УКРАЇНСЬКЕ РАДIО ВАТИКАНУ — погляд із середини

    Для Західної України та для діаспори Українське радіо Ватикану (УРВ) давно, ще з довоєнних часів, стало суттєвим джерелом інформації, більше того — важливим елементом церковного й суспільного життя. Останніми роками українська аудиторія УРВ значно розширилася — його слухають практично в усіх регіонах країни, про що свідчать, зокрема, ті листи, які отримує редакція. Кореспондент газети «День» мав нагоду ближче познайомитися з особливостями роботи редакції УРВ, з людьми, які там працюють, із загальною атмосферою на Радіо Ватикану.

ВАТИКАН I МЕДIА

Роль, значення і майбутнє електронних засобів масової інформації Святий престол Католицької церкви оцінив досить рано. 1929 року папа Пій ХI запросив до себе одного з отців техніки радіозв’язку Гульєльмо Марконі й запропонував йому спорудити для Ватикану радіостанцію. Марконі погодився з однією умовою — відмовився від будь-якої винагороди. І на початку 1931 року вперше вийшло в ефір Радіо Ватикану, або, як його ще називають, Папське радіо. Мовлення велося тоді двома мовами — латиною та італійською. Сьогодні малопотужну радіостанцію Марконі замінив найсучасніший трансляційний супутниковий центр, радіохвилі якого приймаються в усьому світі 40 мовами.

З плином часу Ватикан надає все більшого значення ЗМІ. 1964 року було створено спеціальну Папську комісію, яку 1989 року перетворено на Раду (рівень міністерства в Римській курії) з питань ЗМІ; сьогодні її очолює архієпископ Джон П. Фаулай. У зверненнях пап, у документах Римської курії (наприклад, «Етика реклами», «Етика комунікацій») робиться науковий аналіз ролі ЗМІ в сучасному світі. Загалом, Ватикан сприймає ЗМІ «як дар Бога» — могутню силу, яка формує позиції та поведінку людини, виказує все зростаючий вплив на те, як люди розуміють життя, світ, самих себе, на формування шкали цінностей людини. При всьому тому, ЗМІ — тільки знаряддя, яке може бути використане як на добро, так і на зле людям, а результати роботи ЗМІ залежать виключно від того, в яких руках вони знаходяться. І тому все більшого значення для роботи медіа набувають моральні принципи й норми, притаманні всім іншим формам людської поведінки. Церква категорично відкидає твердження, що ЗМІ є простим дзеркалом, яке тільки відображає стан оточуючої культури. В дійсності, це дзеркало формує ту саму реальність, яку відображає, — часто в дуже деформованому вигляді.

Численні програмні документи Ватикану постійно акцентують увагу на проблемі правдивості медіа, аналізуючи при цьому різні шляхи творення неправди: пряма неправда, інформаційна селективність (про одне говориться, інше — замовчується), а також формування небезпечного підтексту. Хоча за будь- яких обставин ЗМІ не мають права експлуатувати такі слабкості людини, як хіть, марнота, заздрість, жадоба.

Зрештою, твердять теоретики Ватикану, всі можливі ЗМІ як церковні, так і світські, мають перед собою всього два вибори, два шляхи — або допомагати людині краще розуміти й практикувати добро, або бути на боці деструктивних сил, у конфлікті з добром, тобто з благополуччям людини.

РАДIО ВАТИКАНУ

Велика, добре обладнана будівля Радіо Ватикану розташована на березі Тибру, поряд з Ватикан-ситі, хоча й за його межами, недалеко від легендарного замку Св. Ангела (II ст.). З балкону редакції Українського радіо Ватикану видно собор Св. Петра. Тут, в редакціях і студіях, працює понад 400 кваліфікованих журналістів та дикторів різних національностей. Попри поширену думку, серед них є тільки 60 священиків та членів чернечих чинів, всі інші — миряни.

Редактор і диктор УРВ сестра Лідія провела мене нескінченними коридорами, студіями, редакціями Радіо Ватикану, познайомила з деякими колегами з багатьох країн світу. Загальнозрозумілою мовою є тут італійська, майже кожен володіє також англійською, а багато хто — ще кількома. Це, наприклад, надзвичайно інтелігентна сеньйора голубої крові (графиня), яка, мабуть, вивчивши всі мови світу, непогано засвоїла й українську. (До речі, о. Августин, керівник УРВ, розповів, що зараз в Італії чимало людей з тої чи іншої причини вивчає українську мову. Всі вони незмінно ремствують на складність граматики, а один сицілієць висловив таку здогадку: «У вас, слов’ян, такі заплутані справи, мабуть, через те, що маєте таку складну мову!» Що ж — ще одне пояснення.)

