Політична журналістика: у пошуках нових форм
«Ставити владі актуальні, часом дуже «незручні» запитання, прагнучи зробити цей процес нормальним і звичним у сфері вітчизняних мас-медіа». У цьому, як повідомляється на сайті «1+1», полягає ідея нового ток-шоу, яке виходитиме на цьому телеканалі щопонеділка. У першому ж випуску глядачам було поставлене жорстке запитання: «Чи вірите в можливість суду над Леонідом Кучмою?» Відповісти на нього запропонували і гостям — голові слідчої комісії парламенту з розслідування вбивства Георгія Гонгадзе Григорію Омельченку, лідеру соціалістів Олександру Морозу і постійному представнику Президента в парламенті Сергію Соболєву. Розвинути тему в контексті нових фактів у «справі Гонгадзе», взаємин представників старої та нової влади тощо допомагали запрошені до студії журналісти. Однак для значної частини глядачів головним «подразником» стала, мабуть, не заявлена тема, а той факт, що разом з Ольгою Герасим’юк (яка в першому випуску програми тільки освоювалася в новому амплуа і, на думку багатьох, виглядала не так яскраво, як у своїх соціальних проектах) ток-шоу вестиме В’ячеслав Піховшек. Після президентської виборчої кампанії 2004 року до нього, м’яко кажучи, неоднозначно ставиться і значна частина колег, і значна частина глядачів. Можливо, перш ніж знову з’являтися на екрані, йому варто було б дати детальні пояснення аудиторії телеканала «за підсумками» своєї попередньої роботи. Втім, якщо він з’явився в новому проекті «1+1», значить, це комусь потрібно. Можливо, це — своєрідний тест на політичну толерантність для запрошених на ток-шоу гостей. Можливо, вдячність каналу за те, що В’ячеслав Піховшек, сам зазнавши значних репутаційних втрат як журналіст, таким чином ніби відвів удар від телекомпанії. Але, хоч як би там було, варто дослухатися до слів президента Академії української преси Валерія Іванова, який в інтерв’ю «Львівській газеті» відзначив: «На будь- який товар є покупець. Він має власний рейтинг, цим людям Піховшек подобається як ведучий. Мені особисто, скажемо відверто, — ні. Але чому раптом аудиторія або канал мають орієнтуватися на погляди однієї людини? Вони проводять опитування, є рейтинги. Якщо залишають Піховшека — значить, його рейтинг немалий. У принципі, мене це не дивує, бо він справді професійний журналіст, розумний аналітик». До речі, саме В’ячеслав Піховшек під час першого випуску, відзначивши, що, на його думку, жодного суду (над Леонідом Кучмою. — Ред.) не буде, сказав цікаву фразу: «Якщо Кучма почне говорити — це буде суд над цілим поколінням українських політиків». Чи готове суспільство до такої постановки питання — покаже час. А, можливо, й один із наступних випусків програми «Йду на Ви».
А поки «День» запропонував експертам поділитися своїми враженнями від першого випуску.
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Іміджевий бік програми у мене викликав сумніви, тому що ведучі — не просто різнопланові, а різножанрові. Мені здається, що якщо на етапі розробки це здавалося позитивом, то сама програма «кульгає» через цю різножанровість ведучих. Це збиває тональність, це — мінус.
Тематику першої передачі можна пояснити і зрозуміти. Ця передача, очевидно, рухатиметься в логіці кон’юнктурних проблем, і це може бути її позитивом.
Але от щодо змісту, тут у мене виникло багато запитань. Програма претендує на аналітичність, але організована за формою своєрідного політологічного ток-шоу. По-перше, мені здається, в ній усе-таки бракує того, що було властиво Піховшеку, коли він вів свій «Епіцентр», тобто такої собі концептуальності самої позиції редакції. І, по-друге, все-таки був очевидним дефіцит змістовних учасників, тобто гра на одного «актора» в особі Григорія Омельченка була, на мій погляд, очевидною. І це був ще один мінус першого випуску цієї програми. Можливо, цей мінус буде виправлено, тоді у передачі з’явиться драйв. Але поки, мені здається, — ідея цікава, але перша чарка колом.
Микола ОЖЕВАН, професор Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка:
— 14 березня 2005 р. у прямому ефірі каналу «1+1» з’явилася нова передача пана Піховшека «у спарингу» із Ольгою Герасим’юк — «Іду на Ви». Щоправда, для чого знадобилося тривожити тінь князя Святослава та хто такі (чи що таке) «Ви», так і залишилося невідомим. Хоча світлове оформлення студії наводило на думку, що мова йтиме все про тих же «помаранчевих» і «голубих» (помаранчевий острівець тонув у морі голубому).
З одного боку, це нове шоу виглядало як персональний поствиборний «реабілітанс» В’ячеслава Піховшека за умов нової влади. Хоча, відверто кажучи, чутки про його «медіа-кілерство» сильно перебільшені. Оскільки між тележурналістами «формату» Корчинського або Доренка й «формату» Піховшека — не просто дистанція, а якісна відмінність. Хоч як би там було, але із притаманною йому софістикою пан В’ячеслав як філософ за фахом постарався переформулювати свій персональний «реабілітанс» на щось вселенське, переадресувавши його («крайнощі сходяться» — вимовлена ним на початку передачі універсальна теза) як старій, так і новій владі водночас.
