<blink>Байка</blink><br>Наш корабель вперед летить

По синьому морю пливе великий білосніжний швидкохідний красень-корабель, не дуже сучасної конструкції, але й не під парусами. Всі палуби та трюми судна переповнені пасажирами; його веде велика кваліфікована команда на чолі з поважним капітаном. Втім, рухається корабель якось дивно, зигзагами - то в один бік, то в інший, а іноді ні з того, ні з сього розвертається на 180 градусів і прямує у зворотному напрямку. Куди б теплохід не поспішав, а його курс важко прогнозувати, певно, що має дуже спізнитися.

Капітан судна завжди знаходиться на своєму капітанському містку, вдень і вночі. Він постійно віддає команди кудись у глибини корабельного нутра: "Право руля", "Ліво руля", "Повний вперед!". На всі його розпорядження негайно лунає чітка, наче військова відповідь: "Есть, Капітан!", "Готово, Капітан!". Як не дивно, а всі ці синхронні, добре відпрацьовані дії аж ніяк не відбиваються на поведінці корабля - не виконується навіть команда "Стоп!", не кажучи вже про "Повний вперед!". Причина мабуть у тому, що судном керує не один капітан, а кілька. Бо невдовзі після виходу корабля з порту деяким впливовим пасажирам із верхніх палуб капітан перестав подобатися. Вони не схвалювали фасон капітанських штанів, набраний ним персонал машинного відділення, а більше всього - те місце, куди вони поплили, порт призначення. Тому кілька окремих груп незадоволених обрали собі власних капітанів і для кожного, як водиться, побудували капітанський місток. Тепер на судні працює кілька таких містків - на кормі, по правому та лівому бортам верхньої палуби, є один навіть у трюмі. Всі, як один, капітани добре орієнтуються у навігаційних приладах, у зоряному небі і дуже сумлінні - не сходять зі своїх містків, вдивляються у далину через підзорні труби і безперервно віддають команди. І так воно виходить, що коли один прямує на захід, то другий на схід, а третій волає: "Повний назад!".

А що ж роблять пасажири нижніх палуб та трюмів? Та нічого. Там внизу вони "кудись пливуть", грають у карти, знайомляться, п'ють горілку і майже всі страждають від хронічної морської хвороби. Втім, вже підростає нове покоління трюмних мешканців, які там і народилися. Ці зовсім не вбачають чогось незвичайного у своєму оточенні, але хотіли б його покращити. Тому "нижні" іноді висилають наверх пікети, з вимогами "Покращити трюмний харч", а ще "Терміново куди-небудь причалити!".

Корабель тим часом крутиться на хвилях туди-сюди, дивуючи інтелігентних дельфінів. Важко сказати, що його рятує від глобальної катастрофи - інерція, щасливий збіг обставин чи таки добра, хоча й не дуже сучасна конструкція? Трапляється, що мимо проходять інші судна. Попри свою цілеспрямованість та жорсткий графік, вони підпливають до корабля, аби допомогти; пропонують взяти його на буксир і кидають на борт товсті канати. Однак, на білосніжному кораблі завжди знаходиться капітан, якому так не подобається рятівник, що він власноручно перерубує канат. Добрі люди кидають, другий, третій канат з тим самим успіхом, а потім, дещо спантеличені (і без канатів), відбувають у своєму напрямку. А дивовижне судно досі дрейфує собі у відкритому морі, кожної хвилини очікуючи якогось дев'ятого валу. Чи пристане воно, зрештою, до якогось берегу? І до якого?