Побувала я також у Генеральній дирекції, яка традиційно доручена отцям єзуїтам — інтелектуалам Католицької церкви. Секретарем Генеральної дирекції та Відділу міжнародних відносин працює українка сестра Дениса, черниця чину Сестер служебниць Непорочної Діви Марії. Її посада в цьому інтернаціональному закладі вимагає знання не однієї мови. Відділи Ватиканського радію, як пояснили колеги, користуються у своїй роботі повною свободою — ніхто не помічає, що їх рецензують чи контролюють. Поступаючи на роботу, кожен приносить присягу. «А потім, — каже отець Августин, — має тільки завжди пам’ятати про свою персональну ковзанку». (Під ковзанкою він розуміє слабкі місця людини. Забув, розслабився — значить став на ковзанку і поїхав ногами догори».)

У спільній редакції для стажерів я побачила десятки молодих людей різного кольору шкіри, в різних національних шатах — з Індії, Африки, Азії. Вони щебетали, як горобчики після дощу. Сестра Лідія, мій уважний гід, сказала: «Коли на Великі свята на спільну службу Божу збирається вся редакція, весь цей «інтернаціонал», мимоволі питаєш себе: чому всі люди не живуть так само? Чому в Україні стільки ворожнечі між християнами, навіть між членами однієї конфесії?»

УКРАЇНСЬКИЙ ГОЛОС ВАТИКАНУ

Український відділ Радіо Ватикану знаходиться у слов’янському крилі, поряд з болгарською, російською, польською редакціями. Це один із найстаріших відділів, заснований 1939 року за дуже драматичних, навіть трагічних обставин, у часи переподілу Східної Європи між Сталіним і Гітлером. УГКЦ очолював тоді митрополит Андрій Шептицький, який негайно i добре зрозумів, що означає для Західної України радянське «воз’єднання й визволення». Він пророчо передбачив політику войовничого атеїзму та повну ізоляцію віруючих від католицького світу. І тому відправив до Ватикану посланця, який передав папі Пію ХII прохання розпочати передачі з Ватикану українською мовою — як єдиний можливий зв’язок УГКЦ з Апостольським престолом, як оберіг католицької віри. В тому ж році українське радіо Ватикану розпочало свою роботу. Як писала сестра Лідія, «у той час, коли в Україні єпископи, священики, чимало вчених, письменників, поетів, митців зазнали переслідувань, а то й смерті, коли безупинно велась антирелігійна пропаганда й боротьба проти церкви, українцi промовляли на хвилях Ватиканського радіо до свого зболілого народу. На довгі, занадто довгі роки й десятиліття УРВ залишалося для мільйонів людей єдиною дошкою духовного порятунку.» Тоді, 1939 року, українська мова стала п’ятою мовою, якою працювало Ватиканське радіо.

У БУДНI Й СВЯТА

Робота УРВ почалася з півгодинних передач один раз на тиждень. Сьогодні це щоденні передачі з широким діапазоном тем: програми релігійного змісту, інформація, культурні передачі. Значне місце відводиться релігійно-освітнім програмам (зокрема й для дітей), а також питанням моралі, етики. Є рубрика, присвячена релігійному життю України. У неділю виходять в ефір розмірковування над Євангелієм, уривки з повчань Святішого Отця, богослужіння та духовні концерти. Протягом усіх років свого існування українська редакція інформує українську пресу діаспори, а сьогодні також України, про найважливіші події в християнському світі. Багато уваги було приділено 1000-літтю Хрещення Русі; УРВ випустило тоді аудіокасети з промовами та проповідями папи Івана Павла II українською мовою та записи урочистих святкувань 1000-ліття в Римі. Не треба нагадувати, що передачі 2000 року мають яскраве ювілейне забарвлення.

Особливими роками для УРВ були роки після проголошення незалежності України, після виходу УГКЦ з підпілля. Радіо щорічно отримувало тоді з України десятки тисяч листів (мені показували цей вражаючий архів) з розповідями пережитого, з подякою. Воно й не дивно, адже протягом багатьох років УРВ залишалося для українців-греко-католиків єдиним, хоча й одностороннім, хоча й небезпечним, але зв’язком зі своєю церквою, з вільним світом. Працівники радіо разом із сестрами Служебницями в Римі взяли тоді активну участь у акції з відправки до України майже 90 тисяч релігійних книг.

КОЛЕГИ

Штатних працівника на УРВ сьогодні всього троє. Це керівник (головний редактор) — отець чину Св. Василія Великого Августин та редактори — сестра чину Сестер служебниць Лідія та панi Тетяна Шуфлин. Розповідає о. Августин: «Не маємо тут таких окремих посад, як режисер, помічник режисера, або диктор. Ми виступаємо в усіх цих ролях, готуючи кожну передачу з нуля та виголошуючи її в ефір. Це вимагає від працівників серйозної освіти, інтелігентності, досвіду, постійних пошуків, а також — любові до церкви та своєї щоденної роботи.» УРВ має також давню традицію запрошувати на радіо видатних особистостей діаспори, а тепер — і України. Серед інших зверталися до слухачів кардинал Мирослав Іван Любачівський, владики Мирослав Марусин та Софрон Мудрий.

