Вечір, вишукана музика, гілочки шипшини і букети яскравих квітів, сотні людей, які раді бачити один одного, і дві з половиною сотні світлин, задля яких і влаштовано цей вечір. Восьмого листопада в Будинку кіно відкривається вже ХХІ Міжнародна фотовиставка «Дня». Ми змінили локацію, і вдячні за сприяння Будинку кіно та Національній спілці кінематографістів України, але не змінили правила – живого спілкування і живого свята. Традиційну для свята «Дня» піднесену музичну атмосферу забезпечили струнний квартет Київського інституту музики імені Глієра та яскраві ведучі – співачка Марієтта Вейз та народний артист України, постійний авторі друг «Дня» Олексій Кужельний.

«МИ З ТОЇ КРАЇНИ, ЯКА ПОНАД 20 РОКІВ ПРОПОНУЄ ІНШУ ЯКІСТЬ»

Звертаючись до гостей, головна редакторка «Дня» й авторка всіх наших проєктів Лариса Івшина відзначила: «Дуже приємно бачити в залі і тих друзів «Дня», хто підтримує фотоконкурс уже майже 21 рік. І, звісно, є серед вас зовсім юні, ось щойно я отримала прекрасну корзинку з квітами від Терещенка-молодшого, для якого ця виставка – перша в житті, бо минулого разу Олена і Мішель Терещенко були в нас, коли тільки починався «проєкт» Терещенка-молодшого. Дуже приємно вітати всіх тих, хто довірив нам знімки, і тих, хто надав призи…».

«Недавно прекрасна журналістка під час інтерв’ю, коли ми заговорили про наші книги, сказала мені: «Ви знаєте, складається враження, наче ви з іншої країни», – поділилася Лариса Олексіївна. – Якщо подумати над цим зауваженням, то один із варіантів відповіді: справді, ми з іншої країни. Ми з тої країни, яка понад 20 років пропонує іншу якість. Іншу якість медіа, іншу якість політики, іншу якість життя. Для того ми робимо виставки, наші книги. Намагаємося всіх перетягти в нашу країну, отримати в нас громадянство  –  в розумній країні Україні. І друга відповідь – ми з тієї ж країни. Ми співпереживаємо. На цій виставці багато болю, багато подолання і багато солідарності. Ми з цієї країни. Ми тільки хочемо якось подружити ці дві країни. Наша фотовиставка – це запрошення українців на зустріч із Україною».

«ПОДВИГ НАШИХ ВІЙСЬКОВИХ У ПОВСЯКДЕННІ»

Серед спеціальних гостей урочистості – голова Українського культурного фонду Марина ПОРОШЕНКО. «Передусім хочу особисто подякувати пані Ларисі Івшиній за те, що вона протягом стількох років продовжує цю чудову традицію. Це – фотолітопис нашої країни, відображення нашого життя, яке показує нам не тільки усміхнені обличчя дітей і красиві українські краєвиди. Але і показує скалічені долі, показує, іноді непомітний, але подвиг кожного захисника України, який зберігає і боронить наше мирне і спокійне життя. Назва цьогорічної виставки – «Велич простоти». Справді, велике криється в простому. І в наш час постійного інформаційного спаму, обманів дуже важливо розібратися, що є правда, хто є ворог, а хто друг. Саме такі виставки допомагають нам через прості речі осягнути найважливіше». До речі, уперше Марина Анатоліївна вручила свою спеціальну відзнаку, будучи у статусі першої леді країни, 2016 року, в номінації «Світ очима дітей» і в наступні роки так само акцентувала увагу саме на знімках юних учасників. Цьогоріч Марина Анатоліївна відзначила роботу «дорослої» категорії – Миколи Тимченка з серії «Ігри Нескорених. Попередній відбір». «Це дійсно той подвиг, який наші військовослужбовці показують не тільки на передовій, а й після повернення з неї, уже в повсякденні. Вони показують нам, як треба боротися за життя, як треба не здаватися. Я вам дуже вдячна за цей знімок», – звернулася до Миколи Марина Порошенко.

Вітання і призи від митрополита Київського і всієї України, предстоятеля Православної церкви України Епіфанія вручив архієпископ АГАПІТ, намісник Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. «Духовність – це дуже важлива складова як особисто кожної людини, так і всього українського суспільства та всього світу. Саме на духовній основі будується життя кожної людини, кожної країни і кожного суспільства», – наголосив він.

