Омріяний подарунок для України

Перед Днем Незалежності особливо активно з’являються думки, якою Україну хочеш бачити нині, через кілька років. Ідея, яка не полишає мене – це створення координаційного центру української культури, який би став потрібним подарунком для України. Як я його собі бачу, і чому він важливий, нижче.

Час від часу в засобах масової інформації з’являються повідомлення про створення Інституту ім. Тараса Шевченка, який буде виконувати таку функцію, як Ґете-інститут, Інститут Сервантеса тощо. Однак поки що на це немає грошей.

Як на мене, створення такого центру має значення ледь не таке саме, як оборонне забезпечення. Цей інститут – це теж оборона, просто на іншому, не фізичному, а інформаційному рівні. В Україні існує безліч цікавих ініціатив, які прагнуть підкреслити велич української нації, її здобутків. Проблема в тому, що це все на рівні локальному. Більшість українців і не знають, що такі групи існують. Координаційним центром, який зможе об’єднати всі ці зусилля, а, крім того, налагодити зв’язок цих проектів через ЗМІ з більшістю українців, має стати цей центр. Коротко про його будову (як я собі його уявляю).

Він має складатися з п’ятьох основних блоків – вивчення класичної культури, сучасної культури, перекладацький центр, ЗМІ, міжнародний зв’язок. Класична культура – це до 1991 року. Ясна річ, що цей центр не може займатися усіма сферами – історією, мовою, літературою, науковими досягненнями, побутом, традиціями народу. Але цього від нього і не слід вимагати. Цей підрозділ має стати майданчиком взаємодії всіх наукових інституцій. Завдання підрозділу виокремлення найбільших, найвизначніших, найоригінальніших здобутків і популяризація їх серед великої кількості населення.

Другий підрозділ – сучасна культура. В Україні багато митців, науковців, які не знані державі. Стає прикро, коли усі знають акторів телесеріалів, але не інтелектуальних світочів. Цей підрозділ має взаємодіяти з талантами, вибирати тих, кого справді слід підтримувати, в кого величезний потенціал. Причому не слід обмежуватися «високою культурою», замикати українськість тільки в ній. Українська культура багатошарова, тож слід брати до уваги і різні розважальні проекти. Потрібно, щоб кожен українець міг знайти щось для себе.

Усі ці підрозділи тісно пов’язанізі ЗМІ, третім підрозділом. Якщо робота попередніх підрозділів більш координаторська, саме на цей підрозділ випадає найбільше роботи. Багато чого має бути зроблено в цій сфері, бо проблема в тому, не те, щоб знайти щось своє, а щоб представити його достойно. Причому завжди слід давати широкий, світовий контекст.

Отже, цей підрозділ має творити відео (найпопулярніший нині формат) про здобутки української культури. Ясна річ, що якість має бути на найвищому рівні: не просто інтерв’ю з видатними діячами, а сюжети з використанням інноваційних технологій, з гумористичними епізодами для кращого сприйняття інформації. Кожен сюжет, має бути історією, яка чіпляє, цікавить (можна повчитися у авторів різних шоу на СТБ, як вони творять інтригу; так, це досить примітивний телепродукт, але прийоми діють, інша справа – що не несуть за собою жодного змісту). Тож має бути, як в романах У. Еко: цікава фабула, інтрига, а заодно неймовірна глибина цікавої інформації.

Крім того, інформацію можна подавати і в інших популярних формах, наприклад, шоу-квестах. Це може бути квест по Україні, паралельно наповнений відомостями з історії, культури. Наприклад, інформацію можна подавати у вигляді завдань, наприклад, «знайти брата Білого дому в Україні, там є наступна підказка» (архітектор, котрий проектував Білий дім, збудував таку ж будівлю в якійсь з українських областей, її показували в новинах, там тепер школа). Інший проект, оскільки дуже популярними є програми про подорожі, створити проект «Українці в світі». Чого варта була б мандрівка стежками гастролей М. Заньковецької! Отже, якщо коротко, цікава форма – пізнавальний зміст.

Ще один пункт, на який лягає величезне навантаження – перекладацький корпус. Відео, програми – все це має бути перекладено хоча б англійською. Це є наша реклама світові. І, крім того, на щастя чи на жаль, але програми на зразок туристичних маршрутів можна одночасно робити і для іноземців, і для українців (бо часто рівень знань про Україну майже той самий).

П’ятий, міжнародний підрозділ, зв’язок зі світом, виконує ту ж функцію, як ЗМІ, тільки з ширшою аудиторією. На практиці його завданням буде координація роботи посольств України в різних країнах і України, а окрім того, зв’язок діаспори і України.

Посольства, за браком коштів на окремі культурні центри, мають стати трансляторами української культури за кордоном (цю ідею висловила О. Пахльовська в книзі «Ave Europa»). Наприклад, можна збільшити кількість фестивалів української культури, вечорів української музики, поезії (приміщення не мають бути великі, просто такі заходи мають відбуватися часто). Допомога в популяризації, сподіваюся, прийде від наших діаспорян.

Крім того, більш широко слід влаштовувати спільні тижні країн «Дні Україні в Польщі, і Польщі в Україні», «Дні України в Великобританії», тощо.

Звичайно, на це все треба великі ресурси. Однак не все так погано. Перший підрозділ у нас добре розвинений, тож база є. Щодо відділу сучасної культури, то тут можна знайти волонтерів, бо молоді автори самі зацікавлені розповісти про себе. Далі – складніше, але й небезнадійно. Роботу відділу ЗМІ буде представлено в письмових виданнях і телевізійних каналах. Щодо видань, то до них можна залучити науковців. Відео, можливо, зроблять представники українського телебачення. Створений продукт вони будуть транслювати на своїх телевізійних каналах. Найбільше коштів потрібно на перекладачів, і міжнародну роботу. Проте, я думаю, що і на це знайдуться волонтери.

Таким чином, цей проект – це відкриття України світові і українцям, а друга мета, більш прагматична, збільшення кількості туристів (на чому в Європі давно і успішно заробляють статки). Нині хороший час для реклами України, бо туристи шукають щось невідоме, екзотичне. І це наш шанс, який слід використати.