Поштова марка як одне з втілень історії України

Здається, що у нас час значення пошти поступово витісняють інші засоби зв’язку – мобільні телефони, скайп, соціальні мережі. Проте завжди буде принаймні одна роль, яку всі згадані речі замінити не зможуть. Адже поштова марка – це не тільки сплата за послуги, а й візуалізація нашої історії.

Така маленька річ як марка насправді дуже інформативно містка. За свою історію вона виконувала різні функції. По-перше, «узаконювала» появу нової держави, прикладом цього є відома марка Г. Нарбута «Жіноча голівка у вінку». Недарма за незалежної України це зображення знову зринуло з надбань століття на стандартний випуск поштових марок «Молода Україна», утверджуючи тим самим тяглість нашої історії. Показовим свідченням про Україну часів УНР є імперські марки з нанесеним поверх українським тризубом. Тоді держава не мала коштів на друк нових марок, отож таким чином виходила зі скрутного становища. Цікавими з цього погляду є також марки ЗУНР, Карпатської України.

По-друге, марка слугує маркером подій, вона фіксує, карбує їх на сторінках історичної пам’яті. Для прикладу, таким трагічним маркером жахливих подій ХХ ст. стала марка УРСР з написом «Допомога голодуючим», що вийшла у 1923 р. До речі, з того часу марки УРСР більше не виходили.

Крім того, поштова марка може стати платформою для зближення української історії на і поза українськими територіями. Цю роль виконують марки нашої діаспори, маловідомі для широкого загалу знаки таборової пошти. Щодо останніх, то річ у тому, що після ІІ світової війни вояки, наприклад, Першої Української дивізії Української національної армії перебували в таборі особливого призначення в Італії й видавали там свої марки (достойно оцінені англійською й італійською філателісткою пресою). Детальніше про ці та інші марки можна прочитати в книзі В. Чередниченка «Про філателію усім», вона є першим українським посібником відомостей про марку, філателістичний рух.

Окрім стандартних випусків поштових марок (призначених для відправлень листів, вантажів) є ще комеморативні (ювілейні) та художні марки. Це справжні «історичні фотографії». Такі поштові марки не тільки нагадують про визначні дати, події, але й «оречевлють» нашу історію, ніби матеріалізують її. Приємно, наприклад, потримати у руках марку 1991 року присвячену 500 рокам українського козацтва. У такі моменти, здається, що історія стає ближчою.

Особливо приємно, що рівень сучасного мистецтва української марки сягнув рівня, яким можна пишатися. Сама була свідком, коли на хрещатицькомуГоловпоштамті іноземці з неприхованим захопленням переглядали каталоги українських марок. Справді їм було з чого вибрати! Серії, які пропонує «Укрпошта» – різноманітні. Це й український народний одяг, головні убори, помешкання різних куточків України, національні заповідники, природні дива нашої держави, відомі історичні постаті. Особливо мені подобається серія «Краса і велич України», у якій вміщують визначні місця українських областей.

Теми, як на мене, обрано стратегічні. Вони забезпечують краще пізнання власної культури, історії, природи, наших міст і містечок. А крім того, слугують сучасним українським літописом. Наприклад, є марка, присвячена перемозі Руслани на Євробаченні 2005-го року та участі української футбольної збірної на Чемпіонаті світу 2006-го року. Кольоровим акцентом колекції 2008-го року є знаки зодіаку, намальовані Гапчинською, а 2011 рік занурює у світ казки разом з маркою присвяченій «Сніговій королеві» видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА. Поштовий літопис також переломні події нашої історії – Євромайдан, АТО.

Отож, поштова марка – це те, що зберігає культурний й історичний спадок, формує ґрунт для державного об’єднання. Це те, що у популярній, лаконічній формі нагадує нам, ким ми є. Це наша візитка світові і самим собі.

P.S. До речі, на честь свого 15-річчя газета «День» у 2011 році видала власну серію марок, погашених ексклюзивним поштовим штемпелем, — «День»: великі імена». На трьох поштових знаках, що увійшли до серії, — портрети видатного публіциста, дослідника Голодомору 1932-1933 років Джеймса Мейса (нагадаємо, він працював у «Дні» із 1997-го по 2004 рік), публіцистки та філософа, авторки однієї із книжок Бібліотеки «Дня» Клари Гудзик (роки роботи в нашій газеті — 1996-2008), а також малюнок талановитого українського художника-карикатуриста Анатолія Казанського, (роки роботи в нашій газеті — 1996-1998).

«Філателістична» акція «Дня» — не лише для вшанування пам’яті наших Великих, не лише вияв удячності їм, а й відповідь на нарікання тих, хто стверджує, що української журналістики немає. Так от, українська журналістика є. І є школа. Інша річ, що не всі хочуть до неї ходити.