Чи варто реанімувати небіжчика?

«МИ ОТРИМАЛИ ЛЯПАС НА ОСТАННІХ ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ВИБОРАХ...»

— Нині практично одночасно відбуваються два процеси — блокування НРУ з двома іншими Рухами, ПРП та КУНом та «сватання» на роль лідера блоку Віктора Ющенка... Як ви оцінюєте ці процеси?

— На моє глибоке переконання об’єднання Руху, тобто відновлення його єдності, є на сьогодні пріоритетом над іншими інтеграційними процесами. Тому що без виконання цієї умови фактично втрачається сенс наступних кроків. Якщо уявити собі, що в виборчому бюлетені-2002 виборець побачить два або й три Народні рухи України, то всі наші зусилля будуть перекреслені, незалежно від конфігурації. Це головний чинник, який призвів до втрати Рухом електорату на президентських виборах. Виборець дуже негативно сприймає все, що руйнується, все, що не може знайти між собою спільну мову. Хоча керівництво і НРУ, і УНР шукають причини, щоб пояснити своє небажання об’єднатися, висувають взаємні претензії. Мені здається, що це усвідомлення того, що при об’єднаному Рухові комплект «крісел» і «портфелів» зменшиться. Всі мають взаємно покаятися в тому, що відбулося з Рухом. Бо в цьому не винувата виключно якась одна сторона.

Щодо Ющенка. Звичайно, рейтинг цього політика дозволяє сьогодні розігрувати карту Ющенка. Останнім часом його невизначеність і тривала пауза насторожує більшість політичних сил. Часу залишається обмаль. Якщо це перенесеться на осінь, то мені важко уявити, як Віктор Андрійович за такий короткий час узгодить всі 10 — 12 суб’єктів, деяких взагалі несумісних. Три Рухи, які один одного знають по 12 років, два роки вже не можуть домовитися. Тому я передбачаю такий розвиток подій: якщо це одноосібно буде робити Ющенко, то два-три суб’єкти будуть задоволені цим процесом, але деякі пізніше стануть відвертими ворогами цього блоку. На жаль, у нас такі сумні політичні традиції. Тому я завжди був прихильником схеми, за якої домовлятися необхідно з уже створеним блоком (наприклад, Рухи + КУН + ПРП, до якої я дуже критично ставлюся), а до нього долучається ще хтось. В інший спосіб цей процес сьогодні відбуватися не може. На Ющенка сьогодні дивляться як на месію, але це дуже підступний шлях. Якщо раптом ця схема не спрацює, ми опинимося біля розбитого корита напередодні виборів. І ця розгубленість зробить ще більшими шанси на шалений успіх комуністів. Сумарний рейтинг Рухів знаходиться якраз на межі статистичної похибки. Ми отримали ляпас на останніх президентських виборах — це була оцінка виборцями того, що ми зробили з Народним рухом України. Я думаю, треба відкинути спекуляції навколо Ющенка, а йому самому вже потрібно було б визначитися, на які політичні сили і блоки він робить ставку. Переговори введуться з одними, другими, третіми, але на сьогодні напевно ще ніхто не може сказати, що їхній блок очолить Ющенко.

— Хто у разі, якщо Ющенко все-таки очолить блок, визначатиме місця у списку? Відомі, наприклад, дуже «теплі» взаємини всередині коаліції між Б. Бойко (лідер НРУ(є). — Ред. ) і В. Пинзеником (лідер ПРП. — Ред. )...

