Перейти до основного вмісту

Ахеджаковський синдром

03 липня, 00:00
Ходить байка, що колись відомий режисер-казкар Олександр Роу, знімаючи «Садко», шукав хлопчика для епізоду. Асистенти вирішили пошукати серед відпочиваючих на пляжі і знайшли дуже смішного — дрібного, худорлявого, з «дзьобиком» і великими сумними очима. Зняли. А той і не зізнався, що він зовсім не хлопчик, а актриса-травесті Лія Ахеджакова.

На сцені потім вона зіграла багато різних «дрібниць» — від ослика Іа-Іа у «Вінні-Пуху» до піонерки у виставі «Мій брат грає на кларнеті». Дітлахи, яких водили на постановки ТЮГу в добровільно-примусовому порядку, були задоволені.

В одному зі своїх перших фільмів, «Шукаю людину», ця випускниця ГІТІСу так правдиво зіграла в парі з Олегом Жаковим на кінопробі, що режисер вирішив не перезнімати цей епізод. Він так і залишився в кольоровому фільмі чорно-білою латкою, майже документальною і дуже виразною.

Як і в усіх, фільми у Ахеджакової були різні за якістю. Тепер мало хто пригадає її появу в «Талісмані», «Подарунку чорного чаклуна», «Пошехонській старовині». А от ексцентричні ролі в «Іронії долі», «Гаражі», «Службовому романі» і «Небесах обітованих» Рязанова стали візитною карткою актриси. Попри невеликий зріст, її героїні ефектні, помітні, самодостатні, хоч і викликають у нас усмішку.

Лія Меджидівна любить Гоголя, Достоєвського, давно мріє зіграти клоунесу Шарлотту з «Вишневого саду», адже в неї просто чуття на нещасливих героїнь, які змушені жартувати і веселитися: за їхньою бадьорістю актриса відкриває трагедію. Адже й сама опинялася в їхній шкурі, відчуваючи, що стає потрібна публіці лише тоді, коли зображає власну «інтересність».

А їй часто не до того, аби когось розважати. Ахеджакова, по суті, людина сором’язлива, ранима, тонко відчуває фальш — як її розгублена героїня в хустці й окулярах із «Двадцяти днів без війни» Германа, яка лише й живе вірою, що похоронка, яка прийшла на чоловіка — помилка.

Колеги по «Сучаснику» відчувають у Ахеджакової це тяжіння до драматизму, тому актриси старшого покоління, йдучи на пенсію, й передавали їй «у спадок» свої ролі: Любов Добржанська (пам’ятаєте маму Жені Лукашина із «Іронії долі»?) — віддала Айседору в «Ешелоні» та героїню в «Записках Лопатіна», Антоніна Богданова, захворівши, веліла їй з лікарні ввестися у «Вічно живі». І Лія ці заповіти чесно виконувала. А тепер, коли й у самої круглий ювілей, мабуть, теж благословить якусь актрису-травесті на свої ролі.

... Батьки Ахеджакової були людьми сцени: батько керував у Майкопі театром, ставив безліч вистав — від «Анни Кареніної» до «Підступності і кохання»; мати — актриса. Тому пристрасть до буфонади та перевтілення так природно виявлялися у Лії як на сцені (від «Дядечкового сну» до «Пекельного саду» в постановці Віктюка), так і в кіно. З’явившись навіть на хвилину (як у «Московських канікулах» Сурикової), вона може надихнути й олюднити будь-який матеріал.

Лія любить цікаві проекти, навіть якщо вони не віщують грошей та слави. Наприклад, погодилася взяти участь в екранізації «незрозумілої» п’єси Ежена Іонеско «Марення удвох», оскільки партнером тут був Геннадій Хазанов. Або — особисто шукала гроші під «Вино з кульбаб» за повістю Бредбері: дуже вже їй припала до душі робота режисера Апасяна. У цьому пошуку фінансів актриса зробила для себе чимало відкриттів: люди, котрих вона вважала друзями, спокійно відмовляли їй. Збагнула й те, що бюрократична система безсмертна, як Кощій.

Справді, будь-який фільм дається сьогодні його творцям великою кров’ю. Отож актрисі, яку народ любить, сьогодні затишніше в театрі. «Тут відчутніші перемоги над собою», — вважає Лія Ахеджакова. А це солодке почуття перемоги вкрай необхідне артистові. Тим паче, актрисі, яка із завзятістю, гідною захоплення, оспівує «маленьку людину».

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати