Репортаж із урочистого закриття XV Фотовиставки «Дня»

Понад вісім тисяч киян та гостей міста з 26 жовтня по 3 листопада відвідали Фотовиставку «Дня», яка проходила у столичній галереї мистецтв «Лавра». Рекорд за кількістю глядачів було поставлено в день закриття експозиції — з 350-ма найкращими фотографіями країни минулої неділі ознайомилися понад тисячу осіб! Вражає активність відвідувачів — кожний восьмий взяв участь у голосуванні за приз глядацьких симпатій.

Члени журі конкурсу підрахували голоси переможців у день закриття, практично в останні хвилини роботи виставки. Цього року любителі фотомистецтва віддали перевагу позитивним емоціям та оптимізму. Перше місце в народному голосуванні здобула фотографія Олександра СИНИЦІ «Залицяльник»! (Київ). Лише на кілька десятків голосів переможцю поступилися світлини Максима АСАУЛЯКА «Журі» (Київ) та Володимира ФАЛІНА «Квіти життя» (Київ). До п’ятірки найкращих робіт, на думку відвідувачів, увійшли також фотографії Андрія НЕСТЕРЕНКА «Перед концертом» (Київ) та Миколи ТИМЧЕНКА «Перша абетка» («День», Київ).

Глядацькі симпатії — «Залицяльнику»

«ЗАЛИЦЯЛЬНИК» / ФОТО ОЛЕКСАНДРА СИНИЦІ

— Дуже приємно отримувати відзнаки у такому масштабному конкурсі, який проводить «День». Особливо приємно, що роботу нагородили відвідувачі виставки. Приз глядацьких симпатій для мене особливо дорогий, це ніби гран-прі, — поділився враженнями від нагороди Олександр СИНИЦЯ. — Знімок «Залицяльник» став результатом цікавого курйозу. Якось у Конюшні Бутенка проходили змагання з конкуру, на які приїхало чимало журналістів. У перерві ми підійшли до коней, які зачаровано виглядали з вікон. Почали їх гладити, фотографувати... І тут я помітив, що одну з телевізійних журналісток кінь раптово... поцілував. Дівчині сподобалося й вона щиро посміхнулась. А я просто упіймав оригінальний кадр. Думаю, що відвідувачі фотовиставки, які проголосували за цю роботу, передусім відзначили незвичність ситуації. Де ви бачили, щоб кінь цілував дівчину? Знаю, що подібний знімок є у Миколи Козловського, який працював спеціальним фотокореспондентом журналу «Огонек» в Україні. На його світлині 1960-х років зображено теля, що лиже обличчя сільської дівчинки. А в моєму «Залицяльнику», крім незвичності зображеного, відчувається доля оптимізму та позитиву! Дякую «Дню» за особливо багату на емоції ювілейну виставку. Газета проводить прекрасний конкурс, який щороку показує зріз українського суспільства. До речі, вперше я взяв участь у Фотоконкурсі «Дня» 2001 року. І відразу переміг. Туристична компанія тоді нагородила призом — путівкою на 10 днів у Європу. Так завдяки «Дню» я вперше у житті виїхав за кордон.

До речі, Олександр Синиця 2007 року за знімок «Відчай» с. Ожидів. Техногенна аварія» став лауреатом гран-прі Фотоконкурсу (головну нагороду він розділив з Юрієм Калиняком, робота якого «Попередження с. Ожидів. Техногенна аварія» також стала переможцем).

РОБОТА ДЛЯ НОВОЇ ВИСТАВКИ

— Ми з чоловіком постійні відвідувачі ваших фотовиставок. Не раз говорили друзям, що на таку масштабну експозицію треба продавати квитки! Серйозно. За таке вражаюче видовище відвідувачі повинні платити. А «День» запрошує побачити особливо оптимістичну і живу Україну абсолютно безплатно, — ділиться враженнями киянка Зоряна ЯКИМОВА. — На цих світлинах бачимо, що життя триває. Люди хочуть хорошого і шукають вражаючих емоцій. Навіть сумні філософські фото, зроблені на складні теми, подано з особливою витримкою. Завітавши цього року на виставку напередодні її закриття, ми так перейнялися представленими роботами, що вже чекаємо наступної виставки! Хочеться забігти наперед і дізнатися: а якою побачать Україну фотографи за підсумками 2013-го?

— Талановитість будь-якої фотографічної виставки полягає в тому, щоб дати точний образ часу і країни. Образ України, який у мене склався під час перегляду виставки «Дня», відповідає моїм внутрішнім враженням, — розповів журналіст Віталій ПОРТНИКОВ. — Це країна, в якій люди живуть у досить тяжкому соціальному стані, іноді навіть не розуміючи, в яку часову порожнечу вони провалилися. До речі, фотографії, зняті дітьми, бувають набагато точнішими, ніж світлини дорослих фотографів. Діти просто не здатні викривити побачене... А загалом фотограф не має виставляти щось театральне, він просто рефлектує з часом, у якому живе. Особисто мені сподобалися світлини Євгена Малолєтки, зокрема переданий контраст українських і закордонних реалій. З приводу виставки — враження оптимістичне, адже це важливо, коли експозиція показує точний образ країни й часу...

