2012: Акценти «Дня»

ЗМІ навипередки складають рейтинги: подій, вчинків, особистостей... Хтось визначає найбагатших, хтось — найвпливовіших, хтось — найвідоміших... Потрапляють до цих списків через різні причини. Буває, щоб побачити своє прізвище в списку під заголовком ТОП-10, ТОП-100, люди часто викладають кругленькі суми... Така собі ярмарка суєт.

У «Дні» — інша система координат. Ми номінуємо людей, які проектують і будують країну майбутнього. І цим вони близькі «Дню».

2009-го Людиною року за версією «Дня» став Анатолій КВАСЮК, який протягом десяти років здійснював «тихий подвиг», реставруючи безцінну Холмську ікону Божої матері ХІ—ХІІ стст. До речі, на той час це була його перша і єдина нагорода загальноукраїнського значення.

2010-го — Микола ХРІЄНКО. Він реалізував свій дослідницько-журналістський проект «Українці за Уралом», довівши медійному середовищу, що школа журналістики в Україні таки діє.

2011-го «День» назвав директора «Мистецького Арсеналу» Наталію ЗАБОЛОТНУ Людиною року. Корона від «Дня» фактично передрекла бурхливу діяльність пані Наталі. За рік «Мистецький Арсенал» став місцем тяжіння для всіх інтелектуальних та творчих сил.

Хто став Людиною 2012 року за версією «Дня»  читайте на сторінках газети.

МЕШКАНЦІ СЕЛА ЛЕВКИ «ДОГЛЯДАЮТЬ СВІЙ САД»

Минулого року «День» також вручав свої «корони» — за якісну альтернативу. Серед наших «переможців» були й усі мешканці села Левки — «за спосіб життя людей, які кинули виклик Руїні». Нагадаємо, 40 левчан-пенсіонерів посадили парк, відремонтували й відкрили клуб, врешті об’єдналися в громадську організацію «Відродження — Левки» (див. про їхню діяльність ряд статей Ольги Решетилової). І далі роблять свою справу, поступово залучаючи до неї нових учасників, на яких покладають великі надії, — молодь. Особливо відчутною роль такого подвижництва стає, коли взяти до уваги, що днями в тій же Чернігівській області й у тому ж районі «поховали село»: рішення про зняття з обліку селища Козин Білошапківської сільської ради Прилуцького району було ухвалено на останній сесії Чернігівської обласної ради, повідомив УКРІНФОРМ. Формулювання лаконічне: «Як таке, де ніхто не проживає». Занепад Козина спричинили його віддаленість від центру сільради, відсутність соціальної інфраструктури та належного транспортного сполучення з райцентром. Мешканці селища поступово переселилися до інших населених пунктів, і 2010 року в ньому вже ніхто не жив. Козин став другим населеним пунктом Чернігівщини, знятим з обліку поточного року. А загалом, за останні 20 років із карти Чернігівщини зникло близько 40 сіл.

Зателефонувавши Миколі Григоровичу Вальку — ініціатору відродження села й голові згаданої вище громадської організації, — щоб поцікавитися враженнями від прожитого року й думкою щодо Людини року-2012, ми застали його за читанням улюбленого «Дня». «Поки не прочитаю газету, нічого робити не можу», — поділився пан Микола. А про те, яким став 2012-й для левчан, розповів:

— Важкуватим рік цей був, адже нашому висадженому парку потрібен догляд. Ми слідкували за газоном, а для цього потрібні люди, щоб його скошувати; кошти, адже ми навіть у листопаді косили. А ми ж неприбуткова організація, а територія велика. Я навіть просив людей із інших сіл — вони приїжджали косити траву худібці. Також ми планували ще досаджувати сад, але поки трохи не склалося з саджанцями, тому перенесли це на весну. На місці не сиділи. Але ми долаємо перешкоди, не зупиняємося й не збираємося зупинятися. Більше того, в Прилуках при педагогічному коледжі є екоорганізація «Спектр». Ми налагодили з нею співпрацю. Уже цього року студенти коледжу на волонтерських засадах (зі свого боку ми забезпечували їх смачним обідом) приїжджали й допомагали нам саджати парк, і зараз говорять, що вже не можуть дочекатися, щоб поїхати в Левки. Так, у них дуже хороший керівник, але й вони самі виявили велику активність.