ГРАН-ПРІ – «ЖИТТЮ СТАНИЦІ ЛУГАНСЬКОЇ» І «СНАЙПЕРАМ» ОЛЕКСАНДРА КЛИМЕНКА

Світлини військового фоторепортера газети Верховної Ради України «Голос України», володаря «Золотого дня» 2015 року Олександра Клименка, який буває на передовій дуже часто і цього вечора зокрема, щороку вражають відвідувачів фотовиставки «Дня». Цей – не виняток. Але навіть більше. «Знімки Олександра Клименка показують країні, яке насправді життя сьогодні у Станиці Луганській, як нам потрібно не допускати руйнації та допомогти понівеченим регіонам прийти до кращого життя», – сказала Лариса Олексіївна. І саме його серії «Життя Станиці Луганської» та «Снайпери» отримали Гран-прі Міжнародного фотоконкурсу «Дня»-2019 від генерального партнера фотоконкурсу агрофірми «Ольгопіль» та її керівника Павла Каленича.

Павло Євгенович підтримує фотоконкурс «Дня» вже 14-й рік і з 2016 року вручає Гран-прі. «Я вже чотирнадцятий раз на фотовиставці газети «День», яка стимулює робити гарні і цікаві справи, зокрема й мене, як керівника, власника господарства, – поділився Павло Євгенович. – А Лариса Олексіївна своїм ентузіазмом, розумними інвестиціями просто заряджає всю Україну. Через це я тут, серед партнерів, і з величезним задоволенням беру участь у відзначені кращих фотомитців країни. Звичайно, фотовиставка велика, і вибрати кращих не просто. Тому від агрофірми «Ольгопіль» ми визначили серію робіт «Життя Станиці Луганської» та «Снайпери» і я мав за честь вручити Гран-прі Олександру Клименку. Сертифікат з грошовою винагородою отримав його син, оскільки Сашко зараз на лінії розмежування, знову працює. Його роботи дійсно відображають те, що нам треба вирішити – один раз і назавжди. Дивитися на такі фотографії без болю в серці неможливо… Як неможливо не підтримувати проєкти газети «День».

«Коли ми вперше у 2007 році зробили фотовиставку «Дня» в Ольгополі, то це був справжній прецедент, бо вперше вона була презентована у селі і стала подією № 1, –  пригадує Павло Євгенович. – Тоді мене дехто запитував: «Що ти робиш, це ж глибинка?!». А у мене вирвалося: «Глибинка поняття не територіальне, глибинка – поняття ментальне». І цей меседж був на шпальті газеті «День» і на титульній сторінці. За ці роки фотовиставка, як дійсно «галерея на колесах», буває у нас і у нашому районі. Це привчає людей до культури, до красивого, духовного. Варто показувати людям, що не єдиним хлібом треба жити. Якщо людина внутрішньо багата, вона такі справи оцінює. І тут треба віддати належне Ларисі Олексіївні, бо вона робить нереальну роботу і не один рік поспіль. Мені у таких проєктах брати участь за щастя. А ще я від цього отримую неймовірне задоволення».

«Насправді все дуже просто в цьому житті – не робити зла, робити добро і бути людиною. На війні все це гостріше відчувається. Інакше, ніж у мирному житті», – говорив нещодавно в інтерв’ю «Дню» пан Олександр, і все це він відтворив на своїх талановитих роботах, що оголюють усю правду російсько-української війни. На жаль, Олександр Клименко не зміг особисто бути присутнім на нагородженні, бо він «якраз знімає, там де, іде війна», але нагороду отримав його син, який висловив подяку за високу оцінку роботи свого батька.

«Попри всі зусилля нашого фантастичного колективу газети «День», без наших друзів, без тих, хто вірить у фотовиставку , нам навряд чи вдалося б 21 рік робити таке народне дійство. А Павло Каленич – наша особлива гордість, – акцентувала головна редакторка «Дня». – У газети є друзі, яких ми супроводжуємо увагою десятки років, і Павло один з них. Пам’ятаю, коли він прийшов у своє господарство, це було вже після перебудови, всі звідти вже втікали і тільки найбільш відважні приходили. Саме завдяки вірі та вмінню жити разом з людьми ми бачили просто неймовірні  перетворення. Скоро фірма, яку Павло Євгенович задумав як високої європейської якості молокозавод, матиме свій магазин у Києві. Я вірю, що саме такі хлопці, які не боялися труднощів, створили прообраз для таких, як ті, що у Станиці Луганській, щоб вони теж видряпалися з цього безпросвітного на сьогодні життя, у якому ще так мало Швейцарії. Я дуже рада, що сьогодні нагороджую таку унікальну людину: Олександра Клименка, якому ми привіт передаємо через сина: він є просто неймовірним старожилом нашого фотоклубу, як мінімум за вірність йому він потребує особливого призу, спасибі вам!»

