Баба Параска: мир, дружба і... політтехнології

Ні, наші переможці і переможені на Майдані все ж таки не дадуть нам нудьгувати. Мало того, що з ранку до вечора нам подають їхні дивні визначення, які вони щедро роздають одне одному, й оцінки, якими вони не соромляться розхвалювати себе — нереалізованих, або, навпаки, «цілком реалізованих» у колишньому уряді, — то ще й тепер ми вимушені спостерігати масштабні виступи як професійних політичних труп, так і «артистів із народу». Анітрохи не сумніваюся в добрих намірах баби Параски, яка приїхала в Київ за миром і правдою, тобто «щоб помирити рідних дітей» — Тимошенко та Ющенка. Цей новий у нашій сучасній історії приклад народної дипломатії протягом кількох днів розкручував телеканал «НТН», не залишився він непоміченим й іншими українськими телеканалами. Здатність баби Параски, відомої персони Майдану, контактувати з найбільш неконтактними людьми, в тому числі й з охоронцями дуже високопоставлених персон, викликає і захоплення, і розчулення. Однак не це, і навіть не слізна зустріч народного парламентера-миротвориці з Тимошенко, і не заготований бабусею лист до Президента були найцікавішими в серіальній історії. Найцікавішою була розмова шукачки правди з прес-секретарем Ющенка Іриною Геращенко, яка заявила, що Президент і екс-прем’єр зовсім навіть не посварилися, «вони просто тимчасово не разом». Класно, чи не так? Непрямо це підтверджує версію про те, що гучна відставка уряду — все-таки технологія, розрахована на розкол опозиції та збір електорального врожаю. З іншого боку — очевидні втрати від публічної склоки примушують засумніватися в штучності подібного припущення. Хоча чорна кішка між регіоналами й есдеками вже пробігла.

Сама ж відставлена прем’єр в «Іду на Ви» («1+1»), як завжди, демонструвала впевненість у собі та безхмарність свого майбутнього, артистично не відповідала на неприємні запитання, говорила про «простягнуту руку» Президенту, хоч підтекст даних йому оцінок був однозначно негативним. Нинішнього прем’єра назвала «учнем Кучми», чим і пояснила вигнання зі своєї фракції тих, хто проголосував за його затвердження. Протиріч у її висловлюваннях було більше ніж достатньо, але хто їх бачить за жаром риторики й емоційним блиском очей? Судячи зі «Свободи слова» Савіка Шустера (ICTV), і не хочуть бачити. До Ю. Тимошенко в нашого народу, принаймні, у значної його частини, ставлення аж ніяк не аналітичне, а саме емоційне. Хай би що вона казала — однаково, головне — як. Народ любить не стільки Тимошенко, яку зовсім недавно ще палкіше не любив, а образ такої собі Жанни д’Арк, рицарки на білому коні, войовниці — чи проти Кучми, чи проти корумпованого оточення нинішнього Президента. І крім того, в нашій країні чомусь позиція «проти» завжди привабливіша, аніж позиція «за». Тому й Ющенку багато його прихильників не можуть пробачити контактів із колишнім опонентом. Війна, навіть після переможного кінця, має бути «до останнього солдата», вважають наші політично активні співгромадяни. Можливо, це ще одна властивість українського менталітету, що проявляється не тільки в цій ситуації, а й у, наприклад, непримиренності ветеранів, які воювали кожен за свою Україну. Загалом виходить, що найсильніша українська мотивація для об’єднання — визначення «проти кого товаришуємо»?

Тимошенківського артистизму й емоційності немає і, напевно, вже не буде в її нинішнього опонента Петра Порошенка, який також протягом цього телетижня «засвітився» на ICTV із Дмитром Кисельовим. Він був не менш і не більш переконливий в аргументах, однак повністю програє їй в харизматичності, а точніше — у відсутності вищезгаданої. А це в нашій країні — вирок для політика, якому мало бути тільки чиновником або тільки бізнесменом.

А в загальних рисах минулий телетиждень яскраво свідчить про те, що парламентські вибори дедалі виразніше витісняють усі інші теми з українських телеекранів. Знову «в телевізорі» рябить від політологів, політтехнологів і політекспертів (хоча більш-менш точного рецепта, як відділити в цьому випадку зерна від полови, глядачам не дають), дедалі частіше нас годують рейтингами, антирейтингами й інтерактивними опитуваннями, дедалі настирливіше пропонують варіанти розвитку подій із погано схованими «вушками» конкретних політичних сил та інтересів. Телеглядачі знову дедалі частіше почуваються електоральним гарматним м’ясом, що, з огляду на решту часу до виборів, — реакція все ж таки передчасна. Ось втомляться вони від нав’язаних переживань, почнуть апатичний захист, це ж скільки грошей марно пропаде…