ЛШЖ як школа мовного вдосконалення

Кожен із нас, літньошколярів-2017, уперше переступаючи поріг редакції газети «День», мав перед собою певну мету. І, судячи з підсумкової анкети, те, чого ми досягли, набагато перевищило всі сподівання.

Приїхавши в цю школу, я дуже хотіла поліпшити мою українську мову, зробити її «українськішою» (вивчила я її вдома, не дуже «академічним» способом). І хоча спочатку така мета здавалася нездійсненною, кожен творчий день літнього стажу переконував у наближенні до неї. Відбувалося це, як кажуть французькою мовою, «методом занурення». Для мене це було занурення в захопливий світ журналістики і української мови. Краще познайомившись зі своєю другою мовою, я зробила деякі спостереження.

Різні мовознавці по-різному визначають поняття «білінгви». Для деяких це ті, хто однаково вільно володіє двома мовами на всіх мовних рівнях в усній і письмовій формі, інші вважають, що цього треба ще й вільно думати обома мовами. А дехто відносить до білінгвів навіть тих, хто тільки вільно розмовляє двома мовами на побутовому рівні.

На жаль, до першого й другого типу я належала тільки за знанням французької мови, а за рівнем української більше тяжіла до третього. Навіть у розмовній мові траплялися кальки. Замість того, щоб підбирати український відповідник, набагато простіше було брати французьке слово і додавати українські суфікси й закінчення (так з’являлися новотвори на зразок резюмувати (замість узагальнювати), комунікувати (замість спілкуватися), сванювати (замість лікувати), або послівно перекладати словосполуки, зовсім не враховуючи того, що досить часто значення після цього ставало подвійним або зовсім мінялося. Так, калька брать фотографію школи (prendre unе photo d’école) швидше наводить на думку, що взяли фотографію, яка належить школі, а не на те, що сфотографували школу. А скопійоване він справжній піжон на перший погляд вказує на манірну особу, яка занадто стежить за своєю зовнішністю, хоч насправді « être un pigeon » у французькій мові означає бути занадто довірливим, якого легко обманути.

Іноді, коли я просто перекладала на українську мову французькі вислови (дослівно, просто як Google-перекладач), результат був такий, що міг навіть злякати. Наприклад, коли телефонна розмова вимикається, бо більше немає зв’язку, то я могла сказати воно зрізaло (ça a coupé). Або, коли хтось перебивав мою розповідь, казала: ти мене зрізав.

У французькій мові дуже широко вживається (хоча це й збіднює мову) дієслово « faire » (робити). Це є причиною численних кальок – замість приготувати їжу кажуть робити їжу, замість застелити своє ліжко зробити своє ліжко, замість мити посуд робити посуд. Набагато ширше, ніж в українській мові, використовує французька мова і дієслово “conserver”. І досить часто в українській мові я робила те саме. Виходили малозрозумілі фрази на зразок гарно законсервована книжка, ці ліки треба консервувати в сухому місці тощо.

Але поступово я позбувалася численних мовних огріхів, дедалі чіткіше розмежовуючи українську і французьку мови на всіх рівнях – від фонетичного до синтаксичного. Навіть горлове французьке “r”, якого спочатку було дуже важко позбутися, ставало муркотливим українським “р” (водночас не втрачаючи своєї “картавості” у французькій).

Значно розширився і збагатився мій словниковий запас. Але відбулося це у двох напрямах. Досі я вважала, що французька мова (в Бельгії) надуживає запозиченими словами, особливо з англійської мови. Але з’ясувалося, що й українська дуже широко використовує їх. Крім уже знайомих запозичень (бестселер, опція, маркетинг, кастинг, глобалізація, іновація, субсидії, домінанти тощо), я зіткнулася ще й з численними новими (хіпстер, бренд, тренд, дедлайн, кворкінг, білборд, флеш-плейєр, сенсовість, мантри, трансгресивний). До них додалися ще й англіцизми, пов’язані з інформатикою.

По-іншому склалося з українською мовою. Щоденне спілкування з її носіями з різних куточків України значно збагатило мій словниковий запас, мова поповнилась синонімами, стало легше підбирати потрібні слова на різні теми. Багато з них (насамперед із суспільно-політичної лексики) я вже знала, але були ці слова більше в пасиві. І саме під час стажування в ЛШЖ якось невимушено вони почали ставати активними в моєму мовленні.

Тільки згодом я збагнула, як тактовно і ненав’язливо, поступово ускладнюючи вимоги і завдання, вели мене до цього працівники редакції. Саме завдяки їм я більше не належу до третьої категорії білінгвів, а впевнено наближаюсь до двох перших.