Щодо старої влади, то звинувачення зводилося до того, судити чи не судити старого президента. Щодо влади нової, то ведучі постаралися повернути тему обговорення в річище з’ясування базисних відмінностей між старим та новим способами використання влади. У стилі конспірології вкотре дебатувалася тема ймовірних домовленостей та спадкоємності між старим та новим президентами тощо. А В’ячеслав Піховшек «вкрутив» у цьому місці абсолютно недоречну відеоцитату, датовану 2000 роком, яка обурила навіть його партнерку Ольгу Герасим’юк.
Вистачало й інших елементів виразного медіа- маніпулювання. Зокрема, пан Піховшек згодом нагадав тим, хто брав участь у телевізійному голосуванні, що перш ніж судити, доведеться зняти з колишнього президента президентство, тобто оголосити йому імпічмент. Після цього число тих, хто розглядав як цілковито реальну перспективу суду над екс-президентом, пішло на зниження. Пригадується, на початку 1990-х неодноразово дебатувалася із явно маніпулятивною метою подібна тема суду над КПРС, яка себе згодом історично вичерпала. Невже ми входимо в те ж саме «річище» вдруге?
Щодо концептуальних засад цього нового ток- шоу, то Ольга Герасим’юк сформулювала їх наприкінці першого «тайму» без зайвої скромності. Якщо трошки спростити її висловлювання без спотворення змісту, то вони мали вигляд такого логічного ланцюга: без правосуддя немає політики, а правосуддя неможливе без моралі. Моральному ж клімату в суспільстві сприятиме й «гостра розмова у нашій студії»(?)
Що стосується В’ячеслава Піховшека, то він у певному розумінні є уособленням української телевізійної політжурналістики в певний період її існування, позначений «фігою в кишені». Він нібито опозиційний, але не так щоб дуже, і не так щоб виразно окреслений у векторах конфронтації з чинною владою. Він конфронтаційний, але лише за формою. А зміст у його телевізійній творчості завжди примирливий, тому що акценти ніколи виразно не розставлені, а умови «задачі» ніколи чітко не сформульовані. Отже, «п’ятих кутів» (всупереч назві популярної колись передачі пана В’ячеслава) для такої журналістики насправді ніколи не існує. А, отже, — й відповідальності. На жаль, цей синдром поки що залишається помітним і в новому ток-шоу. Залишається сподіватися на його подальшу позитивну трансформацію.
Володимир ФЕСЕНКО, Центр прикладних політичних досліджень «Пента»:
— Політична тележурналістика переживає в Україні очевидну кризу. Минулої політичної епохи був попит на «телекілерів» і на «аналітику» пропагандистської спрямованості. А якою має стати політична тележурналістика в нових політичних умовах — схоже, ніхто ще не знає. Старі формати «затерлися» і погано сприймаються. Йде пошук і нових форматів, і нової стилістики. З цього погляду потрібно розглядати й нове політичне шоу на каналі «1+1».
За формальними зовнішніми ознаками «Йду на Ви» — шоу нове. Але вже через кілька хвилин перегляду починаєш розуміти, що «все нове — добре забуте старе». Щось із «П’ятого кута», щось із шоу часів президентських виборів 1999 року (журналісти як масовка, і тут відразу пригадуєш кадри з Гонгадзе і Кучмою). Але хоч як розсаджуй гостей, все одно «піховшек» виходить.
В’ячеслав Піховшек — безперечний професіонал і в прямому, і в переносному значенні цього поняття. Але клеймо «телекілера» (хоча й респектабельного) залишиться незмивною плямою на його професійній репутації. І ця обставина «вбиватиме» будь-який його проект. На Піховшека всі вже звикли дивитися через окуляри з товстими фільтрами. «Просто так» його вже не сприймають, а дехто не сприймає взагалі, що особливо було помітно по Сергію Соболєву.
Компенсувати (відтінити, «гуманізувати») Піховшека була покликана Ольга Герасим’юк. Ольга — яскрава і талановита журналістка. Але, на жаль, політичні проекти — це не її жанр. Для цього потрібна й інша стилістика, й спеціальна підготовка.
Тема передачі була явно розрахована на «оживляж». Але дуже вже очевидною була заангажованість учасників дискусії, й це постійно збивало її тональність.
У результаті перша чарка виявилася колом. Багато сумбуру, еклектики (як за формою, так і за змістом). Щось згодом, звичайно, «устаканиться», але проблема залишається — треба шукати і нову стилістику, і нові форми політичної журналістики.