Як відзначили самі відвідувачі, упродовж виставки галерея перетворилася на центр української культури. Тут можна було не лише насолодитися фотографіями, в яких презентовано «живий дух України», а й долучитися до розумного середовища, придбавши книжки з «Бібліотеки «Дня» чи передплативши газету. До речі, абсолютним лідером продажу на виставці стала нова видавнича серія «Підривна література», а серед окремих авторів — Ліна Костенко, книжку якої «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала...» купували щодня 30—40 людей!

ДЕМОКРАТИЧНЕ ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ. ТРАДИЦІЙНО ФОТОВИСТАВКА ЗАКІНЧУЄТЬСЯ ПІДРАХУНКОМ РЕЗУЛЬТАТІВ НАРОДНОГО ГОЛОСУВАННЯ. ЦЬОГО РАЗУ — ПЕРЕМІГ «ЗАЛИЦЯЛЬНИК» ОЛЕКСАНДРА СИНИЦІ

Нагадаємо, що цього року Приз Призів «Золотий День» отримала Наталя Кравчук за політичний репортаж YES, а гран-прі конкурсу здобув Євген Малолєтка за роботу з гуцульського весілля «Портрет на тлі гір».

 Багаторічна історія Фотовиставки «Дня» показує, що українські міста, де найбільше дбають про гуманітарний і культурний розвиток своїх мешканців, після закриття експозиції в Києві знаходять можливість запросити найкращі фотографії країни до себе. До прикладу, з роботами Фотовиставки «День-2012» упродовж цього року мали можливість ознайомитися мешканці Донецька, Львова та Луцька.

Цього ж року фактично відразу після експонування нової Фотовиставки у Києві вона поїде в Суми.

ВРАЖЕННЯ

«АКЦЕНТ НА СМИСЛОВІЙ НАПОВНЕНОСТІ ПРИЄМНО ВРАЖАЄ»

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України, академік НАН України:

— Передусім я просто вражений газетою «День» як своєрідним комплексом, який передбачає цілу систему взаємодії з читачем, крім самої газети і її публікацій. Я був на першій Фотовиставці «Дня» і тоді навіть не передбачав, наскільки цей процес далі розвиватиметься і поширюватиметься. Я вже не говоритиму про так звані «пересувні» виставки, які відбуваються по всій країні. Але найкраще враження в цих фотогалереях справив на мене і тоді, і сьогодні живий дух України. Здебільшого ці роботи не просто статичні фотографії, ми бачимо дуже багато жанрових сцен, які відображають певний сегмент українського життя. Адже я бачу дуже позитивну тенденцію, яка простежується з року в рік: головне — вкладений зміст. Ясна річ, важлива майстерність, але немає абсолютизації ефектності. Такий акцент на смисловій наповненості мене приємно вражає. В більшості фотографій, які я бачу, є життя і надія. Навіть на світлинах драматичного змісту, де зображені безхатченки чи люди з особливими потребами, все одно є віра і надія, є відчуття: «Ми живі, ми активні й віримо у майбутнє». Я люблю ці виставки. Ось, наприклад, гляньте на це фото (світлина «Червоне і чорне — нитки життя...» Петра Кочубея із смт Оратів Вінницької області. — Ред.): тут зображена літня жінка, але яке тепло і яку живу надію вона випромінює!

«КОЛИ СВІТ СТАЄ БІЛЬШ ЦИНІЧНИМ, ТАКІ ФОТО, ЯК «ПІДТРИМКА», ДУЖЕ ВАЖЛИВІ»

Вікторія ВЕСЕЛОВСЬКА, директор Департаменту міжнародних відносин Коледжу преси та телебачення, продюсер телеканала ТАК-TV:

