Аукціон подій п.Хвостіва

ВЕСНА ПРИЙШЛА...

Як говорив Жванецький (день народження якого був 6 березня, напередодні дня народження Великого Кобзаря, котрий народився 9-го): «Ми саджаємо не тих, хто винен, а тих, кого піймали».

Для того, щоб описувати події 9 березня, потрібна не одна шпальта — тому коротенько. Так би мовити, загальний план.

Опозиція вирішила не дати Президенту Кучмі покласти квіти до пам’ятника Шевченку. Покладання було призначене на одинадцяту годину ранку.

Природно, Леонід Данилович змінив час і з’явився десь о пів на дев’яту. В оточенні кордонів міліції.

Пізніше народ, який жадав ушанувати пам’ять великого поета, допустили до його пам’ятника.

Опозиційні громадяни зіпсували вінки, принесені Кучмою. По ТБ показували, як Тарас Чорновіл намагався порвати стрічку. Не вдалося. Слабо накачаний. Довелося обмежитися знищенням квіточок.

Після мітингу публіка вирушила на Банкову.

Там відбулося зіткнення демонстрантів з міліцією. Призвідники — УНСОвські бойовики.

Міліція затримала більше двохсот чоловік.

Почали хапати у львівському поїзді молодих людей, у кого були значки націоналістичного змісту. На зразок членів об’єднання «За правду».

Ось вони за правду і постраждали, хоч зовсім і не збиралися. І під час зіткнення на Банківській у них відбувався якийсь свій з’їзд. Однак по 15 діб суд їм «уклепав».

Дісталося і журналісту, який спробував з’ясувати на вокзалі, на яких підставах забирають студентів? Його «про всяк випадок» також «замели».

У той час, коли неповинні студенти сидять під замком, випускають керівника УНА—УНСО Андрія Шкіля(?). А потім оголошують його розшук(??).

Фінал також непередбачуваний.

Наступного дня Президент виїжджає в Крим. Як він висловився: «Виспатися». Мабуть, у Києві вже йому спокійно спати не дають.

Навіщо тужитися і вигадувати сценарії. На зразок «Дня народження Буржуя».

Для того, щоб скласти бойовик під робочою назвою «День народження Шевченка», досить сісти біля телевізора і переписувати новини. Непередбачуваність і напруженість сюжету забезпечена.

ПІДОЗРІЛИЙ НАХИЛ

Прем’єр-міністр Віктор Ющенко, представляючи у вівторок нового міністра палива й енергетики Станіслава Сташевського, який усе життя займався будівництвом (остання посада — заступник глави міськадміністрації), зауважив, що, однак, Сташевський — «за нахилом — енергетик».

Буквально маніакальний нахил людей різних професій до енергетики я спостерігав тільки у своєму під’їзді. Не встигнеш укрутити нову лампочку — її вже немає. Нахил до енергетики так дістав мешканців нашого під’їзду, що поставили загальні залізні двері.

А в якому вигляді «нахил до енергетики» проявлятиметься в нового міністра — поки що невідомо.

РЕКЛАМА ПЕРЕХОДИТЬ УСІ МЕЖІ

Вражає своїм забійним підходом до смаку рекламна компанія фірми «Радіоком». Питається, навіщо по дрібницях зачіпати Володимира Семеновича Висоцького? Так ні ж!

Голосом поета, якого до цього дня називають «совістю епохи застою» хрипить приймач:

— Ой, Вань, смотри, какие кнопочки,

Ой, как вибрирует, нахал,

Недавно наш начальник Соточкин

Себе такой же покупал.

А далі йде, що ось, мовляв, магазин і ще один, де «Радіоком» надасть величезну кількість мобільних телефонів.

Побійтеся Бога, хлопці, робити з поета, чиє ім’я асоціюється з безкомпромісністю, рекламного кликуна.

Але хлопці Бога не бояться, бо використовують iз рекламною метою мотиви тексту Святого Писання.

Звучить «радіошедевр» так: «И возлюбил «Радиоком» своих абонентов. І снизил им тарифы за абонплату... И возрадовались они, и взяли каждый по пейджеру, и поняли, что это — хорошо».

Треба піти далі і об’єднати тему Висоцького з біблійною. Щось на зразок:

В гости к Богу,

как и в «Радиоком», не бывает опозданий,

Своих абонентов тут

встречают с распростертыми руками.

Это не колокольчик вдруг зашелся от рыданий,

Это пейджер верещит, переполненный звонками...

