Шлях додому

Три роки тому українці стали на захист європейського шляху розвитку країни. Зазвичай у цьому контексті ми говоримо про те, чого маємо навчитися у Європи, що вона може нам запропонувати. Мені б хотілося більше поговорити про те, наскільки важлива Україна для Європи.

«Криза у зв’язку з біженцями, міграційна криза, Шенгенська криза, криза світської влади, економічна криза, ціннісна криза, криза солідарності…» – це слова, сказані на початку он-лайн курсу «Європейська культура і політика» (Гронінгемський університет). Він має на меті артикулювати уже назрілі проблеми щодо кризи у Європейському Союзі й дослідити, які її наслідки для європейської спільноти. Перші секунд з тридцять на екрані маємо зображення великої кількості викликів, що постали перед ЄС (згаданих вище, і це ще не повний перелік). Проте згодом наводяться слова Ж. Моне «Європейський Союз сформований за кризи, і він буде сумою заходів, ужитих задля її розв’язання».

Ці слова, можливо, звучали б непереконливо, якби не одна маленька деталь. Вислів Ж. Моне був наведений на тлі фото багатотисячного люду українців на Майдані, де поруч з українським, був розміщений прапор Європейського Союзу (якщо не помиляюся, це фото було зроблено саме першого грудня на віче). Цікаво зазначити, що протягом наступної частини відео, де мовиться про кризу і Європу, наводяться аргументи щодо потенціалу Європейського Союзу, на екрані все те ж зображення – нашого Майдану.

Отож, Україна для Європи – це не тільки потенційні мігранти чи корупційні схеми. Найголовніше, це люди, які можуть показати європейцям Європу, повернути їм віру в неї. Можливо, на перший погляд, це звучить дивно, а втім…

Звернуся задля пояснень до всім відомої піраміди Маслоу. У ній є один штрих, який важливий для даної теми: коли людина задовольнила перший, другий та ін. рівень потреб, то перестає їх усвідомлювати, помічати. Демократія, захист власних прав, повага до людської гідності, адекватний прожитковий мінімум – усе це, коли існує досить довго, так само може спричинити звикання. Як наслідок, такі важливі речі стають звичними і більшість людей перестає усвідомлювати те, наскільки багато вони мають. Як на мене, це частково можна сказати і про європейців.

Питання європейської ідентичності уже давно хвилює інтелектуалів Європи. Що значить бути європейцем? Свідченням таких роздумів і намаганням сконструювати спільну наднаціональну ідентичність є культурні ініціативи. Недарма уже починають говорити про Європу, як про культурний проект. Очевидно, це спричинено тим, що цінності, на основі яких і був закладений фундамент ЄС, поступово втрачають свою роль. Ці цінності стають загально зрозумілими, важко уявити, що може бути по-іншому. Тому триває пошук нових «атлантів» європейської ідентичності.

Нині в Європі є багато культурницьких проектів, серед них Креативна Європа (до речі, дуже цікавою ініціативою є Культурна столиця Європи, за якої кожного року вибирають міста – культурні столиці, причому це можуть бути і мегаполіси, і невеликі містечка – от би і Україні таку ініціативу на високому рівні організації!). Одне слово, Європа нарощує свій культурний ґрунт.

Водночас, як на мене, цінності є значно сильнішим ґрунтом для об’єднання, навряд чи їх можна чимось замінити. Культурну роль, звичайно, не можна відкидати; це потужна сила для консолідації людей. Однак, як правило, культура має вплив тільки тоді, коли вже є спільні правила гри, у даному випадку цінності (як мінімум – повага одне до одного, толерантність до іншого). Недарма, говорячи про кризу Європи у згаданому відео, інтелектуали звернулися не до культурних подій, а до Майдану.

Українці на Майдані своєю самопожертвою, відданістю, вірою в ЄС показують, що є все-таки те, що варто цінувати в Європі. Мають європейці щось, за що наш народ ладен іти на величезні жертви. І у цей момент відбувається «відкриття» наново Європи не тільки для українців, а й для самих європейців. Цінності, які стали звичними, знову актуалізуються. Доказом сили українського імпульсу є велика кількість людей, яка відгукнулася на допомогу майданівцям зі всіх куточків планети.

Про успішність цього імпульсу в подальшому говорити складно. Тут, з одного боку, слід згадати про зміщення фокусу європейців з України. А з іншого – та інтерпретація, яку Україна сама для себе обрала, демонструючи усьому світу свої проблеми, при цьому менше вказуючи на здобутки, переваги, зокрема культурні.

Попри усе це Україна поступово доєднується до Європейського Союзу. Наша щоденна праця задля упосадження європейських цінностей на український ґрунт (або розчищення їх паростків від нашарувань імперій) зміцнює не тільки нас, але й і Європу. Ми, мов мандрівники, як після столітніх мандрів, знову повертаємося додому. І нарешті настав той момент, коли не-функціонування європейського демократичного ладу в нашій державі може стати у пригоді українцям і європейцям. Відкривши Європу собі, ми відкриємо її і для самих європейців.