— Таких проблем всередині блоку насправді багато. Я думаю, одноосібно Ющенко не зможе робити того, що повинна робити партія. Коли справа торкається розподілу місць — це зовсім інша, делікатна площина відносин. Варіант всіх поділити порівно — не пройде. Звичайно, такий варіант зможе задовольнити партію «Реформи і порядок», яка таким чином неадекватно високо зможе піднятися. Але він не зможе задовольнити Народний рух України, і він ніколи не затвердить такі списки. Голови організацій, які під час розколу фактично рятували Рух і яким В’ячеслав Максимович публічно обіцяв пріоритетні місця в списку, привозять на з’їзд по 20 — 30 делегатів, які просто не підтримають такий список. Тобто, тут є суперечність інтересів верхівки й наших обласних організацій. Віктор Андрійович як лідер блоку має право визначати суб’єктів цього блоку, а вже взаємини всередині блоку, місця у списку визначатимуть партії. У мене була розмова з політиками, наближеними до «імператора». Вони бачать умовну коаліції таким чином — Ющенко має індивідуальну квоту в списку, в яку потрапляє таке собі «дворянство», серед яких Соболєв, Качур та інші радники й друзі. А решту місць хочуть поділити порівну. Такий варіант не пройде. Я брав реальні цифри співвідношення, враховуючи всі наявні на сьогодні чинники — потужність організації, можливості впливу, рейтинги. І на сьогодні тільки УНР в ім’я об’єднання ми можемо зробити жест доброї волі. Можна також залучити до цього процесу НРУ(є) Б.Бойка, хоч це відносно нова структура і навіть не потрапляє ще в рейтинги. Але заради єдності Руху ми можемо піти на такі жертви. Але в жодному разі не заради Пинзеника, в якого є «генерали» й досі немає організації. У них уже щільність така в політбюро, що я не уявляю, як вони формуватимуть свій список і скільки вони будуть уявних відсотків давати Ющенку.

Мені, чесно кажучи, трохи шкода Ющенка. Він мав би реальний шанс претендувати на серйозний успіх на президентських виборах. Але якщо він пов’яже себе з деякими політичними силами в рамках цієї передвиборної кампанії, то його останнім рейтингом буде вважатися той, який здобуде його передвиборний блок. А він (сьогодні, це вже очевидно) буде значно нижчим, ніж рейтинг Ющенка як політика.

— На яку квоту у блоці, на вашу думку, претендуватиме Народний рух України?

— Це залежить від конфігурації, яка буде створена в блоці. Думка більшості наших обласних організацій: 70% квоти має НРУ, і по 15% — партнери по блоку. КУНу останнім часом ми навіть згодні дати більше, тому що він більш послідовний союзник, і його претензії адекватні, і проблем у відносинах з ним не було. Якщо долучається до нас УНР, то співвідношення буде 40% (НРУ) — 30% (УНР) — 15%(ПРП) — 15%(КУН). Якщо об’єднаються три Рухи, ми маємо мати ніяк не менше 70%, які ми поділимо між собою.

— Наскільки можна нині чітко окреслити ідеологічну основу цього блоку? Це право- консервативна сила, національно-консервативна чи ліберальна? Ми всі розуміємо «правизну» ПРП, але навіть на рівні декларацій між КУНом і ПРП є різниця...

— Вони абсолютно різні. КУН — це фактично частина Руху. Це люди, які фактично будували Рух. Тому в нас є спільна історія, традиції і ми розуміємо одне одного. Просто КУН поставив більший акцент на національній складовій цього процесу. Що стосується ПРП, то я не бачу в цій партії ідеології взагалі. Вона складається з абсолютно різних людей, які зібралися в парламенті: одні — з уламків НДП, другі — з якихось національних утворень, треті — з безпартійних. І ліберальна складова у них прагматично домінує, а національна присутня тільки ритуально. Вони самі по собі. Олександр Жир, наприклад, належить тільки собі. Жир на президентських виборах був довіреною особою Г. Удовенка. Але за три дні до виборів О. Жир, виступаючи в прямому ефірі Нікопольського телебачення, закликав голосувати за О. Мороза, показуючи перед камерами посвідчення довіреної особи Удовенка. Його колеги після цього навіть не зробили йому зауваження. Те ж саме робив Стецьків у Львові. Це команда Мороза. Тому вони завжди будуть тяжіти до О. Мороза, до Ю. Тимошенко.

Щодо «Руху за єдність» Б. Бойка, то вони не приховують своєї пропрезидентської орієнтації в більшості питань, хоча я в цьому згоден з ними, тому що не роблю оцінку Президента в чорно-білому вимірі. І я вважаю, що ті дії, які робили і Форум нацпорятурку, і «Україна без Кучми» в зв’язку з «касетним скандалом», особливо резонансні заяви в Європі, тільки штовхали керівництво України в обійми Росії. Тому на сьогодні я не боюся сказати, що виступати в такий спосіб проти Президента, як це робили Чемерис, Луценко, Мороз, ФНС — це фактично виконувати замовлення антидержавницьких сил, яке за собою тягне послаблення української державності, послаблення зовнішніх позицій України. Можна критично ставитися до багатьох кроків Президента — ми не ідеалізуємо його, — але, наприклад, візит Папи Римського в Україну ввійде в історію зі знаком «плюс», що б не казали про якісь там касети.