«ЗОЛОТИЙ ДЕНЬ» – ЗОЇ ШУ ЗА СЕРІЮ «ПІСЛЯ ПОЛОНУ»

А Приз призів «Золотий День» – подарунковий сертифікат на поїздку до Трускавця, бестселер і парфум «AVE» та ювелірну прикрасу від Dachi Jewellery отримує… киянка Зоя ШУ (Шульга) – за серію робіт «Після полону».

«Золотий День народився з великої потреби вручати крім Гран-прі ще й Приз призів, – розповіла Лариса Івшина. – Бо ми завжди хотіли поставити якийсь особливий акцент, серед усіх знімків знайти надважливу тональність і рух. Зоя нас дуже вразила, адже серія знімків, які вона надала, не лише дуже талановито та професійно зроблена, але також має супровід у вигляді дуже сильних журналістських текстів. Ці тексти – неодмінна частина історії, яку треба розуміти, яку треба знати, яка достойна того, щоб кожен доторкнувся до неї, і ми повинні розуміти, що українці витягнули тільки відчуттям солідарності, взаємної підтримки та розуміння. Коли люди, які вибралися з полон, знайшли в собі теж мужність дуже точними словами описати все те, що відбулося з кожним з них. І ми дуже вдячні, що ви пішли на цей крок, бо бути відвертим не завжди легко.  Спасибі кожному з вас! За те, що ми відчули, як важливо бути українцями з теплими серцями із міцним потиском руки один одному».

Пані Зоя взяла участь у фотоконкурсі «Дня» вперше і це було дуже важливим вчинком для неї.

«В Україні ніяк не врегульовано правовий статус звільнених з протизаконного утримання, немає закону про статус полонених, державної підтримки. І безправ'я вже в іншій формі триває для них після виходу на свободу. Як вони самі описують, після звільнення вони живуть з відчуттям, що тепер над ними знущаються вже не бойовики з ненавистю, а чиновники з посмішкою на обличчі, і що політики часто використовують тему полонених, малюючи населенню картинку турботи держави, а насправді – це цинічна експлуатація людської гідності, – зазначає Зоя ШУ, описуючи свій проєкт, – …Однак не варто вважати цих людей жертвами. Вони не жертви, вони – живі люди… Збройний конфлікт на сході України ще не закінчений, не всі знайдені, не всі звільнені, не всі повернулися до нормального життя, тому навіть після того, як видимі рани будуть вилікувані, подолання наслідків займе дуже багато часу для всієї країни. Ми повинні це розуміти і про це говорити. Це стосується всіх нас». Пані Зоя наголошує, що дуже важливо винести цю тему на загальнодержавне обговорення і привернути увагу до неї Верховної Ради та уряду.

«Я хочу подякувати вам за те, що звернули увагу на цю серію і попри те, що у вас було обмежене місце, ви взяли і розмістили її всю. Я запросила всіх цих людей на виставку і вони будуть дуже раді, що до них звернена увага. Ця вся моя робота – це не для мене, а для них». «Я вважаю, що фотограф – це інструмент, як, власне, і фотографія. Фотографія може впливати на певні суспільні процеси», – переконана Зоя Шу.

Прикметно, що герої світлин Зої Шульги – це і герої публікацій «Дня». Зокрема Анатолій Поляков, який після звільнення з 288-денного полону заснував Всеукраїнську асоціацію полонених (інтерв’ю з ним див. у «Дні» № 24-25 від 12 лютого 2016 року), та Марія Варфоломєєва (див. «День» № 181-182 від 7 жовтня 2016 року), яка пройшла 419 днів пекла ув’язнення бойовиками в окупованому Луганську. Анатолій Поляков наголосив: «Дякую організаторам за прекрасний захід! Я дуже сподіваюся на вашу підтримку , що ви більше приділятимете уваги тим громадянам, які пережили полон. Це жахливий досвід, тому я прошу: допомагайте і підтримуйте нас, будь ласка. Щоб ми жили як усі нормальні люди!»

Сьогодні Анатолій і Марія – гості відкриття фотовиставки «Дня». Так само як і інші герої знімків, чиї історії і враження ми обов’язково розповімо на шпальтах нашої газети. Насамкінець герої світлин Зої ШУ, переможці й організатори зібралися разом на сцені для спільного знімка, і це було дуже символічно.

