Аби покінчити з бідністю

Як відродити для повноцінного життя небагате українське Полісся, яке чверть століття тому прийняло на себе ще й удар Чорнобильської катастрофи? Мабуть, усім, хто хоче дізнатися відповідь на це питання, варто побувати в стародавньому Коростені (девіз — «у вогні не горить» — наче допомагає древлянській столиці енергійно збільшувати виробничий і туристичний потенціал).

У цьому «День» переконався, побувавши на Чорнобильському форумі економічного розвитку, який відбувся в цьому місті й зібрав українських і закордонних бізнесменів та інвесторів, мерів з багатьох областей України. «У нашому місті 20 великих промислових підприємств і близько ста невеликих, створених за останні 10 років, — говорив на форумі, характеризуючи Коростень, Володимир Москаленко, обраний нещодавно мером на четвертий термін. — Понад 150 підприємств займаються зовнішньоекономічною діяльністю». Лише з початку цього року до міста, де живе всього 65 тисяч жителів, залучено, за словами мера, мільйонів інвестицій.

І це не прорив, а результат постійної, копіткої й планомірної роботи, що ведеться вже не один рік. Інвестиційний процес, як зазначив Москаленко, дозволив створити в місті й нові великі виробництва. Скажімо, високотехнологічне підприємство «Інтертаймент», яке випускає вироби з керамограніту, з’явилося завдяки італійським інвестиціям і технологіям. Інвестиції з Ізраїлю допомогли створити виробництво по випуску пластикових профілів. Завод «Трубосталь», первісток металургійної галузі Коростеня, цього року забезпечив обсяг виробництва в 80 мільйонів гривень і вийшов на друге місце в місті за цим показником. Фармацевтична фабрика «Ельфа» — одне з найбільших підприємств галузі, випускає косметику й засоби гігієни. Її знають і в Україні, і далеко за її межами. Завод «Астафе» відомий своїми будівельними матеріалами... А всього в Коростені торік з’явилося, за словами мера, понад тисячу робочих місць! Мер вважає, що це непоганий показник, але не думає зупинятися на досягнутому. Адже в місті ще є, нехай і невелике (2,9%), але безробіття.

Остаточно подолати його, більше того — створити в Коростені нову економічну модель, заплановано під час реалізації стратегічного плану на 2005—2014 рр., над яким керівництво мерії працювало два з половиною роки. Причому зовсім не кулуарно, а з активною участю населення. «Ми отримували найфантастичніші пропозиції про те, що й де треба зробити й побудувати, — розповідає Москаленко. — Проаналізувавши їх, наші фокус-групи вийшли на загальний результат.» Він полягав у тому, що під час реалізації цього плану городяни повинні покласти край бідності. Кажучи про інструменти для цього, мер перш за все наголосив на розвитку малого й середнього бізнесу та на умовах, що створюються для нього в місті. Результат, чесно кажучи, разючий: за останні сім років кількість малих і середніх підприємств тут зросла в 10 разів (до 456). На них працює близько 14% населення.

Від стратегічного плану перейшли до генерального плану розвитку міста, в якому багато уваги приділялося зонуванню території та нормативно-грошовій оцінці земель. Зокрема, в генплані виділена нова промислова зона площею 230 гектарів (на місці колишнього аеродрому). Її назвали, за прикладом розвинених країн, індустріальним парком.

Однією лише назвою не обмежилися. До майбутнього парку підвели хорошу дорогу, проклали водо- та газопроводи, лінію електропередач. У результаті, інвесторів довго чекати не довелося. Умови для роботи їм так сподобалися, що нове підприємство, яке спочатку взяло в оренду, потім викупило 70 гектарів, також назвали ТОВ «Індустріальний парк». Компанія розгорнула будівництво заводу по випуску деревних плит МДФ, а також ламінованих плит і ламінату. Інвестиції становлять 120 мільйонів євро. Роботи почали наприкінці кризового 2008 року. Незважаючи на складні умови, тепер підприємство вже набуло не лише зримих рис, а й почало «обкатувати» устаткування. На початку наступного року має відбутися пуск першої черги. Схоже, Москаленко аж ніяк не випадково постійно повторює: «Наше місто відкрите для інвесторів».