Важким цей рік був і для України, особливо виборча кампанія. До речі, я звертався до фондів багатьох політичних сил, зокрема — й Миколи Рудьковського, що пройшов по нашому округу, й до регіоналів, але нам ніхто не допоміг, лише обіцяли. Але, гадаю, ми все одно прорвемося — й наша маленька громада, й Україна. Я — оптиміст.

А Людиною року все-таки назву Юлію Тимошенко. Її треба рятувати.

АНАТОЛІЙ КВАСЮК: ВІДЗНАКА «Дня» Й ДОСІ Є НАЙДОРОЖЧОЮ

Завідувач реставраційної майстерні Волинського краєзнавчого музею Анатолій Квасюк був визнаний експертами «Дня» Людиною року за підсумками 2009-го. На той час це була його перша та єдина нагорода загальноукраїнського значення. А тим часом експерти «Дня» відзначали Квасюка, засновника реставраційної справи на Волині, за цілком конкретну справу: повернення до життя Холмської ікони Богоматері, єдиної з ікон, які збереглися в Україні з часів Київської Русі.

— Цю ікону я реставрував десять років, більшість із них — таємно, бо такою була вимога родини Надії Горлицької, яка передала мені цей образ, — пригадує нині Анатолій Іванович. — Інакше ікону могли забрати з України, та й родина, яка її зберігала, могла постраждати. Такі були часи... Я от думаю: це ж люди закінчували роботу і йшли додому о 180-й годині, а я залишався, працював і ночами, не мав ні вихідних, ні відпустки. Щоб реставрувати ікону, мусив винайти для цього інструменти, бо це — штучна, як кажуть, робота...

Представлення відреставрованої Холмської ікони Богородиці відбулась у Луцьку наприкінці 2009 року. Пригадую, що тоді Анатолій Іванович був, без сумніву, одним із героїв дня. Але, повернувши Україні її національну святиню, ще не нагороджений жодним орденом. Тільки церковні нагороди, грамоти, годинник... Тому відзнака від газети «День» стала, зізнається, для нього приємним шокуючим моментом життя. Він і сьогодні пам’ятає «десятку» номінантів на звання «Людина року», коли в цьому списку були й відомий спортсмен, і популярний політик, і маститий письменник. А експерти «Дня» назвали його, ще тоді зрозумівши, що зробив для держави художник-реставратор з Волині.

За час, який минув відтоді, в Анатолія Квасюка додалося таки нагород. Торік указом Президента йому було, врешті, присвоєно звання заслуженого працівника культури України. Проте матеріально багатшим він так і не став. Хоча для спеціаліста його рівня є можливості інших заробітків, Квасюк займається тим же, чим і займався: повертає до життя часто неоціненні пам’ятки нашої культури. Наступного року Музей волинської ікони, одним із засновників якого був і він, відзначатиме 20-річний ювілей. Це єдиний в Україні музей, який представляє самобутню регіональну школу волинського іконопису. Але виставити може тільки з півтори сотні цінних експонатів. А в запасниках — понад тисяча...

— До ювілею хочу закінчити реставрувати кілька унікальних речей, — каже Анатолій Квасюк. — Це царські та дияконські одвірки з церкви в селі Городище, автором яких є відомий митець Іов Конзелевич. А також ікона із зображенням Апостола, вірогідно — Іоанна. Ці речі виявила ще експедиція Павла Жолтовського, на основі збірки якого й виник наш Музей волинської ікони. Я бачив чимало унікальних речей, але лики образів, які нині реставрую, такі одухотворені, такі прекрасні, що хочеться вдивлятися в них безкінечно.