— Ви сказали, що існують тісні зв’язки багатьох членів блоку з ФНС. А які взаємини блоку з цією організацією?

— Я категорично проти, щоб навіть тінь на нас падала, що ми щось із ними можемо мати спільного. Я категоричний противник того, щоб бути в одному союзі з Ю. Тимошенко, з «Батьківщиною» (а фактично — з «Громадою»). Вже стало правилом, що коли до когось підкопуються правоохоронні органи, вони стають ультрарадикалами. На сьогодні із тих, хто бере участь у Форумі нацпорятунку від ПРП, поки що не знято обвинувачення, пов’язані з Градобанком. Тому мене дивує їхня радикальна позиція, а особливо мене дивує абсолютна індиферентність керівництва ПРП, яке нічого не каже з цього приводу. Тому я не бачу місця в нашій коаліції ФНС.

— А координація дій в мажоритарних округах?

— Координація дій в мажоритарних округах може бути тільки в одному — контроль за виборами під час їхнього проведення.

— Ви говорили про індиферентність керівництва ПРП. А як ви розцінюєте індиферентність щодо дій деяких членів ПРП В. Ющенка?

— Так само негативно. Але у В. Ющенка є рейтинг, тому йому можна пробачити цю байдужість. А ПРП не можна, бо вони з нульовим рейтингом хочуть робити себе віддзеркаленням Ющенка. Звичайно, від Ющенка вони щось набудуть, але Ющенко з ними — тільки втратить. Тут спрацює закон сполучених посудин. Тому на сьогодні розподіл в мажоритарних округах — це спосіб знаходження мирного співіснування, коли можна просто розійтися. Але таких округів буде не так багато. Той самий НРУ, якщо він тверезо оцінює свою роль і враховує сумний досвід минулих президентських виборів, не може не розуміти, що не можна розпорошуватися на всі округи, не маючи ні оргресурсу, ні фінансів. Тому для НРУ мова може йти реально про отримання перемоги в 5 — 8 округах. На таку ж кількість переможців у мажоритарних округах може претендувати і ПРП. Але майже всі вони претендують на одні й ті ж округи, тому що вони в основному базуються на Західній Україні. На Сході України конкуренції майже не буде.

— Видається так, що позиція Конєва не зовсім відповідає загальній позиції Руху, зокрема, чільним представникам партії. У яких саме місцях розходиться позиція партії, або позиція Удовенка, і позиція Конєва? І чому це так?

— Я ніколи не боюся опинитися в меншості. Є речі, які не можна заборонити рішеннями колегіальних органів. Це моя позиція. Я відстоюю інтереси Народного руху й за межі них не виходжу — на відміну від попередників, які перейшли до ПРП і фактично продавали партію. У даному випадку, я висловлюю своє бачення, спираючись на думку більшості обласних організацій. Сьогодні говорити про думку партії ми не можемо, тому що взаємини відбуваються на рівні політради (а це 15 чоловік). Але політрада — це не думка партії. Навіть Центральний провід — це теж ще не думка партії. Я дотримуюся рішень політради, але свою думку я буду доводити. Більше того, я переконаний, що саме таку думку розділяє більшість рядових рухівців.

Основне питання, з якого в нас існують розбіжності, — це ставлення до ПРП. Це те, що найбільше нервує «генералів» в НРУ. Я просто кажу відверту правду, яка існує на сьогодні, і доводжу це фактами. І мене підтримує більшість обласних організацій на сьогодні. Опитайте сьогодні, в який спосіб діяло ПРП напередодні свого з’їзду, як воно брутально руйнувало всі наші структури, при чому в винагороду давали оплачувані посади. Виходиш з Руху — отримай, будь-ласка, місце в політвиконкомі. Це була тотальна кампанія по всій Україні.