Що за люди працюють зараз на УРВ? На превеликий жаль, колеги, які належать до чернечих чинів, заборонили менi писати про їхнє життя, про шлях до церкви, до чернечих орденів. Скажу тільки, що о. Августин має вищу медичну освіту, працював головним лікарем великої лікарні в Західній Україні. З причин, які неможливо збагнути світській пострадянській людині, він кинув налагоджене звичне життя й почав служити церкві — семінарія, постриг, священство, потім призначення на радіо. Вразив мене артистизмом, а також добрим знанням українських реалій — «хто є хто» в політиці, в письменництві, в журналістиці, особливо серед журналістів-«церковників». Захiдна вiдкритiсть поєднується у ньому з церковним та українським патрiотизмом. Приємно здивувало й те, що священик, чернець виявився людиною простою в спілкуванні, дотепною, дуже начитаною. (Він порекомендував мені довгий список книг, необхідних для самоудосконалення. Боюсь, що можу й не встигнути.)

Сестра Лідія — одна з найбільш привабливих людей, яких я мала честь зустрічати. Особливо вразила її дієва доброта. Наприклад, вона без вагань запропонувала зробити за мене дуже об’ємну й нудну роботу (зчитування з диктофону в комп’ютер довжелезного інтерв’ю) тільки заради того, щоб у мене звільнився час для відвідин Ватиканських музеїв. (Навряд чи я була б здатна на подібну жертву.) Сестра Лідія має не одну вищу освіту, включно з медичною та факультетом журналістики в одному з Папських університетів. Знає, як більшість українців Риму, кілька мов. (До речі, слово «сестра» італійською можна сказати дуже лагідно — «сорелла», «сестричка». Сестру Лідію завжди згадуватиму як «Сореллу».)

Попри постійні цейтноти, гостею з Києва, тобто мною, редакція УРВ займалася, як малою дитиною. Розказували, показували, допомагали збирати матеріал, влаштовували інтерв’ю, прокладали маршрути, вибачали помилки й недоречності (у «чужому монастирі»), поїли кавою, пригощали бутербродами. Їхній редакційний побут мало відрізняється він нашого — «підтримують своє бренне існування» переважно кавою, для чого в редакції є необхідне «господарство». На відміну від більшості сусідів по Ватиканському радіо, які вважають за краще спуститися на вулицю й випити кави в одній із численних кав’ярень.

ПIСЛЯМОВА

Дозволю собі висловити декілька міркувань. Історично так склалося, що Українське радіо Ватикану звертається тільки до однієї частини християн України, які перебувають у єдності зі Святим престолом. До греко-католиків. 1939 року ще й мови не могло бути про те, щоб звертатися до спільної аудиторії католиків та греко-католиків України. У недавньому інтерв’ю газеті «День» кардинал Кассіді побажав українським католикам та греко-католикам відкинути проблеми далекого й недалекого минулого, намагатися забути колишні взаємні образи, ворожість. «Не можна завжди бути прив’язаними до минулого», — сказав він. То ж дозволимо собі висловити надію, що в недалекому майбутньому будемо мати УРВ, яке звертатиметься до всіх католиків України, як західного, так і східного обряду, і допоможе їм розірвати ті ланцюги, які згадав кардинал Кассіді.

Сьогодні програма передач УРВ вельми різноманітна, насичена, спрямована на різні аудиторії — дітей, дорослих, тих, хто потребує моральної підтримки, тих, хто страждає від хронічних суспільних пороків — пияцтва, наркотиків або готується стати членом церкви. В Україні, однак, є слухачі, яких звичайний катехітичний рівень не вдовольняє. Йдеться про інтелігенцію. Чому б не започаткувати на УРВ ще один, вищий рівень просвітянської діяльності? Для чого запрошувати на радіо вчених, професуру ватиканських університетів та комісій. Наприклад, детально тлумачити енцикліки, інші документи Римської курії або висвітлювати тi особистості та події минулого, які зараз реабілітуються Святим престолом. Ще одна тема — секретні архіви Ватикану, що поступово відкриваються. Для більшості людей вони ніколи не стануть доступними, якщо їм не допоможуть ЗМІ, зокрема Радіо Ватикану.

І останнє. В ті часи, коли багато хто з нас «спокійно» сидів за залізною завісою, численні інституції, а також окремі діячі діаспори робили все — що і як могли — заради того, щоб зберегти українськість, культуру, УГКЦ. Формували інформаційні канали, допомагали новоприбулим емігрантам, друкували твори репресованих письменників-дисидентів, влаштовували виставки українських художників. Час іде, така діяльність вже не є актуальною й поступово забувається, а багато хто з нас і не знав про неї. Це несправедливо. Гадаю, наш уряд має утворити спеціальну комісію, яка проаналізувала б роботу згаданих організацій та окремих осіб діаспори і знайшла б форми, аби достойно відзначити їх від імені українського народу. Впевнена, що в укладеному комісією списку знайдеться місце й для Українського радіо Ватикану. Клара ГУДЗИК, «День»

Редакція газети «День» дякує колегам з УРВ за надані матеріали, використані при підготовці публікації.