Пропонуємо вам перші враження наших гостей і чекаємо всіх охочих у Будинку кіно (вул. Скасаганського, 6) до 17 листопада, з 10.00 до 19.00

ВРАЖЕННЯ                                        

«ДЕНЬ» – ЧЕСНА ГАЗЕТА УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА»

Василь КРЕМІНЬ, президент Національної академії педагогічних наук України, президент Товариства «Знання України», міністір освіти і науки України 2000-2005 рр.:

– У житті так буває, у будь-яких сферах діяльності: якщо людина порядна, то вона порядна в усьому. Якщо людина порядна, то й справа, яку вона очолює, є порядною. Я дивлюсь на Ларису Олексіївну і закликаю подивитись на газету «День» – не тільки сьогодні, а в кожний номер – це чесна газета українського суспільства. Робота, яку я обрав для нагородження, називається «Подорожні» Ольвії Кирпич. У неї вкладений великий смисл. Коли людина подорожує – це добре, коли вона подорожує з кимось – це ще краще, а коли вони в цій подорожі виходять на високу гору і разом дивляться, куди далі йти, це тим більше заслуговує на повагу.

«ДУЖЕ РАДА, ЩО НА КОНКУРСІ «ДНЯ» МОЖНА ПОДІЛИТИСЯ СВОЄЮ ТВОРЧІСТЮ»

Ольвія КИРПИЧ, призерка в номінації «Світ очима дітей», м. Вишневе:

– Я займаюся фотографією непрофесійно, це просто хобі. Я люблю фотографії в такий момент, який бере мене за душу, і дуже хочеться його не тільки запам’ятати, а й потім переглядати ці знімки. На щастя, є такі моменти в житті, тож у мене таких фотографій багато. Я буда дуже рада, коли дізналася, що є конкурс «Дня», на якому можна поділитися своєю творчістю. Я надіслала декілька фото, але саме це, «Подорожні», журі сподобалося найбільше. Історія його така: я їздила зі своїм братом, батьком і батьковим товаришем у Карпати. Неймовірні місця, неймовірні краєвиди. Це майже вершина – полонина біля вершини Близниць. Я побачила, як батько і його товариш дивляться на Говерлу, інші гори, і захотіла це сфотографувати, бо це було дуже гарно. Життя – це мандрівка, а ми всі в ньому подорожні. Тому це справді фото з філософською ноткою.

«НЕ ПЕСИМІЗМ, А ЕНЕРГІЯ»

Володимир СЕМИНОЖЕНКО, громадський і політичний діяч, доктор фізико-математичних наук, професор, академік:

–  Я відвідав майже усі виставки, які були за 10 років. Звичайно, виставки постійно змінюються, адже змінюється також і час, у якому ми живемо. І усі ці фото є, безумовно, віддзеркаленням цього часу. Проте загальний зміст залишається, і контрастує між двома абсолютно полярними поняттями, скажімо: лірика, краса, природа, і реальність тих подій, що відбуваються, стан людей, події на Сході України. У цьому спектрі ти краще відчуваєш життя. Яке акумулює в тобі бажання діяти. Не песимізм, а енергію. До цього відчуття я прийшов емоційно, сприймаючи цю виставку. Тому обов’язково на них треба бувати, треба, щоб ця ініціатива продовжувалася. Міжнародна фотовиставка газети «День» - вже є новою традицією України. Атмосферу цієї виставки звісно створили Лариса Івшина, Євген Марчук та багато інших моїх друзів. Це надає таке колективне сприйняття цих картин. Мені дуже сподобалася робота на першому поверсі Олега Нича «Зона найбільшого прийому», де дівчинка сидить на голові батька, у той час, як він розмовляє по телефону. Це просто фантастична річ. Тут і краса і чуттєвість.

«ДЕНЬ» ФОРМУЄ СВІТОГЛЯД»

Олександр ЧАЛИЙ, дипломат:

– Захід як завжди фантастичний! Це інтелектуальний Олімп, ми тут бачимо українську еліту, яка вже звикла, що восени всі збираються на щорічну фотовиставку газети «День». Ця виставка справді віддзеркалює наше життя, бо кожен рік вона різна. Цього року мене вразили фотографії, що присвячені нашим воїнам, а саме: «Героям шана», «Портрети українських воїнів». Також мені дуже сподобалася ще одна фотографія про війну, «Коли тато далеко». Вона дуже символічна, торкає за серце. Оскільки мій батько нещодавно пішов з життя, цикл «Мій батько» є надзвичайно сильним. Єдине, чого мені не вистачило серед фото… Візьмемо до прикладу чудову роботу «Донецьк далеко», ця робота показує, що нас роз’єднує з сучасним Донецьком, а от що об’єднує – я не побачив… Я б дуже волів бачити фотографії, де є якісь елементи примирення. Цей конфлікт дуже не подібний до тих, що існують у світі. Адже кожен день десятки тисяч людей переходять лінію розмежування. От цих елементів примирення, певного погляду у майбутнє мені сьогодні не вистачило.