ГЕРОСТРАТІВСЬКА ХВОРОБА «ГЕНЕРАЛІВ»

— Мені, як виборцю, не так цікаво, як вирішать функціонери від Руху проблему, як потрапити до парламенту. В мене питання до вас, як до ветерана політики — а чи варто реанімувати небіжчика?

— Я думаю, що він не небіжчик. Він, швидше, знаходиться в стадії анабіозу. І є сенс використати останній шанс врятувати Рух.

— А що буде для виборців, якщо такий об’єднаний Рух прийде до парламенту? Які критерії, які особистості він запропонує? Чому ми повинні ще раз вірити в те, що вони насправді чогось хочуть досягнути, якісно нового? Ми бачили рухівську практику, і навіть романтика в рухівському виконанні не хвилювала, а вже коли почався продаж партії оптом і в роздріб, то тим більше. Де нові надії?

— Сьогодні у виборця насправді є більше підстав не довіряти Руху, аніж довіряти. Але якщо ми не зробимо крок до об’єднання, підстав для довіри не буде взагалі. Якщо ми продемонструємо, що за декларацією об’єднання будуть якісь наступні кроки, якщо ми продемонструємо, що ми можемо наступати на хвоста амбіціям, що державний інтерес для нас важливіший за вузькопартійний, ми матимемо шанс на успіх.

— На кого ви покладаєте надії?

— Сьогодні до Руху прийшла чудова молодь. Але, на жаль, їй не дають пробиватися. Ті, хто сидить уже по два- три терміни в парламенті, не хочуть перемін, тому що це конкуренція, можлива втрата «крісла».

— За життя покійного Чорновола ми критикували Рух не тому, що ми українофоби, а тому, що ми бачили, що яку партію не будуєш — виходить КПРС. «Синкліт» не дає розвитку новим тенденціям, а рухівські з’їзди перетворюються в «одобрямси». У чому причина?

— Сьогоднішні рухи — це, мабуть, здебільшого продукти не нової системи. І стереотипи поведінки і світосприйняття серйозно впливають на формування світогляду всіх людей. Але молодь, яка приходить, прагне зовсім іншої політики. Ця молодь не сприймає старих методів, бо в них з’явилась національна гордість. Вони є патріотами України. Вони не знають слів, які говорять з трибуни парламенту, але ми їх бачимо на стадіонах, на виїзних спортивних змаганнях з українськими прапорами. У мене в Дніпропетровській організації — в основному люди до 30 років. І мені з ними легше розмовляти. У них немає стереотипів, вони мають власну думку. Але в Рухові є небезпечна геростратівська традиція: якщо я не побачу себе в першій десятці, хай той Рух згине. Це мене дуже непокоїть. Бо такі люди будуть тонути, і втоплять за собою все інше.

— Як, на вашу думку, можна боротися із цією геростратівською традицією?

— Мій оптимізм пов’язаний з тим, що геростратівська тенденція не домінує в Рухові. Ця хвороба зачіпає «генералів» у всіх частинах Руху. Вони вважають, що вони собі «хлібну» чи пенсійну картку забезпечили на все життя. Я особисто із задоволенням віддам всі свої посади і в Києві, і в Дніпропетровську, аби тільки відбувся процес оновлення Руху. На жаль, до цього процесу готові не всі.

— А можливо, причина в тому, що Рух — це партія без ідеології?

— Ні. Ідеологія в Руху завжди була. Сумніви виникли тільки тоді, коли спробували комерціоналізувати Рух, власне внаслідок чого й відбувся розкол. І той, хто купував Рух, свою частину ідеології або безідеологічності нав’язував. Припустимо, коли УНР потрапила під вплив «Батьківщини» — зникла будь-яка ідеологія. З’являлись парадоксальні, непослідовні, непринципові, суперечливі, рішення. Відчувалося, що це виключно наслідок якихось фінансових впливів. Тому, звичайно, мені дуже імпонує те, що принаймні, «Батьківщини» в нашому блоці не буде. Те саме негативне навантаження несе й партія «Реформи і Порядок» — вона теж намагається все купити. Мовляв, в нас багато «генералів», а ви — рядове військо — забезпечте нам перемогу. І єдиний засіб боротьби із цим — це абсолютна прозорість, гласність і безпосереднє звернення до рядових рухівців. Чим більше до них потрапляє інформації, тим більше у них виникає запитань і зароджується сумнівів. Політика партії, в будь- якому випадку, зароджується в низових організаціях.