На жаль, за роки, що минули від часу визнання газетою «День» заслуг волинського художника-реставратора, нічого не змінилося в захисті державою інтересів реставраційної галузі. Та й культури загалом. Наразі Анатолій Квасюк зайнятий іще однією важливою для нашої історії, духовності справою: під його опікою — твори з Художнього музею Луцька, приміщення котрого реконструюється. Це воістину неоціненні картини, серед них є такі, яких більше нема в Україні.

Анатолій Іванович слідкує за тим, кого після нього експерти «Дня» називали Людиною року. І... читає газету «День», слідкує за виступами головного редактора Лариси Івшиної по телебаченню. Тому саме Ларису Івшину він і пропонує назвати Людиною року-2012.

— Бо якби більше людей так мислили про Україну й робили для неї, як робить головний редактор «Дня», то почався б, врешті, в нас розквіт, а не тупцювання на місці, — вважає митець.

ЛЮДМИЛА БЕЗПАЛЬКО: «НАРЕШТІ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ НАШ «ЛЕТАРГІЧНИЙ» СОН»

Директор Борщагівського хіміко-фармацевтичного заводу Людмила Безпалько минулого року отримала «Корону» від «Дня», яка винесла з «палаючої хати» українську фармацевтику. Вона — одна із підприємців, які власним прикладом доводять: якісна альтернатива можлива, про яку б сферу життя не йшлося. Зокрема, їм вдалося знайти спосіб засвоєння людським організмом екстракту кварцитину (омолоджуючого засобу) і реалізувати його в своєму новому препараті «Квартин». А це — справжній прорив у фармакології. Окрім цього, Людмила Безпалько не забуває й про другу сторону бізнесу — соціальну. 2011 року завод фінансово підтримав видання книжки «Сила м’якого знака».

Напередодні новорічно-різдв’яних свят «День» зателефонував до пані Людмили аби поцікавитися, з яким настроєм вона проводжає 2012 рік:

— Здається, такий важкий рік, але наш хіміко-фармацевтичний завод працював і працює стабільно чітко, з хорошими показниками, випускаючи нові якісні препарати. Ідентично у моїй родині. Мене лише непокоять українці. Здається, що наше суспільство змінюється. Колись, ще в середині 1990-х, я мала дискусію з одним іноземним інвестором, який недобросовісно повівся з нашим заводом. Тоді я йому сказала, що наш український народ у мене асоціюється з биком, робочою надзвичайно сильною твариною, яка опускає свою могутню голову і на могутніх ногах та спині щось там волоче. Зі свого дитинства мені запам’ятався один образ українського вола. Велетенський віз — гарба, що навантажено усілякими речами, з дня в день тягне віл, абсолютно покірно. Якщо ж його образити, зробити шкоду, то тварина із вола перевтілюється на бойового бика. Він піднімає голову — і тоді бережись, бо може і вбити. Гадаю, що в появі на політичній арені партії «Свобода» і в тому, як люди за неї проголосували, — простежується перевтілення вола на бика. І хоч зараз здається, що суспільство в повній апатії, що все йде не так, як хотілося, що ми не досягаємо навіть тих стандартів, які хотілось би бачити у своїй країні, суспільство все ж розвивається, відбувається поступове пробудження вола. Яскраво цей процес можна простежити на сторінках газети «День», вірною читачкою якої я є, йде полеміка: «Свобода» — це добре чи погано? Люди мають підѓрунтя для роздумів. Нарешті закінчується наш «летаргічний» сон.

Та все ж, попри позитивні зміни, які відбуваються у суспільстві, я не можу позначити для себе одну людину, яка б була гідною звання «Людина року-2012». Як на мене, це безперечно має бути хтось із наукового або ж літературного середовища. Серед тих прізвищ, які кожний день з’являються в медіа — немає вартих уваги газети «День».