Для мене «День» –  це газета, яка задає певний світогляд. З якимись думками я погоджуюсь, з якимись ні, але не можу заперечити, що це дуже талановитий колектив журналістів на чолі з флагманом, Ларисою Івшиною. Безперечно, думаю, що через років сто наше життя будуть вивчати, зокрема, й по цій газеті. Тому що вона є дуже об’єктивним віддзеркаленням нашого життя, особливо у висвітленні таких заходів, як Міжнародна Фотовиставка.

«ВИСТАВКА –  НА ВІКИ»

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, професор:

– Це вже ХХІ виставка, тож за цей час була нагромаджена велика кількість фотографій. Причому це фото незвичайні, конкурсні, які мають щось особливе. І для ілюстрування наших майбутніх праць з історії України ця виставка – на віки, можу сказати це без перебільшення. Вона буде важливою не тільки в цьому столітті. Крім того, ясна річ, що вона актуальна і для сучасників, для цього українського року. Тут є фото на тему війни, про яку багато хто забуває, бо в Києві вона не відчувається. Але майже кожен день гинуть люди, і добре, що газета про це пам'ятає і висвітлює цю тему. Це й електоральні битви, і повернення бранців, дитячі сюжети дуже цікаві.

Також я бачу, що тут зібралася українська еліта. Це чудово, що ми можемо поспілкуватися. Я навіть зустрів свою ученицю, яка працює проректором в Чернівецькому університеті. Вперше побачив її за кілька років.

«ПРАВДИВИЙ І ГЛИБОКИЙ ПОРТРЕТ СУСПІЛЬСТВА»

Мирослава БАРЧУК, українська журналістка й телеведуча:

– Мені близький той портрет країни, який малює газета «День». Проблема в тому, що такого рівня мистецтво, на жаль, не є масовим для нашої країни. Інші середовища малюють інші портрети України, які не є правдивими, але чомусь для масової аудиторії відбувається ця підміна. А ось те, що ми бачимо зараз, це і є те, як я відчуваю своє суспільство, свою країну, наших захисників. Я вже не вперше на виставці газети «День». Щоразу я приходжу, і щоразу вражена. Це насправді дуже правдивий і глибокий портрет суспільства.

«СВІТЛИНИ ДУЖЕ ПРОЙМАЮТЬ»

Мар’яна КОЦАН, представниця Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:

– Я вже на цій виставці не перший раз, була і в Києві і в Луцьку, і саме цього разу вона найбільше бере за душу, бо таке враження, що це те, що наболіло. Здається, раніше було більше світлин з посмішками та красивими очима. Світлини дуже проймають, але це те, що треба показувати і це точно дає над чим задуматись. Наприклад серія «Після полону» Зої Шу, особливо світлина, де мати тримає на руках маленьку дитинку – точно одна з моїх улюблених.

«ВИСТАВКА ДУЖЕ ЗМІСТОВНА»

Лідія СУЯРКО, власник і засновник компанії «UA Краса»:

– Виставка дуже змістовна. Сподобалися всі роботи. Так, вони не розважальні, від них хочеться плакати і розмірковувати про життя. Зараз більшість звикли до простих веселих фото в соціальних мережах, але у житті не буває простих рішень, бо саме життя у нас складне. Мені подобається, що виставка відображає наше сьогодення. Світлини вражають реальністю. Ми підтримуємо цей проєкт вже другий рік поспіль, бо компанії подобаються такі інтелектуальні посили, які несе газета «День».

«ДОКУМЕНТАЛІСТИКА, ЯКА ЗАЛИШИТЬСЯ НАЗАВЖДИ»

Ярослав ЯЦКІВ, астроном і геодезист, доктор фізико-математичних наук, президент Української астрономічної асоціації, директор Головної астрономічної обсерваторії НАН України:

– На цій виставці мене вражає єдність в різноманітті. Не всі сприймають в Україні, що вона різна. Ця виставка має вселити в людей надію, що різноманіття – це не є наш недолік. Навпаки, це перевага, її потрібно використовувати, підкреслюючи нашу єдність. Наприклад, є фото тих, кого визволили з полону. Такі фотографії мене особливо вражають, бо це документалістика, яка залишиться назавжди. З іншого боку, є чудові світлини молоді, природи. Це показує, що країна є, вона буде, переживе той біль, який існує. Традиція, яку здійснює газета «День», надзвичайно важлива для нашого суспільства. Я від свого імені й від імені тих, хто прийшов зі мною, дякую за її організацію.