Молодь дорослішає швидше, ніж країна

ДОСКОНАЛОСТІ НЕМАЄ МЕЖ

Те, що сучасній молодій людині, яка бажає зробити успішну кар’єру, необхідна якісна вища освіта, що дає глибокі теоретичні знання і практичний досвід, стало вже аксіомою. Тому перше запитання нашої анкети звучало так:

— Чи влаштовує вас той рівень освіти, який ви зараз отримуєте? Чому? Що, на вашу думку, необхідно змінити у вітчизняній системі освіти?

Ствердно на це запитання відповіли 63% опитаних, негативно — 19%. Відповіді «влаштовує, але не зовсім» віддали перевагу 18% студентiв Могилянки.

Серед тих, хто відповів позитивно, більше половини підкреслили, що їх влаштовує рівень освіти, що отримується саме в НаУКМА. Вони вважають, що вчаться в одному з кращих університетів України, в якому викладають українською мовою, використовують довершену систему вступу (тестування, комп’ютерна перевірка), принципи Ліберал Артс (студент сам вибирає курси, хоч і з урахуванням деяких обмежень), відсутнє хабарництво. До речі, саме хабарництво більш нiж половина опитаних назвали головною проблемою вітчизняної вищої освіти. Для боротьби з цією вадою студенти вважають за необхідне поширення системи вступу «як в Могилянці» на всі вузи України, а також «застосування найжорстокіших заходів по відношенню до корумпованих чиновників освіти та викладачів».

Основною позитивною рисою вітчизняної системи освіти, на думку студентів НаУКМА, є те, що вона «гнучка і дає поштовх для подальшого розвитку особистості», а серед інших позитивних рис вони відзначили такі: високу кваліфікацію викладачів, високий загальнотеоретичний рівень підготовки.

У той же час студенти вважають, що «вершини досконалості немає», внаслідок чого в анкетах міститься цілий масив зауважень і пропозицій з удосконалення системи освіти. Вони стосуються, насамперед, «відсутності системності отримання знань, яка точно б відповідала вибраній спеціальності (знання — врозкид)», крім цього «відсутні знання про реальне становище справ у суспільстві у зрізі конкретної професії», «система освіти все ще базується на матеріалах кінця 80-х років», «не вистачає тієї систематичності і фундаментальності, які властиві європейській системі освіти».

Серед змін, які, на студентський погляд, потрібні нашій системі освіти, частіше за все пропонуються наступні: залучення практиків-спеціалістів до роботи у вузах, щоб, крім теорії, студенти могли набиратися досвіду практичної роботи; підвищення рівня методології викладання; більш широке поширення інформаційних технологій; видання якісних підручників; надання студентам можливості активно брати участь в складанні свого учбового плану, введення більшої кількості годин практики, щоб отримувати досвід роботи зi спеціальності; проведення «ділової гри». Так, на думку студента-політолога четвертого курсу, «у вітчизняній системі освіти необхідно здійснити три кроки: підвищити рівень матеріального забезпечення, викоренити корупцію, ввести інновації та відвертість освітньої системи для обміну досвідом».

Ті, кого рівень освіти не влаштовує, аргументують свою позицію низькими вимогами з ряду предметів, наявністю принципу освіти «не за здібностями, а за гаманцем», великою подачею «зайвої чи непотрібної інформації, внаслідок чого втрачається важливе чи цікаве», непрестижністю освіти з технічних наук, через що рівень студентів не відповідає рівню викладачів, а в гуманітарних науках, навпаки — існує нестача хороших викладацьких кадрів.

«СВОЯ СПРАВА — САМ СОБІ ГОЛОВА»

Отримавши освіту, молода людина неминуче задається питанням — яким чином краще усього (і з максимальною користю для себе) застосувати свої знання? Тому наше друге запитання було таким:

— Ви хотіли б мати свою справу (бізнес) чи бути висококваліфікованим найманим працівником? Чому?

Ідею власного бізнесу підтримали більш нiж половина анкетованих — 58%, серйозно подумують про роботу за наймом 28%, а 12% схильні спершу придивитися до того, як працюють інші, побути якийсь час найманим працівником, з тим, щоб у майбутньому заснувати свою справу. І тільки одна людина (природно, дівчина) відповіла, що хоче бути домогосподаркою (це, напевно, також показник).

