100 років тому голоси на виборах підраховувала механіка

Металевий пристрій із круглим отвором та оцифрованими коліщатками доволі часто привертає увагу відвідувачів. Упродовж тривалого часу співробітники музею самі не здогадувалися про призначення загадкового приладу, поки не виявили його аналог на одній із виставок. Виявилося, що це так званий балотувальний апарат, за допомогою якого до революції проводили вибори до міської Думи. Як він потрапив до музею — вже ніхто не пам’ятає. Найвірогідніше, унікальний механізм зберіг для історії та нащадків директор музею, академік Д. Яворницький. Як би там не було, досвід використання цього пристрою для проведення «чесних і прозорих» виборів викликає інтерес не лише у істориків. Про незвичайний експонат розповідає завідувач відділу наукових досліджень та експозицій історії України XIV — поч. XX стст. ДНІМ ім. Д. Яворницького Валентина ЛАЗЕБНИК.

— Міське самоврядування в Катеринославі — нинішньому Дніпропетровську — з’явилося 1787 року, згідно з «Жалуваною грамотою», що визначала порядок місцевих виборів у Російській імперії. Як представницький орган міська Дума обиралася на три, а з 1870-го — на чотири роки. З числа її гласних обирали і міського голову. Цікаво, що упродовж першого століття Катеринослава міськими головами були виключно особи купецького стану. Та й сама міська Дума переважно складалася з купців, тому що дворяни вважалися здебільшого сільським станом. «Під час вибору зазвичай ставлять запитання: не який кандидат, а хто він — купець, дворянин чи чиновник, — писав один із сучасників. — Боронь Боже, якщо кандидат не з купецького стану. Хай у нього буде розуму аж понад голову, на виборах буде засипаний «чорняками» (чорними кулями «проти»)». Це пояснювалось майновим цензом, за яким обирати і бути обраними могли лише городяни, що мали нерухомість і капітал та сплачували в міську скарбницю податки. Основна маса міщан могла лише спостерігати за тим, що відбувається. До нас дійшли відгуки жителів Катеринослава про подібну систему місцевого самоврядування. «Міські голови з купецького стану нерідко виявлялись незаможними, не говорячи вже про захоплення одним із них з міського банку суми в 45 тис. рублів сріблом. Звітності в Управі за цілу низку років немає жодної, бухгалтерія — найзаплутаніша, в касі — вічне безгрошів’я. Найсуттєвіші питання залишаються роками без обговорення. Міський водопровід близький до руйнування, мостові переповнені ямами та вибоїнами, і їзда ними пов’язана з небезпекою для життя. Мости через канави у такому вигляді, ніби місто щойно вийшло з ворожого бомбардування. Школи потребують найнеобхіднішого, на базарах бруд і безлад, публіка постійно обважується й обраховується. Всюди, куди не глянеш, ознаки апатії, бездіяльності, халатності й безладу». Не дивно, що не лише серед городян, але й у міській Думі висловлювалась невдоволеність, яка нерідко проявлялася під час виборів. Можливості впливати на владу у городян розширилися після початку реформи місцевого самоврядування за Олександра ІІ. За «Річним положенням» 1870 року, до Думи почали обирати від трьох категорій громадян — домовласників, купців і міщан. Кожна з цих категорій обирала по 24 гласних, а ті, у свою чергу — голову. Заради справедливості варто зазначити, що далеко не всі міські голови правили погано — серед них були й люди, віддані своїй справі і рідному місту, яким вдалося зробити чимало корисного для Катеринослава. Декого з них обирали на цю посаду п’ять-шість разів. Утім, траплялося, що міського голову могли відправити у відставку. Наприклад, після скандалу з вирубуванням дерев на центральному проспекті.

— Як проводили місцеві вибори до революції?

— Слід сказати, що сама процедура виборів гласних неабияк відрізнялася від сучасної. Тривалий час вибори проводили з використанням білих і чорних дерев’яних куль. Ящик, у який опускали кулі, було розділено всередині на дві частини. Зовні, на одній зі сторін ящика, було зроблено два круглі отвори. Над правим був напис «обираю», над лівим — «не обираю». Завдяки цьому простому способу навіть неписьменні городяни знали, в яку частину необхідно покласти кулю. Кабіни для голосування не були передбачені, але таємниця голосування зберігалася — виборцеві рекомендувалося закривати руку сукном, щоб ніхто не бачив, у яку частину він кладе кулю. Усі, хто брав участь у балотуванні, перебували в залі, де було встановлено виборчу урну. Тому вибірники водночас виконували і функції громадських спостерігачів. Головою засідання був міський голова. Окрім цього, за дотриманням встановлених процедур спостерігали представники державного порядку — поліцмейстер і стряпчий. Чиновники не повинні були брати участі у висуненні й обговоренні кандидатур, але могли подати думку з процедурних питань. Після завершення голосування щодо однієї кандидатури кулі виймали, перераховували, а потім балотували наступного претендента. Виборці таким чином могли надати підтримку будь-якій кількості кандидатів. Обраним вважався той, хто отримав більше голосів. Самі вибори проходили за розрядами — залежно від стану і становища виборців. За кожним із них у день голосування приходило від 100 до 200 осіб, хоча серед виборців числилося значно більше. Міський голова називав прізвище кожного і запитував: чи не бажає він балотуватися. Самі вибори могли тривати до тижня — із середини дня і до опівночі. Спочатку йшли великі домовласники з дворянського стану і купці. Проте найзапекліша боротьба розгорталася на «товкучці», як тоді називали третю категорію — дрібних торговців і промисловий люд. Інколи пристрасті розжарювалися так, що виборці починали хапати один одного за барки.

— Розкажіть, хто мав право брати участь у виборах?

— Із документів відомо, що 1913 року з 218 578 жителів Катеринослава виборче право мала лише 1 191 людина, тобто... 0,5% городян. Головною причиною був майновий ценз — основний критерій прав. До виборів допускалися власники нерухомого майна, оціненого в 1 500 рублів — суму на ті часи дуже солідну. 1913 року таких жителів у місті було 924 особи. Виборче право мали і підприємці, які не менше одного року утримували в місті торговельно-промислове підприємство з річним оборотом не менше 6 000 крб, а таких у Катеринославі було 95 осіб. Крім того, існувало ще одне обмеження: обирати і бути обраним міг бути чоловік віком понад 25 років. Таким чином, серед виборців були найзаможніші купці, підприємці, великі домовласники-дворяни і наймачі дорогих квартир. Не мали виборчих прав власники винних крамниць і шинків, а також священнослужителі. Останніх представляв у міській Думі депутат від духовного відомства. Позбавлені були виборчих прав і євреї. Та оскільки у Катеринославі євреям було дозволено постійне проживання, то з них губернатор призначав відоме число в гласні (зазвичай 10% від загальної кількості). Не мала виборчих прав уся робоча маса, ремісники, прикажчики, а також ті, хто мав борг перед містом.

— Як проходила виборча кампанія в міську Думу?

— Виборам передувала жвава агітація, зокрема в місцевій пресі. Інтерес до міських справ з боку городян був неабияким. З кінця ХІХ століття Катеринослав як центр металургійної промисловості бурхливо розвивався, будувався й облаштовувався. Газети писали, що старий склад Думи перед виборами зазвичай згадував про відповідальність перед виборцями. В останні місяці гласні не займалися, як тоді говорили, різною міською «вермішеллю», а розглядали важливі питання. За кожною з трьох категорій виборців відбувалися збори, на яких обговорювалися кандидати в Думу на новий термін. Саме голосування зазвичай проходило за доволі невисокої явки виборців. Так, восени 1913 року на вибори з’явилося менше 30% від числа тих, хто мав право вибору. Процедура голосування проводилася в залі засідань міської Думи. Катеринославська преса детально описувала, як вони проходили з використанням технічної новинки — балотувальних апаратів. Ці пристрої повинні були гарантувати, що вибори здійснюються чесно і без підтасовувань. Хоча інколи недосконала механіка все-таки підводила і доводилось переголосовувати.

— Як працювали ці пристрої?

— Переносні балотувальні апарати або автоматичні ящики випускали в Санкт-Петербурзі за спеціальним патентом. Збереглася навіть назва фірми-виробника — «Карман и братья Млынарские». Ці пристрої мали нумератори, які фіксували кулі «за» і «проти». При цьому не потрібно було великої кількості білих і чорних куль, як раніше. Для балотувального апарату застосовували важкі металеві кулі. Вони вдаряли по важелю нумератора і викочувались назовні, тому використовувати їх можна було неодноразово. Біля кожного балотувального апарату стояв асистент, який пояснював принцип його дії. Кожен виборець отримував таку кількість куль, скільки осіб балотувалося. З цими кулями він підходив до кожного ящика з прізвищем кандидата, вставляв руку у спеціальний отвір і кидав кулю праворуч або ліворуч, тобто «за» або «проти». Процедура була доволі тривала. Потім спеціальним ключиком відчиняли металеві шторки на нумераторах і записували їх покази, при цьому складався протокол. Той, хто набирав більше половини голосів, вважався обраним, і про це повідомлялося тут же. Вибори тривали аж до обрання визначеної Думою кількості гласних. Решта залишались у статусі кандидатів на той випадок, якщо хтось із гласних помирав або виїжджав із міста.

— З якими результатами закінчились ці вибори?

— Нам відомо, що до останньої передвоєнної міської Думи восени 1913 року обрали 70 гласних. Крім того, губернською присутністю до складу Думи було призначено п’ятеро представників від єврейської громади, один представник повітової земської управи й один — від духовного відомства. Всього в Думі виявилося 77 осіб. Таким чином, на одного гласного припадало близько 3 тисяч городян. Цікавий склад цієї Думи: із 77 гласних — 33 було обрано вперше. Серед новообраних було 14 юристів і повірених у судових справах, 4 нотаріуси, 7 інженерів і техніків, 2 професори, 6 педагогів, 18 купців і торговців, 7 лікарів, 3 ветеринарних лікаря, 2 колишніх військових, 5    чиновників, агроном, аптекар, архітектор і навіть художник. Серед них 42 особи з вищою освітою і 15 — із середньою. Решта мали нижчу або домашню освіту. Очевидно, вперше вибори до міської Думи завершилися на користь не підприємців і купців, а інтелігенції. Гласними стали відомі і шановані городяни — директори навчальних закладів міста: комерційного училища — А.С. Синявський, гімназій — В.М.Гуськов і М.П.Щербінський, реального училища — М.П.Вавілов, архітектор Г.І. Туровець, професори гірничої справи О.M. Терпігорєв і В.О. Гуськов, відомий ботанік, автор численних публікацій і книг із рослинності міста І.Я. Акінфієв. Щоправда, до складу Думи вже не вперше пройшли і впливові купці М.С.Копилов і І.І.Тіссен — власники численних підприємств, благодійники й опікуни міських установ, В.В. Єфанов, мануфактурний магазин якого був на центральному проспекті, а також М.Г.Заморуєв, власник взуттєвих магазинів. У листопаді з числа гласних Думи на її засіданні було обрано міського голову. Ним став колишній присяжний повірений Іван Васильович Способний. Нова Дума виявилася найкращою за складом за більш ніж 100-річну історію міського самоврядування. Вже до кінця 1913 р. вона ухвалила низку важливих постанов. Гласні клопотали і добилися отримання від уряду грошової позики на будівництво каналізації, на спорудження нових трамвайних ліній і крамниць на Озерному ринку, на спорудження електростанції. Плідною була і діяльність гласних-педагогів, учених. 1915 р. вони розробили програму впровадження загальної початкової освіти в місті, підготували документи і клопотання про відкриття університету, сприяли відкриттю художнього музею. Проте це були останні передвоєнні і передреволюційні вибори до міської Думи.