Голодомор. Більшість документів, які розкривають передумови та масштаби трагедії 1932–1933 років, довгий час зберігалися під грифом «Цілком таємно». Розсекретили їх лише в 90-х роках, а вперше оприлюднили саме у форматі цьогорічної виставки.
"Представлені документи гарно збереглися, бо під час ІІ Світової війни були евакуйовані на територію Російської Федерації, повернули їх у повоєнний період. А в роки незалежності почали розсекречувати і частинами передавати в архів, – коментує співробітник Державного архіву у Вінницькій області, кандидат історичних наук Володимир Петренко. – Збережені матеріали надзвичайно інформативні. Вони дають можливість визначити передумови трагедії, методи і технології здійснення геноциду і проаналізувати демографічні наслідки. А головне – підтверджують той факт, що це був цілеспрямований процес на знищення українського народу. За що? За опір, яке чинило українське селянство через небажання йти в колгоспи. Найбільше загострення між режимом і селянством припадає на 1930 рік. Тоді в Україні відбулося понад 4000 масових виступів, у яких взяло участь біля 1, 2 млн осіб. Українці перешкоджали більшовикам здійсненню далекоглядних світових планів, в тому числі стосовно захоплення інших територій. Для контролю було вирішено поділити територію країни на області, щоб легше було керувати цими процесами. Тому святкування днів заснування тієї чи іншої області – це наруга над репресованим і замордованими голодною смертю українцями»"
Експозиція складається з чотирьох розділів. У першому розповідається про економічне та політичне становище на Вінниччині в 1928–1932 років. Він містить листи і доповідні записки, у яких йдеться про неможливість виконання хлібозаготівель, відсутність хліба у населення, описуються методи роботи в умовах масового розпуску колгоспів і плани розкуркулювання селянства у Вінницькій області. Другий розділ виставки розкриває механізми вчинення злочину геноциду, визначаючи, надмірні державні хлібозаготівлі – однією з передумов великої трагедії. І як доказ демонструє листи від керівників про голодування населення та «продовольчі труднощі» в області. Описуються випадки людоїдства і виходи селян з колгоспів. Особливо вражають доповідні записки, у яких йдеться про підкидання дітей до дитячих будинків, високу смертність у дитячих притулках та неможливість утримання дитячих закладів через брак продовольства.
"Третій розділ – наймасштабніший. Він містить документи про смертність населення від голодомору. Дані про випадки людоїства та трупоїдства в районах області, порівняльні таблиці смертності населення по районах, – продовжує Володимир Петренко. – За 1932–1933 років область втратила більше одного мільйона жителів. До голодомору на Вінниччині проживало 4 мільйони 726 тисяч 97 осіб, а на липень 1934 року, за даними сектору «особливого» Вінницького обкому КП(б)У, населення області зменшилося до 3 мільйонів 598 тисяч 336 чоловік. Звичайно, не можна стверджувати, що стовідсотково всі подоляни стали жертвами Голодомору (деяка частина з них змогла втекти на новобудови, інша – за кордон), але більшість точно померла саме голодною смертю".
Четвертий розділ виставки представляє спогади очевидців тих часів, які згадують про «волинки», напади на склади, вбивства активістів, поширення листівок, вивезення зерна, відмови виходити на роботу. Також показано трагічну ситуацію представників місцевого керівництва, які у намаганні врятувати односельців від голодної смерті ставали жертвами репресій.
Олеся ШУТКЕВИЧ, Вінниця, фото автора