Обгрунтовують своє бажання мати власний бізнес так:

— Звичайно, своя справа. Це надійніше, якщо робити з розумом. До того ж, можна підтримати економіку країни.

— Своя справа — сам собі голова.

— Є можливість виявити себе творчо і бути відносно незалежним.

У власному бізнесі молодих людей приваблює можливість самостійно приймати рішення і розпоряджатися своїм майном. Бути найманим працівником — для них означає залежати від когось, що у нашій державі не завжди вигідно. Не останню роль вiдiграє і небажання працювати на інших, а також отримувати догани чи зазнавати інших методів покарання. Багато хто зазначає, що бажання мати свою справу пов’язане з особистими якостями, насамперед — схильністю до лідерства.

А ті, хто не відчуває в собі лідера, вважають за краще бути найманими працівниками. Характерні відповіді таких студентів наступні.

— Я б хотіла бути найманим працівником, тому що мої особисті якості більше відповідають такій ролі. Вважаю, що я могла б бути ідеальною помічницею для керівника, повністю при цьому самореалізуючись.

— Хочу бути кваліфікованим найманим працівником. Відповідальність менша і нерви бережеш.

Серед бажаючих бути кваліфікованими найманими працівниками значний відсоток складають представниці жіночої статі: «Я жінка і на перше місце ставлю свою сім’ю, а якщо людина має свій бізнес, то для того, щоб він приносив прибуток, треба ставити на перше місце роботу».

Деяких стримує нестача досвіду і кваліфікації для відкриття своєї справи і, особливо, — несприятливі умови для розвитку бізнесу в Україні.

— Свою справу хотів би мати, але на даному етапі «дикого розгулу фіскалів та чиновництва» набагато вигідніше бути висококваліфікованим найманим працівником у солідній компанії.

— Коли маєш власний бізнес, до більш високих прибутків безкоштовно додається «головний біль» від безлічі проблем... і прикрощі від «злодіїв по обидва боки закону».

Ряд наших респондентів ще не визначилися, зазначаючи, що в кожному з варіантів є свої переваги. Тому вони віддають перевагу все-таки праці в чужій фірмі, щоб набратися досвіду і вже потім відкрити свою справу.

Для багатьох має істотне значення робота саме з отриманої спеціальності, хоч вони і розуміють, що сфера інтелектуального бізнесу в Україні недорозвинена. І мало хто хоче працюми домашніми. Оскільки життя жінки в Україні схоже на рабство».

«Я ЛЮБЛЮ УКРАЇНУ І ВІРЮ В НЕЇ»

Високий, постійно зростаючий рівень безробіття, особливо серед молоді, обмежені можливості роботи за спеціальністю, відсутність умов для самореалізації підштовхують молодь до думки про виїзд за кордон на роботу чи постійне місце проживання. Як зiзналася одна студентка, для неї проблема власного виїзду на даний момент найактуальніша. З’ясувати загальне ставлення студентів до проблеми еміграції повинне було третє запитання:

— Останнім часом все більше молоді, в тому числі молодих вчених і фахівців, виїжджають працювати за кордон. Як ви ставитеся до цього? Де б ви особисто хотіли жити і працювати?

Анонімний характер анкети дей, які розуміють суспільні процеси». Ось одна з найбільш характерних відповідей: «Хоч як це сумно визнавати, але в Україні недостатньо умов для розвитку потенціалу висококласних професіоналів. Тому в жодному разі не засуджую тих, хто виїжджає за кордон. Я ж хочу жити і працювати в Україні».

Дехто зi студентів не проти вдосконалити знання і деякий час попрацювати за кордоном, щоб потім повернутися і працювати на благо рідної держави. Але більшість з них готові повернутися в Україну, якщо «в нашому суспільстві стабілізується економічна і соціальна ситуація».

Серед країн, в які бажали б поїхати працювати нинішні студенти, частіше за все називаються США, Канада, Німеччина, Англія, Швейцарія. Рідше — інші країни Європи: Швеція, Фінляндія, Греція. Але зустрічається навіть і така екзотична країна, як Непал.

І хоч патріотично налаштованої молоді менше нiж половина від опитаних, але саме з ними пов’язане майбутнє України. І це вони самі чудово розуміють, про що свідчать їхнi відповіді.

— Вчитися можна і за кордоном. Жити і працювати тільки тут — з патріотизму і бажання допомогти.

— В Україні. Може, і парадоксально це звучить, але я люблю свою країну.

— Я негативно ставлюся до еміграції. Хочу працювати в Україні, нехай навіть і за меншу плату.

— Я люблю Україну і вірю в неї.

У той же час молодь розуміє, що «поїхати за кордон — це, звичайно, добре, але кому ти там потрібен? Там тебе ніхто не чекає. І для того, щоб завоювати своє місце у суспільстві, треба докласти неймовірних зусиль. Тому жити і працювати тут, звичайно, на добре оплачуваній роботі, не так уже й погано».

І абсолютна більшість опитаних сходиться на думці, що для того, щоб молодь мала бажання жити і працювати в Україні, державі потрібно створити людські умови праці, а не вказувати чи заважати: «Люди повинні бачити, що життя змінюється завдяки їхнiй роботі».

Таким чином, відповіді на дане запитання зайвий раз продемонстрували, наскільки серйозною для держави є проблема збереження фахівців, насамперед, молодих. участь у політичному житті суспільства, але не бачать для цього жодних реальних можливостей. «Дуже багато» можливостей існує лише для 3%, а «невеликі» можливості — для 4% респондентів.

У той же час 9% вважають свою участь у виборах і референдумах, а також в обговоренні законів на ТБ і в пресі, цілком достатньою.

Пов’язують свою майбутню роботу з безпосередньою участю в політичних процесах в суспільстві 7%, при цьому 5% бачать себе професійними партійцями. Передбачають можливість свого внеску в політичне життя країни через громадські організації 4%, 6% припускають можливу участь у ній, а 3% дотримуються методики «малих справ». Показово, що на боротьбу з корупцією і клановістю налаштовані лише 3%, пояснюючи це тим, що «дуже нелегко подолати клановість і корумпованість політичної еліти».

Серед реальних можливостей своєї участі в політичному житті студенти назвали наступні: активність на виборах (за впевненості, що вибори проводяться чесно!); свідоме ставлення до виборів, для чого необхідне знання «політичної кухні»; роботу в секторі недержавних некомерційних організацій; стажування в органах законодавчої і виконавчої влади; роботу як аналітиків та політичних маркетологів.

Однак великий відсоток і тих, хто або не мріє про політичну кар’єру, або взагалі не хоче брати участi в політичному житті, або прямо заявляє: «Політика — брудна справа, а я не хочу забруднитися. Вважаю за краще не лізти туди, якщо немає таланту боротися за кращий шматочок влади».

Але навіть ті, хто зараз не бачить можливостей для своєї участі в політичному житті, не відкидають такої участі в майбутньому: «Можливо, коли-небудь мене зацікавить політика настільки, щоб займатися нею. Для цього необхідні сміливість і багатий життєвий досвід».

«ЦИВIЛЬНИЙ ШЛЮБ ДАЄ СВОБОДУ ВИБОРУ»

Вельми цікавими, насамперед для демографів, є відповіді студентів на п’яте запитання:

— Ви прихильник традиційної сім’ї чи більш вільно ставитеся до можливих альтернатив, наприклад, цивiльного шлюбу? Чому? зумовив достатню міру відвертості відповідей на це запитання. Виявилося, що жити і працювати за кордоном бажають 40% (!) від числа опитаних студентів. Патріотичні настрої властиві 48%, а ще 12% ставляться до даної дилеми філософськи, не заперечуючи жодного з варіантів.

Серед причин, які змушують думати про виїзд, студенти частіше всього називають незапитаність фахівців у нашій країні, неможливість чесним шляхом добитися пристойного рівня життя, труднощi самореалізації і навіть «авторитарність суспільства, що має тенденцію до вигнання лювати в державній структурі, оскільки не вірять, що там можна поважати себе як професіонала, отримуючи мізерну зарплату.