— Фотовиставка газети «День» — це завжди ковток нової інформації. Інформації про те, як живе Україна, як живуть українці у великих містах і далеких гуцульських селах; як живуть громадяни інших країн. А головне, що це — світ, яким бачать його не тільки професіональні фотографи, а й аматори. Особливо вражають фотографії молодих хлопців і дівчат. Завдяки своєму віку вони бачать те, що ми, дорослі, побачити не можемо, оскільки певним чином втратили можливість дивуватися. Мене особисто в цій фотовиставці вразила фотографія «Підтримка» Ірини Мандрики з Києва. Фото, на якій показана жінка на саморобному візку, в якої немає ані рук, ані ніг, намагається приласкати вуличного кота. Сьогодні, коли наш світ із кожним днем стає більш цинічним, більш жорстоким, люди перестають помічати тих, кому в житті пощастило менше. Усі кудись біжать і скаржаться одне одному на свої проблеми, які їм здаються надзвичайними. Але насправді куди більшість із нас біжить? Які в більшості з нас проблеми? — Хтось втратив один мільйон у багатомільйонному статку; комусь не вистачає на пент-хаус у елітному районі Києва; хтось збирає на нову побутову техніку або на новий гаджет для дитини; хтось хоче поїхати у відпустку на Мальдіви, а йому вистачає лише на ОАЕ; когось «заїло» керівництво на роботі, а хтось посварився з коханою людиною — і всі ці люди вважають свої проблеми найгострішими, ці «проблеми» роблять їх нещасними. Але коли зупинитися хоча б на хвилинку й озирнутися на людей, які навкруги, то можна побачити тих, кому пощастило значно менше, — невиліковно хворі люди, люди з обмеженими можливостями, але саме вони цінують кожну хвилинку свого життя, кожен промінчик сонця, вони завжди готові прийти на допомогу таким самими «щасливим». Якщо кожен із нас виявлятиме таку ж доброту до оточуючих людей, до тварин — світ стане набагато теплішим, добрішим і щасливішим. Треба просто зупинитися на хвилинку й зрозуміти: «Я — щаслива людина, тому що я живу; тому, що близькі мені люди живі та здорові, а все — можна подолати».

«НА ВИСТАВЦІ ВПЕРШЕ, АЛЕ ТЕПЕР — БУДУ ПОСТІЙНИМ ВІДВІДУВАЧЕМ»

Віктор ДАНИЛЕНКО, ректор Харківської державної академії дизайну і мистецтв:

— Моє враження як у пересічного глядача щодо України, що постає з представлених на виставці фотографій, — хороше. На цих світлинах я бачу цікаву країну з великим майбутнім. Як ректору мистецької академії, мені хочеться відзначити кількома словами високу художню якість робіт. Тут здебільшого репортажний жанр, але в цьому жанрі вміщено цілу низку цікавих мистецьких знахідок: це точні відтворення моменту, на багатьох фотографіях дуже вдале компонування кадрів, деякі знімки цікаві за кольором і близькі до живопису. Є чорно-білі, що правильно зроблені чорно-білими. Там автор зосереджується на самому моменті, на його графічній подачі. Це чудовий проект, автору якого —  шановній пані Ларисі Олексіївні Івшиній — велика вдячність. Скажу більше: на цих роботах сучасним дизайнерам можна навчатися виконувати високохудожні твори фотографічного мистецтва. На вашій фотовиставці я вперше, але тепер, поза всяким сумнівом, стану її постійним відвідувачем.

«НЕЗВИЧНІ РАКУРСИ ЗВИЧНИХ РЕЧЕЙ»

Олександр ЗАКЛЕЦЬКИЙ, фотограф:

— Тут багато оптимізму, багато яскравих моментів — не тільки сумних, а й веселих.  Але на жаль, у деяких фотографіях відчутно якусь тягу за минулим.

Найбільше мені сподобалися роботи дітей. Там багато цікаво, і, головне,  немає зашореності, тому іноді справді бачиш нові погляді та незвичні ракурси звичних речей. На цій виставці витримано баланс... Сьогодні фотографія — це захоплення мільйонів. Гадаю, що нині за один день роблять більше фотографій, ніж 20 років тому за рік. Тому що фотографують на фотоапарати, на смартфони, на планшети, на веб-камери. Загалом фотографії нині настільки заповнюють інформаційний простір, що це щось неймовірне. Але важливо тримати рівень, якість цих фото. І правильний тон в цьому задає «День».

«ФОТОГРАФІЯ МОЖЕ ЗМІНИТИ СИТУАЦІЮ, ПРО ЯКУ РОЗПОВІДАЄ»

Роман ПИЛИПІЙ, фотограф, Київ, отримав нагороду за роботу «Інтернат»:

—  На фотоконкурс «Дня» я подав фотографію, яку знято в школі-інтернаті №5 імені Я.П. Батюка для слабозорих та незрячих дітей. Я працюю над проектом про незрячих дітей. Мені здається, що цей проект показує проблему, на яку сьогодні варто звернути увагу нашим чиновникам і суспільству. На жаль, у цих дітей немає потрібної літератури, на їхні потреби майже не виділяються кошти. Можливо, в мене дуже ідеалістичні погляди, але я вважаю, що фотографія — це більше, ніж просто фіксація моменту, що вона може змінити ситуацію, про яку розповідає. Зараз дуже багато фотографій, але багато серед них і неякісних. Натомість справжня фотографія може змінити щось на краще, принаймні, хочеться в це вірити.

Я беру участь у фотоконкурсі вдруге. Минулого року я відправив чотири роботи, але жодна не пройшла. Цього року вже маю нагороду. Загалом сподобалися роботи колег-фотографів — Олексія Фурмана, Сергія Полєжаки, Євгена Малолєтки...