ГРИГОРІЙ ГЕЛЬФЕР: «ВЕСЕЛЫЙ ПЕСЕЦЪ» ДЯКУЄ 2012 РОКУ ЗА ТЕ, ЩО ЗБЕРІГ НЕ ЛИШЕ КОРОНУ «Дня», А Й ГОЛОВУ»

Торік «День» відзначив однією зі своїх корон дніпропетровське Кабаре «Веселый ПЕСЕЦЪ» — за відродження інтелектуального гумору. Тоді один із його авторів Євген Гендін поділився думкою, що 2011-го Україна дала їм багато творчого матеріалу, при цьому їх як колектив громадян переповнювали біль і образа. Про те, як пройшов рік у володарів цієї символічної нагороди, нам у властивій творчій людині манері розповів художній керівник Театру КВН — ДГУ і Кабаре «Веселый ПЕСЕЦЪ» Григорій ГЕЛЬФЕР:

— У нас в Україні корону можуть сміливо носити лише ті, хто отримав її від «родини» людини, яка носить головну корону. Тому «Веселый ПЕСЕЦЪ» дякує 2012 рокові за те, що зберіг не лише корону «Дня», а й голову, як і раніше набиту «інтелектуальним гумором». Дуже добре враження на мене справив фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Шкода, що ЗМІ приділили не надто багато уваги цій кінострічці. Але це гідна спроба відродити український кінематограф. Зараз нам усім доводиться проходити через усяке. Пройдемо! Щодо Людини року... Люди, які вештаються перед очима, до них надто багато претензій і дуже мало на них надії. Єдина людина, яка крутиться перед очима й до якої теж багато претензій, але на яку я дуже сподіваюся, — мій онук Максим. Йому зараз три з половиною, і він для мене справжня «Людина року».

«НАГОРОДУ «Дня» Я ПРИЙНЯВ ЯК АВАНС»

Микола ХРІЄНКО, заслужений журналіст України, автор проектів «Українці за Уралом» та «Українці на Балканах», Людина року-2010 за версією «Дня»:

— Людиною року, за версією газети «День», мене було визнано після завершення третього заключного етапу журналістського проекту «Українці за Уралом» і публікації матеріалів, зокрема фотознімків, у кількох номерах газети «День». Для мене така висока оцінка моєї журналістської роботи була несподіваною, і я прийняв це не тільки як результат моєї роботи, але і як аванс від колективу редакції видання і його читачів. Мені потрібно було, гадаю, підкріпити цей статус додатковими журналістськими матеріалами, щоб не вийшло, як в українській приказці: наділи жупана не на того пана. Крім багатьох моїх публікацій у «Дні» за результатами журналістського проекту «Українці за Уралом», я виконав ще три журналістські проекти вже разом з газетою «День». Це — «Українці у Канаді» (2011 рік), «Українці на Балканах» (2012 рік), «Експедиція по Дніпру на байдарці «Робінзон» (осінь 2012 року). У моїх планах виконати разом з газетою «День» ще три дослідницькі журналістські експедиції: «Між берегами чорнобильської Амазонки» — 700-кілометровий сплав на байдарці по річці Прип’ять, зокрема, і через всю величезну Чорнобильську зону на територіях України і Білорусі; «Слідами Тараса Шевченка» про його десятирічне ув’язнення в Оренбурзі, Орську і Казахстані; «Українці у Середній Азії» — дослідження життя вихідців з України або їхніх нащадків на територіях Казахстану, Туркменії, Узбекистану, Киргизії і Таджикистану. Якщо я виконаю ще ці три експедиції, то повністю підтверджу надане мені звання Людини року.

А в 2012-му я хотів би відзначити Віталія Кличка за найвищі досягнення у спорті й політиці, такого поєднання, як у нього, немає ні в кого — ні в Україні, ні в світі.