— А що, на вашу думку, означає патріотичність?

— Я, наприклад, себе відчуваю громадянином України, не зважаючи на те, що у мене немає жодного відсотку української крові. Є латиська, білоруська, російська, але я відчуваю, що я — українець, що це — моя країна. Я пишаюся всім позитивним, що відбувається в Україні. Крім того, я боляче переживаю, коли з легкої руки хтось хоче продати нашу незалежність за нафту чи газ.

Кожен вкладає в визначення патріотизму щось своє. Луценко, мабуть, теж вважає себе патріотом. Мабуть, і Стецьків вважає себе патріотом. І Головатий, який паплюжить Україну в Раді Європи й створює їй імідж ганчірки, об яку можна витирати ноги.

— Вони хочуть вирішити внутрішні проблеми за допомогою зовнішніх сил. А які рецепти Руху? Чи будуть якісь нові фігури?

— Думаю, що до виборів абсолютно нових фігур в Рухові не з’явиться.

— А Ющенко?

— Його поки що всі ділять. Рухівці його вважають своїм, ПРП — своїм, КУН — своїм. Я не кажу, що Ющенко вже відбувся. У нас є шанс мати національного лідера, який може стати президентом України.

— Ви справляєте враження політика, що тверезо мислить. Які риси особистості Ющенка ви представили б виборцям, обіцяючи їм, що вони отримають національного лідера?

— У Ющенка є одна добра риса — це здатність справляти враження. Але давати якісь гарантії щодо нього виборцям я б не став. Я мало його знаю. Він був якось збоку від гострих справ і частіше виступав в ролі «битого». Йому не довелося в гострій конфліктній ситуації доводити свою позицію у відносинах із Верховною Радою, Президентом.

— Якого національного лідера, які орієнтири ви вибираєте нині для України?

— Рішучість, порядність. Для мене певним ідеалом є німецький Ерхард. Ця людина робила кроки, які суперечили її світоглядним позиціям, але вона знала, заради чого вона це робить — йому треба було виводити Німеччину з кризи. Сьогодні у нас також повинен бути рішучий лідер, який не відступиться під тиском обставин. Сьогодні мене найбільше непокоїть, що Ющенко може зламатися. На нього трохи натиснуть, і він не захоче йти на вибори. У мене відчуття, що так і станеться.

Всередині партії, звичайно, зі мною не згодні. Коли я даю оцінку діям партнерів, лунають голоси, щоб політрада винесла зауваження Конєву за його різку позицію. А то, мовляв, партнери звинуватять нас, що ми руйнуємо блок. А щоб вони цього не зробили, наголошується, що це думка Конєва, а не партії. Ці взаємні реверанси вже починають дратувати наших людей на місцях. Кажуть, «блок зміцнюється», а ПРП нахабно руйнує наші організації на очах у всіх. Я повністю на стороні наших обласних лідерів. Мене посада (голови апарату. — Ред. ) абсолютно не тримає. Якщо я відчуваю, що я правий, я буду відстоювати свою позицію. І це прекрасно розуміють і ті, хто пробує мені вставити в рот кляпа. Якщо заборонити людям висловлювати свою думку — це буде вже не партія, а щось інше — не хочу вживати непристойних слів.

— Здається, кадровий потенціал Рухів вже вичерпаний. І полювання Руху на Ющенка є черговим прикладом того, що шукається хтось, хто зможе «підняти» Рух. Але завтра, припустимо, Ющенко злізе з Говерли й залізе на якусь іншу гору, і скаже: «Все відміняється, я буду очолювати інший блок». Що тоді буде? Що ви будете робити?

— Мене дратує цей месіанський підхід: не буде Ющенка — значить ми пропали. Я на сьогоднішній день абсолютно переконаний, що якщо ми будемо покладатися на власні сили й вірити в краще, то об’єднаний Рух може спокійно відновити свої 10% — хоч із Ющенком, хоч без Ющенка. Ці відсотки повинні долучитися до тих, хто пройде з демократичних, центристських чи поміркованих коаліцій. А створити якусь об’єднану партію «імені Ющенка», на мою думку, неможливо.

