Перейти до основного вмісту

Правда Євгена Марчука

21 травня, 00:00

Відомий український політик Євген Кирилович Марчук обізнаний з багатьма тонкощами вітчизняної політичної кухні. Це, без сумніву, є важливим чинником привабливості його коментарів. Колишнього прем’єр-міністра, міністра оборони, голову СБУ та секретаря РНБО по праву вважають одним з найкращих професіоналів у галузі зовнішньої політики та безпеки. Є, звичайно, у нього свої уподобання, індивідуальні смаки, адже сприйняття політики — це категорія оцінювальна, певною мірою суб’єктивна.

У контексті сучасного бачення суспільно-політичних процесів цікаво розглянути міркування та оцінки Євгена Марчука про актуальні проблеми національної безпеки України, які він висловив нещодавно на прохання журналістки одного із столичних часописів (Див.: Чирва Вікторія. Формула національної безпеки: Євген Марчук про російський флот у Криму і незахищеність України // Український тиждень — № 17, 30.04—6.05.2010. — С.26—29). Цей випуск журналу відразу ж став бібліографічною рідкістю. А тому правильно вчинить редакція газети «День», якщо повернеться до цього максимально об’єктивного і відвертого виступу іменитого представника українського політичного істеблішменту.

Чому б не розмістити деякі принципові витяги з нього на газетних шпальтах? На нашу думку, це корисно зробити, аби читач мав можливість краще усвідомити дуже важливі питання. Сила правди Марчука настільки велика, що її цінують навіть у солідних іноземних аналітичних центрах.

Хочете дізнатися, що ж, власне, він сказав? Тож почитайте окремі уривки з інтерв’ю Євгена Марчука, що стало подією...

ОЦІНКА УГОДИ ІЗ РОСІЄЮ ПРО ПЕРЕБУВАННЯ В КРИМУ ЧОРНОМОРСЬКОГО ФЛОТУ РФ ДО 2042 РОКУ В ОБМІН НА ДЕШЕВИЙ ГАЗ

«...Тут шаблонні пояснення економічними аргументами не сприймаються. Я не почув пояснень, чому ця угода не порушує Конституції України... Крім того, згадана угода суперечить передвиборним заявам «регіоналів» про намагання об’єднати країну. Очевидно також, що більша частина суспільства не зрозуміла і не підтримала цього рішення. Та й аргументація щодо пов’язування економічних і безпекових параметрів цієї угоди дуже слабка й незрозуміла...»

«...Лише економічно-газових аргументів щодо пояснення необхідності підписання цієї угоди явно недостатньо. Взагалі в цій ситуації я добре розумію росіян і не дуже добре — українців. Я непогано знаю російську еліту, провів із росіянами багато різних переговорів. Скажу, що це переговірники дуже високого класу, які вміють кваліфіковано захищати свої національні інтереси. Вони дуже чітко і прагматично розраховують усі можливі варіанти. У більшості нашої еліти на ментальному рівні відсутні експансіоністські інстинкти. Не у військовому розумінні цього слова, звісно, а в плані розширення сфер впливу. Я це відчував не раз. Нам ближче принцип «моя хата скраю». Саме тому, мабуть, виникла ідея нейтралітету...»

ПРО МОЖЛИВІСТЬ ЗДАЧІ НАШОЮ НИНІШНЬОЮ ВЛАДОЮ УКРАЇНСЬКОЇ ГТС

«По-перше, це заборонено законом. А по-друге, я не впевнений, що це найгірше, що може статися. Вже побудовано «Північний потік», незабаром буде споруджено «Південний потік». Якщо зараз Україна прокачує 120—150 млрд. кубів газу на рік, то після введення в експлуатацію цих двох газогонів вони переберуть на себе близько 100 млрд кубів на рік. Отже, думати, що газова труба у нас вічно буде серйозним національним переговірним аргументом, помилково. До речі, слід замислитися, чому європейські партнери пішли на будівництво цих потоків, кожен із яких коштує близько 5 млрд. дол. Думаю, головна причина — в репутації України. Взагалі всередині країни проблема ГТС дуже політизована. А треба не політизувати, а все добре розраховувати».

ПРО «УРАНОВИЙ» РЕВЕРАНС ПРЕЗИДЕНТА ВІКТОРА ЯНУКОВИЧА В БІК США

«...Почнімо з того, що наш уран, збагачений приблизно на 20%, зовсім не годиться для використання в атомній енергетиці, його можна використовувати лише для наукових досліджень. Уран для вибухових пристроїв має бути збагачений на 95% або більше. Варто похвалити експертів, які підготували це рішення для Президента. Це був вдалий зовнішньополітичний хід команди Януковича, я сказав би, найефективніший за нетривалий час його перебування при владі. І з цивілізаційного погляду Україна продемонструвала, що робить свій внесок у зниження ядерної загрози...»

«...Розповідати, що з нашого високозбагачуваного урану можна зробити атомну бомбу і це посилить репутацію України, — дурниця. Хто в Україні може віддати наказ створювати бомбу і з якою мотивацією? Людина, яка б це зробила, стала б політичним трупом... Та навіть якби це й вдалося, це означало б, що Україна порушила взяті на себе зобов’язання про без’ядерний статус, наслідком чого були б жорсткі й тривалі санкції, і не тільки з боку країн — підписантів Будапештского меморандуму, а потім міжнародна ізоляція. Приклад Ірану показовий. Силу України треба шукати не в загрозі фантомним ворогам, а в економічному розвитку...»

