Потяг «Бажання»
Дітлашня завмерла, дорослі наставили смартфони на макет залізниці у масштабі 1:87. Зараз їхатиме потяг! Робота міні-залізниці справляє ефект дива. Станційні будиночки, переїзди, мости, тунелі, семафори — все, як справжнє. Моделісти зосереджені на управлінні цією конструкцією. Пультами вони перемикають стрілки на коліях і роблять безліч інших маніпуляцій.
Здається, немає людини, яка б у дитинстві не хотіла мати іграшкову залізницю. Так чи інакше, макети станцій, якими рухаються маленькі вагони, захоплюють майже всіх. На виставці Train Hobby Days 2016, що недавно пройшла у Київському електромеханічному коледжі, було не проштовхнутися. Центром тяжіння став згаданий макет залізниці довжиною 55 метрів. Малюків батьки завбачливо саджали на спини — щоб ті хоч щось побачили і щоб у натовпі на них не наступили. Виставку влаштував Український клуб залізничного моделювання «Київський модуль».
ТЕХНІКА Й МИСТЕЦТВО
«У світі залізничне моделювання — доволі розвинута тема. В Україні, певно, у зв’язку з ціною на моделі вагонів мало хто може дозволити собі вступити у лави залізничних моделістів», — розповідає Павло Гущін, учасник «Київського модуля», архітектор за професією. У клубі, який існує з 2007 року, близько тисячі учасників, щоправда, активних — до 30.
Сам Павло захопився залізницею у глибокому дитинстві. «Коли мені було три чи чотири роки, хрещений подарував німецький стартовий дитячий набір, потім дарував ще і ще. З часом мені це стало нецікаво, а згодом зустрів хлопців, яким подобалось моделювання, — і понеслося, — згадує Павло. — Подобається, що у клубі можемо будувати не маленький кімнатний макет, а такий, по якому можна пускати склад у 60 вагонів, як на справжній залізниці».
Свою станцію «Павлівськ» моделіст створює два з половиною роки. Павло вигадав її, хоча нерідко макети станцій мають реальні прототипи. «Робота ще є! «Павлівськ» — здоровенна станція довжиною вісім метрів, там складна електронна система, з якою мені допомагають хлопці, що знаються на програмуванні, — ділиться Павло Гущін. — Немає меж досконалості, завжди хочеться щось доробити, дофарбувати. Чим більше деталей, тим цікавіший макет. Наприклад, на дереві гніздо, а в гнізді — яєчко. Поєднання техніки і мистецтва. Люди дивуються, коли бачать, що на макеті перемикаються стрілки, працюють світлофори, а у вагоні горить світло і сидить пасажир».
Моделіст розповідає, що на виставку навіть приводили студентів технікуму — за допомогою макету викладачі показували роботу залізниці.
КРЕСЛЕННЯ, ОБМІРИ, ФОТОГРАФІЇ
Понад чотири роки координатор клубу «Київський модуль» Павло Чубаха створює модель станції «Кіцмань». Об’єкт має реальний прототип, який розташовується у Чернівецькій області. «Вокзал зроблений за кресленнями, обмірами і фотографіями реальної будівлі. Загалом об’єкт планується як збірний образ невеликої затишної західноукраїнської станції з усіма атрибутами, притаманними австрійській, радянській, німецькій інфраструктурі залізниць, — каже Павло Чубаха. — Станція існує і зараз, донедавна повз неї проходив поїзд «Київ-Чернівці», зараз там ходять тільки приміські і вантажні потяги».
Щоб створити вокзал, довелось провести справжнє дослідження. Павло шукав буковинців, які могли б його проконсультувати, зрештою, поїхав подивитися на «Кіцмань» сам. Для своєї моделі ще планує зробити розвантажувальну рампу, вантажний склад, сарай, водонапірну башту.
Павло Чубаха — один із піонерів «Київського модуля», у клубі з 2007 року. Раніше займався судно— та авіамоделюванням, створював радіокеровані моделі. Але залізницею цікавиться, скільки себе пам’ятає. Взагалі хлопець працює зв’язківцем у компанії-провайдері.
ПОДІБНІ ДО ОСТАННЬОГО ГВИНТИКА
Вагони колекціонери зазвичай купують готові, наприклад, на інтернет-аукціонах. Деякі моделі можуть коштувати, як швейцарський годинник. Також можна придбати конструктор і зібрати вагон з готових деталей, розфарбувати його. А деякі майстри роблять рухомий склад власноруч, з нуля. Напрям колекції кожен обирає сам.
У Павла Чубахи є 30—40 вагонів і 10—15 локомотивів. Здебільшого це радянські та пострадянські потяги, деякі і сьогодні можна побачити на українських вокзалах. «Мабуть, це такий патріотизм, — розмірковує Павло Чубаха. — Це вагони, які я бачу в житті. А в моделізмі все треба відтворювати максимально точно. Вагон має бути подібним на справжній до останнього гвинтика, гаєчки, напису. Хоча бувають і невеликі обмеження. Скажімо, щоб вагон добре проходив повороти, у нього може не бути якихось підніжок, крючків внизу — вони заважатимуть руху».
А Павлу Гущіну подобаються німецькі, швейцарські та австрійські локомотиви початку ХХ століття. Його колекція за розміром приблизно така, як і в Павла Чубахи. «У німецьких моделях мені подобається відстежувати думку конструктора, який проектував той чи інший локомотив, — ділиться моделіст. — Зараз, у принципі, всі поїзди стандартні, більш-менш однакові, а раніше інженер, який розробляв механізм для такої машини, придумував те, чого до нього не було».
Між іншим, Павло Гущін, який сам зі Львова, часто їздить потягами. Українською залізницею цілком задоволений. Щодо розвитку залізничного транспорту як такого каже, що нині все рухається до збільшення швидкості, комфорту, дешевизни та екологічності. Хоча залізничне моделювання, за словами Павла, в Україні — на початковому етапі розвитку, він пишається тим, що «Київський модуль» може представити людям. Цікавість публіки засвідчує — підстави для цього є.