І одна відповідь, про яку ми вже згадали, заслуговує того, щоб навести її повністю: «Хотіла б бути домогосподаркою і мати можливість спілкуватися зі свої

«ЩОБ ЗАЙМАТИСЯ ПОЛІТИКОЮ, НЕОБХІДНІ СМІЛИВІСТЬ І БАГАТИЙ ЖИТТЄВИЙ ДОСВІД»

Останнім часом багато хто з політологів відзначає зростаючу аполітичність молоді. Учасників акції «Дня» ми запитали:

— Які ви бачите реальні можливості для своєї участі в політичному житті суспільства?

Тих, хто не хоче займатися політикою і не цікавиться нею, виявилося всього 12%. Однак 41% опитаних не проти брати

Майже половина респондентів у відповіді на це запитання продемонструвала відсутність консерватизму у поглядах на сім’ю і шлюб. 47% схильні, якщо не перебувати в цивiльному шлюбі, то принаймні, його декларувати. Кількість прихильників традиційних поглядів майже в два рази менша — 29%, а ще 27% спокійно ставляться і до того, і до іншого.

Однак навіть серед тих, хто спокійно ставиться до цивiльного шлюбу, більшість свою сім’ю бачать традиційною, пояснюючи це «традиціями, які йдуть від батьків».

Необхідність збереження традиційної сім’ї відстоюється такими аргументами, як виховання, моральність, історичні традиції. Ось найбільш цікаві відповіді.

— Я дотримуюся традиційних поглядів на сім’ю. Так вихований.

— За традиційну систему сім’ї, тому що вона випробувана століттями.

— Тільки традиційна сім’я. Сім’я — первісне джерело моральності.

Цивiльний шлюб багато хто вважає нормальним, якщо в ньому створені умови для нормального психологічного і емоційного розвитку дітей. «Головне — атмосфера гармонії, а не форма. Офіційний шлюб, однак, їх не гарантує» — думка 19 літнього студента-соціолога. Серед причин, згідно з якими опитані вважають цивiльний шлюб прийнятним, частіше за все називають наступні: традиційна сім’я звичайно закриває людині світ; цивiльний шлюб дає свободу вибору, що підтримує постійний інтерес; відчуваєш себе більш вільно — «живеш з людиною, поки її любиш, а потім розлучаєшся без матеріальних претензій». Але, аналізуючи відповіді, все-таки схиляєшся до думки, що основною спонукальною причиною цивiльного шлюбу для абсолютної більшості є небажання (або нездатність?) приймати на себе офіційні зобов’язання, пов’язані з відповідальністю за свою сім’ю.

Спокійно ставляться до обох видів шлюбу в основному ті, хто спочатку хотів би пожити в цивiльному шлюбі, а потім все ж мати традиційну сім’ю. Спектр відповідей, що обгрунтовують такі погляди, досить широкий.

— Я хотіла б мати традиційну сім’ю, але перед офіційним заміжжям десь рік-півтора прожити з чоловіком-обранцем.

— Традиційна сім’я необхідна для виховання дітей. А якщо людям добре разом, вони можуть жити і без штампу в паспорті.

— Я прихильник традиційної сім’ї, коли з’являються діти!!!

— Цілком нормально ставлюся до цивiльного шлюбу. Він довів свою ефективність, але не повинен затягуватися.

САМОРЕАЛІЗАЦІЯ — КЛЮЧ ДО УСПІХУ В ЖИТТІ

Шосте запитання повинне було виявити життєві пріоритети в студентському середовищі:

— Що для вас зараз уявляється найважливішим: можливість отримувати високу зарплату? Можливість самореалізації (кар’єри)? Можливість створити міцну сім’ю? Можливість покращити якість життя: хороший відпочинок, житло, насичене і цікаве дозвілля і т.д.?

У відповідях на дане запитання анкетовані фактично виклали своє життєве кредо. При цьому місткому поняттю самореалізації віддали перевагу більшість респондентів — на перше місце його поставили 52% опитаних, висока зарплата головне у 27%, а 7% віддають перевагу, відповідно, міцній сім’ї, якості життя і «всьому разом». З цього можна зробити висновок: або молодим не властиві меркантильні інтереси (у що мало віриться), або (що більш iмовірно) вони чудово розуміють, що лише самореалізувавшись і виявивши себе, можна розраховувати на пристойну оплату своєї праці.