ПРО НІБИТО БЕЗКОШТОВНУ ВІДМОВУ ВІД ЯДЕРНОЇ ЗБРОЇ ЗА ПРЕЗИДЕНТА ЛЕОНІДА КРАВЧУКА

«Це не зовсім так. Тоді США за відмову від ядерної зброї компенсували нам близько 300 млн. дол., Росія списала частину газового боргу і півтора року безплатно постачала ядерне паливо для наших атомних електростанцій. Тобто ми не зовсім безкоштовно здали ядерну зброю. Чи отримали достатню компенсацію — то вже інше питання. Але мало хто говорить про те, що в нас просто не було іншого виходу. Ми ніяк не могли залишити ядерну зброю на території України...»

ПРО ФАКТИЧНУ БЕЗЗАХИСНІСТЬ УКРАЇНИ ПЕРЕД МОЖЛИВОЮ ВІЙСЬКОВОЮ ЗАГРОЗОЮ

«Я можу зрозуміти, чому виникла ця тема. Адже більшість українців не сприймають вступу країни до НАТО, а ідея позаблокового статусу їм подобається... Але це питання містить цілий комплекс складних проблем. Так, справді, Віктор Янукович дав МЗС завдання підготувати зміни до закону про основи національної безпеки, які гарантували б країні позаблоковий статус... Оскільки в чинному законі є чітка перспектива вступу в майбутньому України до НАТО, виходить, що Президент кардинально змінює напрям зовнішньої політики у галузі безпеки. Поки що єдина стовідсоткова гарантія безпеки — це Північноатлантичний альянс. А ось чи дасть таку гарантію нейтральний статус країни, я в цьому не впевнений... Хто захистить Україну, якщо вона стане нейтральною? Недостатньо просто заявити, що ми нейтральні. Потрібні гарантії інших країн чи ООН. Але кого саме? Сусідів на кшталт Росії? Чи світових грандів? І як це має бути закріплено в міжнародно-правовому сенсі?.. Адже сутність блокового чи позаблокового статусу України в одному: це надійні довготермінові міжнародні гарантії безпеки...»

ПРО ПОТЕНЦІЙНІ МОЖЛИВОСТІ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ

«Я думаю, що команда Януковича може виявитися сильнішою за команду Ющенка якщо не інтелектуально, то організаційно. Ющенко вважав, що краще за всіх розуміється на зовнішній політиці. Проте його зовнішньополітичний романтизм виявився не дуже ефективним. А ось Янукович ніколи не займався зовнішньою політикою, і видно, що він дослухається до людей, які на цьому знаються. Комусь може не сподобатися, що він під час міжнародних зустрічей читає свої промови з папірця. Але він правильно робить, адже йдеться про складні формули, де кожне слово та інтонація мають величезне значення».

ПРО НЕБЕЗПЕЧНІСТЬ ПОВТОРЕННЯ ЯНУКОВИЧЕМ КАДРОВИХ ПОМИЛОК ЮЩЕНКА

«Нікуди не подінешся: треба було розраховуватися за вибори. Але я переконаний, що за півроку-рік Янукович суттєво «перетрусить» усі ці призначення. Можу напевно сказати, що залишиться Грищенко, бо це професіонал найвищого рівня. А ось хто ще, сказати важко... Нинішня влада заявила, що з її приходом у країні настане стабільність. Але ж стабільність характерна і для тоталітарних країн. Уже звучать тривожні дзвіночки, зокрема зі свободою слова...»

Як бачимо, думки політика Марчука переконливі: немає підстав не сприймати їх серйозно. Українську громадськість сьогодні найбільше турбує питання, чи впорається «нова гвардія правителів» з напрацюванням стратегії розвитку України і тим більше з утіленням її в життя? Вичерпної відповіді на це, зрозуміло, ще немає. Та її й не може бути. Головне тут — за будь-яких умов не поступатися національними інтересами, ретельно їх захищати та відстоювати — хоча б із інстинкту самозбереження.

Патріотично налаштованим читачам я би запропонував ще раз замислитися над спостереженнями Євгена Марчука, що наведені вище. Вони дають змогу глибше розуміти процеси, про які йдеться в журнальній публікації «Формула національної безпеки». Однак спостережливість досвідченого політика — не єдине його достоїнство. Тривалий час працюючи на високих посадах, він безпосередньо був причетний як до теоретичної розробки основ внутрішньої і зовнішньої політики України, так і до їхньої практичної реалізації, й тому відверто говорить і про позитивні моменти в діяльності нової української влади, і ще відвертіше — про прорахунки, їхні причини та можливі шляхи виправлення становища в майбутньому.

І це, безперечно, добре. У будь-якому разі публічно аналізувати недоліки влади треба. Як розумно допомагати при цьому можновладцям краще виконувати покладені на них обов’язки, варто нам повчитися в тих же американців. Уявіть собі, ще 1916 року у Вашингтоні було вперше засновано аналітичну службу Brooking Institution, головним завданням якої став критичний(!) аналіз діяльності федеральної адміністрації США. Я вже не кажу про численні подібні мозкові центри, які теж давно діють у США. Головне ж полягає у тому, що будь-яка президентська адміністрація там завжди зацікавлена в такого роду інтелектуальному сервісі. Є над чим подумати, хіба не так?

Чи є щось подібне в Україні? Не знаю. Прикро, але наша країна і так вже надто постраждала від невмілого управління, від влади, нездатної як слід керувати подіями і передбачати їх. Що ж, у політичній науці негативний результат — теж результат. Шкода тільки, що при цьому якось випадає з поля зору, що життя — не наукова лабораторія, а люди — не хімічні елементи і не математичні величини. І було б великою помилкою не говорити про це вголос. Сьогодні ми живемо у швидкоплинний час: відмовчатись у такий момент означає уподібнитися водієві, який ловить гав за кермом швидкісного автомобіля.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати