<!-- **** **** ***** ***** ****** **** ****** text ****** *** ***** **** ******* ********-->

Він написав сценарії практично до всіх фільмів Ельдара Рязанова, які по праву заслужили на всенародну любов глядачів. Стрічки «Стережись автомобіля», «Службовий роман», «Вокзал на двох» і, звісно ж, «Іронія долі, або З легким паром» зробили Брагінського класиком.

Не випадково практично у кожної з цих картин була непроста дорога на екран. Влада відчувала небезпеку в їхніх якихось незрозумілих — і явно нестандартних героях, що в якийсь момент раптом зриваються з накатаної загальної колії назустріч чомусь ефемерно-примарному, однак такому глибокому... Нині, у пострадянські часи, це «щось» ми вже сміливо називаємо адекватно свободою душі, розкутістю людського духу. А в ті, колишні, часи ментальні поняття вимушено упаковували в неідеологічну «любов». Проте, можливо, саме любов завдяки своїй неідеологічності й є насправді найточнішим синонімом слова «свобода»?

Прощаючись із другом, Рязанов сказав, що творчість Брагінського продовжує жити. І, як завжди, коханню буде присвячено картину під умовною назвою «Тихі вирви» за сценарієм Брагінського, над якою нині працює режисер.

 Пропонуємо вашій увазі одне з останніх інтерв’ю Еміля Брагінського, яке взяв у нього наш московський кореспондент.

— Розкажіть, будь ласка, про вашу творчу співдружність з Ельдаром Олександровичем Рязановим.

— Нас, якщо можна так сказати, буквально посватав наш спільний друг Юрій Шовкуненко, актор, редактор і драматург. Працювали ми з ним добре, не сварилися, і навіть написали свою гумористичну автобіографію. Наша співпраця з Ельдаром Олександровичем тривала двадцять п’ять років і розійшлися ми без будь-яких скандалів, з’ясування стосунків і сварок.

— Що ж вас змусило розійтися, якщо ви так добре і дружно разом працювали?

— А ви спробуйте уявити, що ви — це я, і двадцять п’ять років поспіль з дня в день в один і той же час перед вами сідає один і той же чоловік. Уявили?

— Уявити-то я уявила, але одного не можу зрозуміти, як же ви тоді змогли створити з ним такі дивовижні фільми про кохання з такими — ну, просто ідеальними закоханими?

— Я хочу вам сказати, що з Рязановим чи без нього я завжди пишу про кохання, яке й є саме таким коханням, без якого життя втрачає будь-який сенс. Але я не впевнений, що наші з Рязановим герої настільки, як ви говорите, ідеальні. Я просто створюю образи людей, яких люблю сам, і мені завжди дуже хочеться, щоб глядачі їх також полюбили. Як ви гадаєте, хто першим поставив «Іронію долі»?

— Я завжди вважала, що Рязанов, але судячи з вашого запитання, швидше за все, це зробив хтось інший?

— «Іронія долі» — це п’єса, яку першим поставив німецький режисер Еберхард Шеффер, узявши на головну роль француженку. Я його тоді запитав, чому він взяв французьку актрису, а він мені відповів, що у німкеню неможливо закохатися за одну ніч.

— Розкажіть, як у вас відбувається творчий процес?

— Я ніколи не планую заздалегідь, що станеться в наступній сцені. Я просто подумки розмовляю зі своїми персонажами. Іноді я посеред ночі схоплююся і записую їхні репліки. Найголовніше: треба чітко уявити собі характери, і тоді вони самі сюжет підкажуть. Це дуже важливий момент, коли вони починають говорити, а я підбираю їм слова. Вони ж говорять кожний по-своєму, як і живі люди. Проте у кожного письменника є своя письменницька манера. Одних надихають тільки історії з життя, а інші — малюють схеми.

 — Ви з самого початку знали, що станете письменником?

— Ви не уявляєте, скільки я свого часу дурниць наробив і скільки зайвого часу згаяв! Спершу я вчився в медичному інституті. Потім чомусь закінчив юридичний. Всього я поміняв одинадцять професій і ось нещодавно набув ще одну, дванадцяту — зіграв маленький епізод в останній своїй картині, де промовив аж три фрази. Мушу сказати, що своє життя я роблю абсолютно інтуїтивно. Точно так само, як і пишу. Знаєте, чому наші з Рязановим фільми ось уже двадцять із гаком років користуються такою увагою глядачів і не сходять з екранів? Тут справа не тільки в якості. Просто наші картини дають людям надію на щастя, доброту й затишок. А тепер це особливо важливо.