Хлопці, невже вам зовсім, ні крапельки, не соромно? За неліцензійне використання з комерційною метою святинь? Га? За такі штуки у нормальної людини швидше з’явиться бажання не взяти по пейджеру, а дати по пейджеру. А з другого боку — раптом ненормальних більше?

«МИР» НА ПЛАНЕТІ ЗЕМЛЯ

Станція «Мир» літає останні дні. Вчені хочуть сколупнути її з орбіти в океан за допомогою транспортного корабля «Прогрес». Шльопнутися вона повинна десь між Новою Зеландією і Чилі. Замість 137 тонн, що зараз носяться орбітою, до поверхні води повинні добратися тонн 20—40.

Вже зараз публіка збирається навколо передбачуваного місця падіння. «Святковий салют», кажуть, можна буде спостерігати за сотні кілометрів.

І все б добре, але тільки за час користування станцією там сильно розвинулася пліснява. Спори були занесені на землі. 107 видів мікроорганізмів перебували на орбіті всі 15 років разом з 108 космонавтами(які змінювали по черзі один одного).

Мікроорганізми та бактерії розмножилися і мутували під впливом жорсткого випромінювання до такої міри, що зруйнували навіть контрольний блок зв’язку. Найголовніший мутант — Penicilliu.

Вчені думають, що якщо ці запліснявілі мутанти впадуть в океан, то вони зі своєї набутою на станції агресивністю можуть натворити на Землі чого-небудь непередбачуваного. Того й дивися, почнеться який-небудь реальний сценарій з тих, якими так люблять лякати в космічних жахастиках.

У ХХ столітті з Penicilliu зробили антибіотик, і він багато користі приніс людству. А в ХХI того й гляди, угробить його.

НАСЛІДКИ СТРАШНОГО ФІНАНСОВОГО ТИСКУ

Екс-спікер Верховної Ради Олександр Ткаченко зібрався покинути ряди Селянської партії і перейти до комуністів.

Він вважає, що СелПУ обсіли різні біди. Мовляв, розсіялися її члени. Точніше, Олександр Миколайович виразився так («Сегодня»): «Є причини внутрішнього характеру — частина наших депутатів перейшла в інші фракції, піддавшись як психологічному, так і фінансовому тиску».

Нещасні депутати! Крім всього іншого тиску, а саме: політичного, психологічного, морального, на них ще жахливо давить фінансовий.

Хоч ні, стоп. Якщо фінансовий тиск починає посилюватися, він собою витісняє і політичний, і моральний. Тільки атмосферний завжди залишається.

СМАК ДО КАЛЬМАРІВ ТА РОЗІГРАШІВ

З сумом повідомляємо, що померла видатна людина, беззмінний ведучий передачі «Що? Де? Коли?» і в чомусь мій колега, Володимир Якович Ворошилов.

Чому «колега»? Тому що в 1968 році Володимир Якович вів на Центральному телебаченні передачу під назвою «Аукціон». «Аукціон» був соціалістичним, там могли «продаватися» кращі пісні і т. д. і т.ін. Але гроші там не фігурували.

Хочеться розповісти одну історію з того часу, що характеризує винахідливий розум Ворошилова.

До телебачення звернулося з проханням Міністерство рибної промисловості. Вони закупили сотні тисяч банок з кальмарами, які зовсім не продавалися. Радянський народ до цього моменту не мав справи з цим продуктом.

І ось на телебаченні пройшов такий «Аукціон».

У залі-студії сиділи громадяни. Всім їм роздали по банці кальмарів. Потім Ворошилов сказав: «У одній з банок знаходяться коштовне бурштинове намисто. Після того, як ви відкриєте банку, тому, хто знайшов його, воно дістанеться як приз».

У залі почало творитися щось несусвітнє. Народ обливався соусом і обвішувався кальмарами в прагненні добути «цінне бурштинове намисто».

Нарешті схопився весь в кальмарах щасливчик: «Ось воно!». Він продемонстрував намисто забрудненому залу.

Потім Ворошилов обернувся до камери і сказав: «До торгівельної мережі вже надійшли банки з кальмарами. У шість банок ми вклали комплекти коштовних бурштинових сережок...»

У цю ж ніч було пограбовано декілька сотень складів. Чи треба казати, як народ «змітав» кальмари і в магазинах?

Тим мільйонам (крім шести «щасливчиків») громадян, яким сережки не дісталися, довелося спробувати незнаного кальмара. Не викидати ж?

Таким, вельми дотепним чином, Володимир Якович познайомив країну з продуктом, який досі користується великим попитом.

Світла пам’ять легендарній людині, яку ледве чи не єдину можна назвати ТЕЛЕВІЗІЙНИМ ГЕНІЄМ.