Я проводжу рукою над ємністю з мохом і на великому екрані напроти з’являється галявина, підношу руку до шматка кори — і на цій галявині виростає дерево. Так працює інсталяція «Текстури»: ви взаємодієте з камінням, водою, туманом, згаданими мохом і корою, а на екрані проступають відповідні пейзажі.

Інсталяція представлена на виставці «Інтерактивний майданчик» у просторі креативної спільноти IZONE. Проект створив WRO Art Center з польського Вроцлава 2008-го. За десять років виставка побувала на трьох континентах, у десяти країнах — у Бельгії, Чехії, Індії, Південно-Африканській Республіці тощо, її відвідало понад 300 тисяч людей. 2014-го проект привозили до Львова, тепер, у співпраці з фондом «ІЗОЛЯЦІЯ», його презентували в Києві. У кожному місті виставка різна: з’являються «місцеві» версії певних робіт і абсолютно нові інсталяції. Проект орієнтований на дітей, на те, щоб вони знайомились з мистецтвом, а й дорослим, які в сучасних арт-інституціях нерідко поводяться скуто, тут не менш цікаво.

ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ

«Деякі об’єкти на виставці мають відсилки до мистецьких напрямів ХХ століття, зокрема його початку. Наприклад, інсталяція «Текстури» не лише відображає зв’язок тактильних відчуттів з різними кольорами та зображеннями. Саме це зображення представлене як колаж, на якому можна побачити не лише зміни природних стихій, а також — зміну пори року і різних географічних поясів, природних зон: пустеля, гори тощо. Техніка колажу є запозиченням, оскільки вперше її використали ще у 1920-х роках представники такої мистецької течії як дадаїзм», — пояснює Мар’яна СІРКО, медіаторка на виставці «Інтерактивний майданчик». Перед тим, як представити проект у Києві, команда з Польщі два дні готувала волонтерів, які тепер допомагають дорослим і дітям зрозуміти, як працює той чи той об’єкт.

Ще про актуальне минуле: на виставці можна не лише експериментувати з інсталяціями, а й просто вмоститися у лаунж-зоні і дивитися польські мультфільми 1960—1970-х років та українську анімацію.

МУЗИКА ТІЛА

У залі лунає музика, наче з мультика про чарівників. Її створюють самі відвідувачі. На підлозі розкладена велика клавіатура, щось подібне до килимка з різнокольорових квадратів, ви наступаєте на них, стрибаєте, танцюєте — і з’являється музика. Якою вона є, залежить від того, на які «клавіші» натискає ваше тіло. Називається об’єкт «Платформа».

«Створення кожної інсталяції базується на певних відомих медіатехніках, багато з них запозичені з періоду, коли медіамистецтво тільки почало розвиватись, ще до епохи комп’ютерів, — говорить Мар’яна Сірко. — Так, у технічній основі більшості інсталяцій лежить робота камер. Камера фіксує рухи людини, передає їх на комп’ютер, і таким чином або на екрані з’являється певне зображення, або відбувається якась інша дія».

ЧАРІВНИЦТВО

Групка дорослих стоїть перед екраном, де діти по черзі зачитують рядки з вірша бельгійського поета Моріса Карема. У цих словах свого роду інструкція — треба зрозуміти, картку з яким зображенням прикласти до чутливої поверхні, щоб вірш читали далі. Якщо не знаєте, що робити, у вас є «чарівна паличка» — картка з таким зображенням запускає все спочатку. Власне, інсталяція так і називається — «Чарівник». Її показували у різних містах, але в Києві зробили власну версію під час воркшопу з анімації у травні цього року.

«Діти два дні працювали з медіаторами і командою WRO Art Center. Їм розповідали, як треба читати вірші — це було як мистецький, театральний майданчик, потім діти готували малюнки, які були перефотографовані і тепер використовуються у картках, щоб на моніторі створювалась картинка», — розповідає Оксана САРЖЕВСЬКА-КРАВЧЕНКО, директорка фонду «ІЗОЛЯЦІЯ».

Між іншим, при підготовці виставки організатори співпрацювали з дитячими будинками, щоб їх вихованці теж долучились до такого сучасного проекту.