— Ви сказали, що Ющенко весь свій термін в політиці тримався осторонь, і одночасно — що він має всі шанси стати президентом України. Це не подвійний стандарт?

— Він має шанси стати президентом не тому, що цього хочеться мені або якійсь політичній силі. Я кажу це в тому сенсі, що він зміг залюбити в себе значну частину виборців. Як політик він ще тільки починає. Він ще ним не був. Тому що таких безглуздих кроків, як він, навіть новачки не роблять. У мене немає ейфорії щодо Ющенка. Але ще більше мене непокоїть те, що біля нього крутиться «мелюзга», яка найбільше верещить, і вона здобуде шанс зайняти завдяки йому якесь місце, яке їй за інших умов і не світило б. Тільки завдяки тому, що вони крутяться у цьому колі, вони можуть здобути право визначати долю держави і людей. За спиною Ющенка до влади можуть прорватися багато негідників.

«НЕ МОЖНА РОЗВАЛЮВАТИ БЛОК — БЛОК ЦЕ СВЯТЕ. ХАЙ ВІН РОЗВАЛИТЬСЯ САМ»

— А який ваш прогноз на парламентські вибори у відсотковому плані?

— Я думаю, що ще більший успіх матимуть комуністи. Так об’єктивно складається, в тому числі у зв’язку з тим мутним становищем, що складається в демократичному середовищі навколо коаліцій і Ющенка. Я думаю, реально комуністи «візьмуть» не менше 30%. Решта буде у розпорошених демократів. Навіть якщо Ющенко очолить будь-яку коаліцію, більше, ніж 15%, їй не світить. Ті, хто полізе на сцену напередодні виборів, наберуть по 1 — 2%, які перерозподіляться. В мажоритарних округах 50:50 будуть представники олігархічних кругів і представники адмінресурсу високого рангу. Серед тих, хто пройде, випадкових майже не буде. Такою буде картина наступного парламенту — суміш «болота» і комуністів. Невтішна, як на мене. Поки що у мене немає підстав вірити в те, що ситуація розвивається на користь того, про що ми говорили і мріяли. І ці вибори не будуть переломними в позитивному плані для України. Я заздрю Болгарії — у нас, на жаль, немає царя.

— У нас всі, починаючи з Президента, всім заздрять. Одні — німцям з Ерхардом, інші — Росії з Путіним, ще інші болгарам — бо в них є цар. Чи не час пошукати нові аргументи?

— Я очолюю Комітет підтримки земельної реформи в Дніпропетровській області, веду постійний прийом громадян. Ми виїжджаємо з телебаченням на місця й показуємо драматизм реформ на селі. За півтора року ми вже прийняли 20 тис. виборців. Із них позитивно вирішено близько 10 тис. справ із використанням і правових, і адміністративних важелів. І я зрозумів: там, де нам вдалося вирішити конкретні людські проблеми — там агітація більше не потрібна.

— А ви не збиралися йти по мажоритарному округу?

— Чому не збирався. Я ще поки що й збираюся. І якщо так і станеться, я буду йти по своєму сільському округу, там де я працюю півтора року.

— Коли ми говорили про те, чим ви збираєтеся переконувати виборця, ви казали про добробут. Але про добробут будуть казати і ліві, й інші. А хто буде говорити про захист приватної власності, про обмеження втручання держави в бізнес?

— Все це декларувалося в Рухові із самого початку. Ми починали Рух із захисту приватної власності. Я вважаю, що в нас нині є чудовий шанс в межах земельної реформи і захисту селянина продемонструвати, що ми ще не забули, за що виступаємо. Селянина реально можна захистити — указ Президента на відміну від інших законів має елементи прямої дії, якими можна захистити в суді. Тобто, сьогодні можна здобувати свою електоральну базу, не змагаючись в судах, а доводячи це справами. Я переконую наших «генералів» у цьому постійно. Але в нас більше полюбляють скляний купол і підковдряні баталії.

— «Генерали» від Руху, як ви їх називаєте, програли президентські вибори з нищівним політичним результатом. А чому їх не переобрали?