Ось найбільш цікаві відповіді.

— Для мене найголовніше — самореалізація і сім’я.

— Можливість самореалізації за наявності міцної сім’ї і високої зарплати.

— Отримувати високу зарплату. Я хочу підтримувати своїх батьків і мати матеріальну базу для створення сім’ї.

— Все важливе, найменше значення — висока зарплата.

І ще дві, з нашого погляду, найоригінальніші відповіді на запитання про найважливіше:

— Можливість прийти додому і абстрагуватися від зовнішніх турбот.

— Бути оптимістом.

P.S. «День» висловлює подяку редакції студентської газети НаУКМА «Колєга» (http://www.kolega.kiev.ua), керівнику відділу зв’язків з громадськістю НаУКМА Ірині Белашко, а також нашому громадському експерту, переможцеві конкурсу «Громадський форум» Ірині Котик за допомогу в проведенні анкетування.

КОМЕНТАР

Олена РОМАНОВСЬКА, кандидат філософських наук, доцент кафедри політології і соціології НТУУ «КПІ»:

— У процесі відродження української державності, культури, мови виросло нове покоління, яке сповідує інші ідеали та погляди, іншу поведінку, вподобання. Зріз громадської думки студентів зробив можливим виявлення на емпіричному рівні цілої низки протиріч, що перебувають на стику «молодь — вуз- суспільство». Аналізуючи причини цих протиріч (наприклад, студенти кажуть про необхідність вузької спеціалізації і в той же час відзначають необхідність та недоліки фундаментальної підготовки; між бажанням значної частини молоді брати участь у політичному житті і можливістю реалізації цього бажання тощо); ми розуміємо, що їх коріння сягає глибини нещодавньої тоталітарної системи і в сучаснiй Українi поки ще небагато реально зроблено для ефективного вирішення цих болючих проблем. Більше того, виявляються нові суперечності між рівнем освітньої підготовки і можливостями самореалізації у власній справі саме в рамках національного простору.

Відповіді студентів дають можливість зробити висновок про те, що йде процес переусвідомлення свого «я» в структурі суспільно-політичних реалій. Молодь усвідомлює необхідність конкурувати, боротися за місце «під сонцем», а не розраховувати на патерналізм держави.

Вселяє надію перелом, що позначився в баченні студентами свого майбутнього, яке вони все більше пов’язують з Україною. Це втішає ще й тому, що НаУКМА створювалася саме як центр підготовки нової української еліти, і такою вона і є. Примітно, що таке популярне в 90-х роках у студентському середовищі словосполучення «ця країна» практично вийшло з ужитку і поступово обернулося «нашою», «моєю Україною», а це відображає новий рівень національної свідомості. Сподіваємося, що цей процес прискориться в часі.

Незважаючи на те, що 41% опитаних виявили бажання брати участь у політичному житті суспільства, — не треба тiшити себе надiєю з цього приводу, бо тут доцільно врахувати специфіку гуманітарного вузу і невеликий масив опитаних. Як засвідчує практика, більшість студентської молоді усунута з політико-творчого процесу, віддає перевагу позиції спостерігача. Мабуть, невідповідність вимог суспільства до політики та політиків, тривала криза виявляються у неприйнятті політики як закономірної діяльності, небаченні зусиль політиків, спрямованих на підвищення життєвого тонусу всіх соціальних верств українського суспільства.

Дані опитування дають змогу визначити шкалу цінностей, у якій однією з найважливіших, як і раніше, є сім’я. Примітно, що звільнення суспільства від тоталітарної закутості призвело до зміни традиційного бачення сім’ї. Молодь має право на вибір різних форм родинних стосунків, та при цьому частина її не готова брати відповідальність за сім’ю.

Отже, можна говорити про те, що в наше суспільство зараз входить нова генерація молоді, що намагається адаптуватися в новій соціально-економічній та культурній системі і бути корисною їй.

Очевидно, головне для всіх структур влади зараз — не придушувати, а заохочувати ініціативу молодих, усіляко сприяти тому, щоб молоді люди могли якнайшвидше бачити реальні плоди своїх рук і інтелекту, щоб у них усе більше зростала впевненість у власних силах і силах своєї країни йти в майбутнє.