Сергій ТРИМБАЧ, кінокритик:
— На мій погляд, формат передачі обраний точно, вміло і правильно. Власне, задум цієї програми іде в розвиток ідеї стимулювання телебаченням творення громадянського суспільства, тобто щоб ТБ стало тим майданчиком, на якому різні політичні сили, різні групи могли б у безпосередній дискусії обговорювати найважливіші суспільні проблеми. Йдеться про те, що власне було колись на ТБ часів Горбачова, було також на початку становлення української держави і що потім зникло з відомих усім причин. Тобто ідея, задум — це те, що необхідно нині.
Зрозуміло, що це — перша пробна програма, і тому саме як до проби і треба ставитися до неї. Але проба, на мій погляд, вийшла далеко не в усьому вдала. Ясно, що одразу викликала сумнів надто вже одіозна фігура В’ячеслава Піховшека, але під час програми стало зрозуміло, що він начебто репрезентує старі сили і політичну позицію нинішньої опозиції. Але була представлена тільки одна сторона. Хоча передбачалася, наскільки мені відомо, і присутність інших сил. Але вони не прийшли! І це для мене є невеликим шоком. Якщо так і далі буде продовжуватися, то сама опозиція сприятиме згортанню дискусії, в якій вона ніби за визначенням повинна бути зацікавлена значно більше, ніж влада. І вона не хоче?! В цій ситуації Піховшек виглядав блідо. Ольга Герасим’юк виглядала дещо розгублено — можливо, ще й тому, що вона вперше брала участь у такій програмі, за участю таких політичних «монстрів». Але й самі ці «монстри» виглядали не надто... Олександр Мороз повторював одне і те ж, пропонуючи заслухати звіт комісії парламенту з розслідування вбивства Георгія Гонгадзе, а от тоді... А що тоді? Тобто людина фактично відмовилася говорити і вела себе, «як партизан на допиті». Григорій Омельченко також здебільшого говорив загадками, ніж по ділу. Щоправда, в цій програмі непогано виглядали запрошені журналісти — той же Єгор Соболєв з «5 каналу».
Але, на мою думку, треба підтримати зусилля «1+1» щодо випуску програм, які, повторюю, працюють в напрямі створення повноцінного громадянського суспільства, де всі суспільно важливі проблеми обговорюються в безпосередньому діалозі. Хоча, якщо з’ясується, що відмова нинішньої опозиції від діалогу (в той час як ТБ нібито надає можливість такого діалогу) — це її принципова позиція, то це дуже погано для нашого суспільства, для нас усіх.
ПОГЛЯД «ЗСЕРЕДИНИ»
Ольга ГЕРАСИМ’ЮК:
— Після першої програми сказати, вдалася вона чи не вдалася, в принципі, неможливо. І хоча я швидше схиляюся до того, що не зовсім вдалася, слід не забувати, що це — не прем’єра вистави, до якої довго проводили репетиції. Тим більше, що в день, коли ми виходили в ефір, значна частина високопосадовців були на засіданні РНБО, на інших засіданнях. Й у нас виникли певні організаційні проблеми, пов’язані з зайнятістю деяких людей, яких ми запрошували в ефір.
Я давно не займалася політичною журналістико, і ця програма для мене — новий виклик у професії. Перші негативні враження про саму себе я сприймаю як нормальні, тим більше, що сама часом ставлюся до себе аж надто негативно. Але я бачу, що всі реагують на появу цієї передачі — напевно, не так на її якість, як взагалі на сам факт. Думаю, що друга, третя і четверта передачі вже, можливо, будуть відповіддю на якісь перші оцінки, на певні сподівання. Я гадаю, що надалі це буде цікавіше і цікавіше, і сподіваюся, що журналісти знайдуть для себе тут місце для гострих дискусій. Надалі цей формат виглядатиме так, як ми його задумали і як, може, не вийшло цього разу — це буде форма жорсткої прес-конференції, де всі журналісти, які прийдуть, зможуть «рвати» своїми гострими запитаннями об’єкт, запрошений на програму. Там завжди будуть присутні полярні точки зору. Хоча, я сподіваюся, що і в першому ефірі було видно, що там немає якихось лімітів на те, що казати і кому.
Щодо обговорюваної скандальності тандему ведучих, то перед тим, як ми вийшли в ефір, надто багато людей говорили якісь негативні, а часом і жахливі речі, і, напевно, це впливало психологічно також дуже сильно. Але щодо факту появи Славка в ефірі... Ви розумієте, ще місяці два тому можна було б сприймати це питання дуже гостро. Зараз те, що відбувається навколо, свідчить про те, що з такими людьми (а це, як правило, люди професійно підготовленi) потрібно вміти розмовляти. Їх не можна заборонити, з ними потрібно розмовляти і сперечатися, дискутувати. Така можливість, яка є у нас, дозволяє дискутувати з ним не за сценарієм, а напряму. Проект передбачає, що на самому початку дискусії наші точки зору мають схреститися. І так само журналісти, присутні у студії, можуть обговорювати те, що відбувається. І в цьому є плюс, тому що ніщо не є придуманим. В інших форматах придумували б тандеми на кшталт «хороший» і «поганий поліцейський», і все це було б розписано. А тут як раз є кураж живої дискусії. А також великий виклик — бути на висоті теми і проблеми. Саме так я це і сприймаю.