Оцінюючи значущість зробленого в Коростені, Ксенія Сидоркіна, керівник проекту USAID ЛІНК Україна, сказала, що це місто показало приклад всій Україні, як треба використовувати земельні ресурси і як «змусити землю працювати».

По першому в країні індустріальному парку та по цехах найсучаснішого в світі (у своїй галузі) підприємства нас водив заступник мера Олександр Дзига. І, відповідаючи на запитання журналістів про соціальну значущість нового заводу для міста, розповів, що за попередніми розрахунками це підприємство, де буде створено 350 сучасних і добре оплачуваних робочих місць, своїми платежами до соціальних фондів забезпечить утримання 400 пенсіонерів.

Утім, ні лідер постчорнобильських процесів Коростеня, ні Житомирська область у цілому ще остаточно не скинули з себе гнітючий ярлик «зона зараження», що подеколи є певною завадою для інвесторів. Тому тут зараз роблять наголос на ребрендинг території.

Відповідаючи на запитання «Дня», заступник голови облдержадміністрації Ігор Орлов зазначив, що Житомирщина — це п’ятий за територією регіон України, але тут чи не найменша щільність населення, оскільки 11 з 23 районів піддалися процедурі безумовного відселення. Крім того, наслідки трагедії 1986 року неабияк позначилися на здоров’ї людей. Раніше в області, зокрема, й у Коростені, за словами заступника губернатора, «практично не реєструвалися випадки дитячого раку». Тепер тут побудували дитяче відділення обласного діагностичного центру, тому що рівень захворюваності в Коростені найвищий в області. «78% дітей, які живуть на постраждалих територіях, мають хронічні захворювання», — говорить Орлов. У той же час, він наполягає на тому, що вже настав час переглянути оцінку земель і відповідні обмеження на їхнє використання, запроваджені після 1986 року. На його думку, вони гальмують соціально-економічний розвиток територій і негативно позначаються на рівні життя людей, які не мають роботи й живуть здебільшого за рахунок копійчаних чорнобильських пільг і допомоги. Орлов ратує за те, щоб дозволити ведення сільського господарства на тих землях, де істотно знизився рівень радіації, що сприятиме активізації процесу відродження, який в області вже йде. За його словами, в Народичах вже практично не знайдеш порожніх будинків і квартир — люди повертаються на рідну землю. Утворилася навіть черга до дитячих садків (близько 200 дітей).

Директор Аналітичного центру ПРООН «Блакитна стрічка» Марчин Свенчицьки, продовжуючи тему, порушену в запитанні «Дня», сказав: «Коростень — це хороший приклад того, як хороша робота місцевої влади може створювати умови для індивідуального підприємництва в Чорнобильському регіоні. Треба створювати новий бренд цих територій, уникаючи того, щоб називати їх чорнобильськими — це нехороше визначення. Насправді це Поліська територія, й ми вважаємо, що її треба саме так називати. І це допоможе створювати тут конкурентні робочі місця, в чому нас переконує досвід Коростеня».

Закінчуючи цей репортаж, не можна не сказати ще й про чудовий природний парк, облаштований у Коростені над річкою Уж, що мальовничо вирує між порогів і валунів. Створювали цей витвір мистецтва до 1300-річчя міста без обіцяної допомоги держави й за рахунок трьох власних джерел: внесків пересічних людей, коштів бізнесу й міського бюджету. Будували для своїх дітей, які сьогодні приходять сюди до пам’ятників героям Нестора Літописця, в дні весіль, а також для туристів, яких з кожним роком стає дедалі більше. У цьому, безумовно, заслуга мерії, яка останнім часом робить Коростень містом національних і міжнародних фестивалів, видає чимало брошур і буклетів для туристів. А чого коштує знаменитий фестиваль дерунів! До речі, гостей міста у будь-яку пору року тут не лише пригощають ними, а й вчать готувати, а також співати веселих пісень про деруни. На них, але не лише, відроджується Поліська земля.