ТЕХНОЛОГІЇ — ДІТЯМ

«Ми почали десять років тому, коли працювали над створенням арт-центру. Шукали, що ж таке особливе підготувати. Можна уявити найбільш стереотипну ситуацію: гаразд, ви запрошуєте митця з іменем, який робить серйозні виставки. Але ми захотіли зробити щось інше. Вирішили зробити щось для юних відвідувачів, які зазвичай залишаються поза основним фокусом великих арт-інституцій. Це була стартова точка», — згадує художник Павел ЯНІЦКІ, автор багатьох об’єктів, представлених на виставці, який працює з новими технологіями.

Павел каже, що важко визначити, кого виставка захоплює більше: дітей чи їхніх батьків. «Звісно, діти — ключова аудиторія, але приємно, що іноді вони приводять на виставку батьків, які зазвичай не відвідують центри сучасного мистецтва. Діти можуть залучити різну аудиторію, і потім ці люди дивуються: «О, це гарно, нам це подобається». А до того вони думали, що не люблять сучасне мистецтво», — розмірковує художник. Взагалі діти, які не заморочуються тим, де та як треба ходити, що та як натискати, які не бояться, що вийде «негарно», допомагають дорослим розслабитись і сміливо випробовувати експонати.

До речі, автори виставки подбали про витривалість інсталяцій. За словами Павла, митці вносили багато змін до конструкції об’єктів, спостерігаючи, як діти їх використовують.

Деякі об’єкти взагалі з’явились завдяки дітям. Наприклад, «Te-Ді!» («Технології — дітям!»). Ви берете ще одну «чарівну паличку», яка світиться, і завдяки її рухам на великих моніторах з’являються ахроматичні варіації на існуючі медіатехніки та медіароботи або їх репродукції. «Цю роботу ми створили, коли усвідомили, що діти до року чи навіть старші насправді не цікавляться кольорами. І ми подумали: гаразд, треба зробити щось, щоб вони відчули ці кольори», — коментує Павел Яніцкі.

«ДЛЯ НАС ЦЕ БІЛЬШЕ, НІЖ ВИСТАВКА»

В «ІЗОЛЯЦІЇ» познайомились з вроцлавським мистецьким центром понад рік тому. «Сильний бік WRO Art Center — проекти з дітьми, а нам важливо це просувати, — каже Оксана Саржевська-Кравченко. — Цей проект — більше, ніж виставка. Для нас він — про те, як долучати дітей до новітніх технологій і творення нових продуктів, як розказувати їм про мистецтво. Ось зараз ми бачимо, як дітки використовують інсталяцію «Платформа». Вони не лише створюють звуки, не просто бавляться — через деякий час вони почнуть запитувати, як це робиться. Так легше долучити дітей до технологій».

У Києві проект отримав чимало підтримки, зокрема від програми Culture Bridges, фінансованої ЄС, також долучились Міністерство культури та національної спадщини Польщі, муніципалітет Вроцлава, студія «Укранімафільм».

КВЕСТИ І ВОРКШОПИ

Павел Яніцкі зазначив, що у WRO Art Center орієнтуються на недорогі техніки, бо треба вкладатися у бюджет. Часто використовують згадані веб-камери з сенсорами, які є простими у використанні, а усе програмне забезпечення розробляють співробітники арт-центру.

Ще вроцлавська команда планує зробити певні об’єкти виставки вільними у доступі для кожного. «Ми хочемо перевести програмне забезпечення у форму, доступну через веб-браузер. Тоді копії таких інсталяцій можна буде зробити вдома або у школі, де завгодно, — каже Павел. — Інший напрям — певно, у майбутньому ми більше сфокусуємося на звуці. Ми вже зробили багато інсталяцій, пов’язаних зі звуком, але не конкретно з акустичним звуком, тож думаємо змінити це».

А поки можете випробувати сім дуже інтерактивних інсталяцій у Києві — виставка триває до 16 грудня. Щосуботи медіатори проводять квест «Інтерактивним майданчиком» (початок о 13.00), взагалі організатори підготували велику програму в межах проекту, наприклад, на воркшопі у грудні підлітки можуть повчитися створювати анімацію. Повний перелік подій і форми для реєстрації на них можна знайти на фейсбук-сторінці події.