Війна і/або поезія?

Стандарти часу, у якому живемо, не зажди можна укласти у якісь звичні формули; не завжди від нас залежить, коли говорити музам, а коли гарматам. Війна і поезія стали об'єктами жвавої дискусії, яка відбулася в рамках проекту “Meridian Chernowitz” у стінах головного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Аді Кессар, Макс Чолик, Ірина Цілик і найочікуваніший гість – Сергій Жадан – вголос міркували про те, як сприймати озброєння словом під час війни проти неї.

Модератор бесіди, письменник Ігор Померанцев, передусім звернув увагу на народження нової лексики під час кожної нової війни, а це впливає як на мелодійність лірики, так і на зміст вірша. Поетеса Аді Кессар з Ізраїлю, де війна стала “константою” місця і часу, не приховує, що до деяких її аспектів неможливо звикнути: “коли дивишся в небо, і на тебе летять боєголовки” і що згодом ти сам починаєш співвідносити себе з прообразом ворога – до цих станів дуже чутлива поезія. Вона ж – потужний інструмент впливу, яскравий приклад: палестинську поезію не дозволено транслювати на ізраїльськом радіо. Німецький поет Макс Чолик, Батьківщина якого має давню традицію військової тематики в літературі, переконує, що усе напруження війни німцям краще вдається передати в прозі (згадати того ж Ремарка), але в той же час абсурдно приставати на ідею Т.Адорно, що “Писати поезію після Аушвіцу неможливо”.

Найбільш болісне питання зачепила молода митчиня Ірина Цілик: як розповідати дітям про війну, для яких вона є реальним background'ом життя? Рік тому Ірина брала участь у публічних читаннях авторської поезії на українському Сході разом з Сергієм Жаданом, втім, тепер стверджує, що писати вірші стало важче, бо “Поезія консервує мить. Уже завтра градус може бути невлучним. Мене зараз більше зачіпають тексти, які тяжіють до документалістики; художні твори вимагають певної дистанції”.

Війна, як би це цинічно не звучало, надає величезний поштовх розвиткові літератури: пошук чогось радикально іншого, міжжанрового, що допоможе зрозуміти мову конфлікту. “Війна є двигуном, що запускає потужну літературну хвилю”, – переконаний Жадан. При цьому митців не можна звинувачувати у бажанні “поживитися” трагедією: вони виступають у війні як громадяни, беруть у ній участь шляхом фіксації реальності. А це, можливо, дає надію на скоріше завершення конфлікту, якщо докласти до цього спільних зусиль, хоч би й поетичних.