— Тому що для того, щоб це зробити, треба було взяти на себе відповідальність за ці результати тому найближчому оточенню, яке лило єлей перед виборами й переконувало Геннадія Йосиповича, який ще думав: йти чи не йти: «Та ви у нас на Галичині 25 — 30% візьмете». Наступним кроком після виборів вони, по-доброму, мали б скласти із себе повноваження й піти у відставку, як депутати і як сьогоднішні керівники Народного руху України. За два тижні до виборів були пропозиції знятися, не зважаючи на обвинувачення: ліг, мовляв, під Президента. Тому що вже було зрозуміло, що вибори в умовах розколу Рух програє. Але в той час Геннадій Йосипович вірив аксакалам Руху та їхнім обіцяним 25%.

— Що, справді вірив?

— Вірив. Особливо про Галичину. Йому показували якісь вуличні рейтинги, які проводили в кінотеатрі, в парку чи серед своїх. Потім була облуда зі збором підписів.

— Якщо Рух не може у своєму середовищі позбавитися від лідерів, які його вже не електризують, то для чого така партія в парламенті?

— Ще ніхто не пробував окреслити виборчий список. Я два роки назад оформив свій варіант і розіслав — такий вереск стояв! На Центральному проводі пропонували навіть ввести мораторій на такі речі. Майбутні вибори — це буде перевірка на зрілість партії. Якщо обласні організації дійшли вже до розуміння необхідності щось робити, змінювати, вони будуть здатні скерувати цей процес в будь-яку сторону. Тому що з’їзд прийматиме і формуватиме ці списки. Я не вірю і не сприймаю заяв, що вороги нищать Рух. Мало не ЦРУ вже розробляє план по знищенню Руху. Рух нищив і нищить себе сам, зсередини. Я думаю, що ці вибори — будуть останнім випробуванням для Руху — або він зміниться, або на ньому можна буде ставити хрест.

— Наближається святкування 10-річчя Незалежності. Якщо б це залежало від вас — за яким сценарієм воно б відбувалося?

— Ми десять років щось обіцяли, будували. Але поки що спромоглися лиш на те, щоб шукати винуватців сьогоднішніх негараздів. Тому я думаю, що на сьогоднішній день потрібно говорити про втрати й про те, чого ми не змогли зробити. Інерція, яка ще існує у вітчизняній політиці, коли хтось вийшов на вулицю, і ми собі давайте підгавкнемо — це безвідповідально. Я прямо казав це на Центральному проводі. Коли мова йшла про обрання Кінаха прем’єром, а в нас з’їзд прийняв мазохістське рішення, не підтримувати нікого, крім Ющенка, я виступив за те, щоб підтримати Кінаха. Я також був автором проекту, який вже прийняли, щоб у подальшому відмовитися від будь-яких «імпічментів» — абсолютно безглуздих і, як я їх називаю, деструктивно-популістських. Я довів, що треба ефективно працювати з державними адміністраціями. А без цієї співпраці ми будемо на маргінесі бігати з політичними бомжами. Не можна увійти у владу, ввірвавшись туди штурмом Зимнього. Із чим увірватися — з 1% рейтингу?! Ми повинні набувати досвіду. Якщо гіпотетично уявити собі ситуацію, що ми здобули 50% — я з жахом уявляю собі, кого б ми розставляли на керівні посади. На сьогоднішній день на пальцях можна перерахувати тих, хто спроможний виконувати відповідальну державну роботу. Не спробувавши працювати у владних структурах — не можна піти й стати одразу міністром.

Звичайно, в Рухові є дідусі, які так не вважають. На їхню думку, потрібно демонструвати єлей, те, що у нас є блок, що ми всі в ньому дружимо, що він зміцнюється, не зважаючи на те, що він розвалюється. У приватній розмові мій колега якось сказав мені: «Конєв, ну що ти весь час чіпляєш те ПРП і Пинзеника. Ми всі знаємо, що вони такі. Але не можна розвалювати блок — блок це святе. Хай він розвалиться сам». А Кульчинський, народний депутат і голова Полтавської обласної організації НРУ, обурювався моїми виступами в ЗМІ й кричав на Центральному проводі: «Заборонити Конєву взагалі говорити. Він не має права говорити — він керівник Апарату». Це Кульчинський — колишній політв’язень таке каже! А я кажу: «Не дочекаєтеся. Хоч 10 заборон на Політраді, Центральному проводі й навіть на з’їзді».