КОРОНА ВІД «Дня»

Iніціативній групі «Першого грудня» — за правильний порядок денний у публічному просторі

l Мораль і духовні цінності не можуть бути відкладеними на завтра — вони потрібні вже сьогодні. Біда українців в тому, що не всі бачать і пропагують справжні цінності, не завжди усвідомлюють, що кожний на особистому рівні несе відповідальність за майбутнє країни, адже всі люди — рівні та вільні. З таким гаслом до нашого суспільства упродовж 2012 року не втомлювалися звертатися учасники Ініціативної групи «Першого рудня». До створеної Групи у відповідь на звернення трьох традиційних українських церков у 20-ту річницю референдуму за Незалежність України увійшли одинадцять моральних авторитетів нашої країни, представляти яких немає потреби — Богдан Гаврилишин, В’ячеслав Брюховецький, Володимир Горбулін, Семен Глузман, кардинал Любомир Гузар, Іван Дзюба, Мирослав Маринович, Мирослав Попович, Євген Сверстюк, Вадим Скуратівський та Ігор Юхновський.

Після проведення 5 квітня 2012-го в Українському домі Національного круглого столу «Місія інтелігенції та вільних людей України» учасники групи упродовж року активно виступали в публічному просторі, ініціюючи загальносуспільне обговорення нового порядку денного в усіх регіонах країни. Певним підсумком цієї роботи стала проголошена під кінець року Хартія вільної людини, яка стала, власне, дороговказом життєво-необхідних для нашого суспільства орієнтирів. Зокрема, моральні авторитети закликали українців не лише бути вільними, але й активними громадянами, лідерами та господарями в своїй країні. А ще — навчитися по-справжньому любити та стратегічно мислити.

«Звичайно, те, до чого ми прагнемо, не відбудеться відразу, — розповів у нещодавньому коментарі «Дню» один із учасників Групи Євген СВЕРСТЮК. — Має пройти час, поки принципи вільної людини почнуть зароджуватися у свідомості, в почуттях українців. Переконаний, що ця Хартія покликана стати життєвим орієнтиром для нашого суспільства».

«День» відзначає символічною короною авторів Хартії вільної людини за правильний порядок денний у публічному просторі та «поштовх» до об’єднання всіх людей, які хочуть доброго і гідного життя в Україні.

Вадим ЛУБЧАК, «День»

Оксані Пахльовській — за інтелектуальну сміливість

Постійний автор і друг «Дня» — відомий культуролог, перекладач, літературознавець, професор Римського університету «Ла Сап’єнца» Оксана Пахльовська отримує цього року від нас символічну відзнаку за серію публіцистичних та наукових статей (зокрема, ексклюзивно опублікованих у «Дні»), які зміцнюють Україну в Європі.

Колективу Донецького національного академічного театру опери і балету ім. А. Солов’яненка — за новий оперний формат

Цьогоріч, вперше у Україні, на сцені Донбас Опери поставили «Летючого Голландця» Ріхарда Вагнера — міжнародний українсько-німецький проект. Це «три в одному»: висока музика, видовищна сценографія і високопрофесійне виконання твору класика. Колектив не боїться експериментувати, ставить високі цілі та втілює їх у життя. Остання прем’єра довела, що сьогодні Донбас Опера є головним академічним театром нашої країни, а своїми виступами за кордоном презентує українське високе мистецтво у світі.

Корона режисеру Михайлу  Iллєнку — за фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», що здійснив прорив до масового глядача (ст. 25-26)

Корона журналістам каналу ТВі — Костянтину Усову, Артему Шевченку, Наталі Седлецькій — за кращі журналістські розслідування року (ст. 28).

Корона Андрію Прокопчуку, підприємцю, що самотужки майструє інвалідні візочки для собак, — за діяльну доброту (ст.9).

Корона активістам громадського руху «Не будь байдужим!» та ініціативній групі «И так поймут» — за безкомпромісну відданість нормі в утвердженні української мови.

Корона громадським активістам, організаторам акції «Листи до янголів» та ініціативи «Таблеточки», що спрямовані на підтримку онкохворих діток, — за світоглядну норму (ст. 9).

Корона ініціативній групі «Першого грудня» — за правильний порядок денний у публічному просторі.

Корона Олександру Усику, олімпійському чемпіону, як «іміджмейкеру» року за професійний бокс, стильний оселедець і вишуканий гопак. У році, що минає, боксер показав, що українці можуть і вміють достойно перемагати і водночас пишаються своєю ідентичністю.