...Будні теж складаються з любовi!

Кажуть, час гоїть рани. Так, гоїть. Але залишає грубі рубці, які щемлять і нагадують про себе. Особливо на свята. На свята щемить удвічі дужче. Часом запитую себе: що це? Хвороблива вірність чи страх нового розчарування? Відповіді не знаходжу. І те, і друге сплелося у великий клубок... А святий Валентин у лютому рік у рік нагадує, що є таке почуття — кохання. Однак так важко вірити в нього, коли тобі 50. Світ змінився — стосунки між чоловіком та жінкою лякають своєю прагматичністю. За гаманцем усі, здається, забули про чисті почуття. Згадка про них викликає щирий подив навіть у молодих людей. І я йду світом, як дитина, що знову вчиться ходити і пізнавати світ. (Лілія РАСЕНКО, Вінниця).

Уперше тобі довелося їхати самій чимдалі від «чорнобильського лиха» з нашими малюками: я був тоді на гарячих місцях евакуації місцевого населення. Скільки тобі, рідна, довелося пережити! Скільки срібних волосинок з’явилося у твоєму чудовому волоссі! Скільки недоспаних ночей у чеканні, що ось я повернуся — і вся наша родина буде разом. (Світлана МИМРЕНКО від імені свого батька Олександра, м. Біла Церква, Київська обл.).

День закоханих — це, мабуть, ще одна з небагатьох красивих казок, які вигадують люди, зручніше обставляючи своє життя і неодмінно міркуючи про щастя, свято — про речі, що минають, можливо, навіть миттєві і від того ще цінніші для нас. Однак поза цим днем є будні. Як їх дехто називає, «сірі» (до речі, їхній колір залежить від нас самих). Так от, будні теж складаються з любові: любові до життя, любові до рідних, до самих себе. 14 лютого — це не тільки день кохання, а й день всепрощення і примирення, якщо можна так висловитись, День любові. (Оксана ГЕОРГІЄВА, м. Бердянськ, Запорізька обл.).

Проте чомусь щасливе кохання більше схоже на приватновласницькі відносини, тому що «мені добре, коли він зі мною», а не «мені добре, тому що йому добре». Бо тут любов не тоді, коли «я люблю», а тоді, коли «мене люблять». (Дмитро КОРНІЄНКО, Київська обл., смт. Бородянка).

О, ці застиглі готові форми! Коли б мій коханий був пересічним штампувальником металічних форм, то його епітетотвірна неспроможність могла б мати певне виправдання. Проте коли людина має університетську освіту, вільно володіє, крім рідної, ще й іноземною мовою, пише чудові (і навіть чуттєві) вірші, то залишається сумніватися в силі його почуттів. (Ірина КОСОНОЦЬКА, Київ).

То нічого, що ми так пізно зустрілися і на скронях уже сивина, та не оповив наші душі морозець безнадії. (Соломія ВИШНЕВА, Запоріжжя).

Яке це щастя, коли поруч з тобою двоє найдорожчих, коханих і незамінних людей. Щастя, коли ми з чоловіком граємося з нашою крихіткою, коли всі разом прогулюємося, нарешті, коли всі здорові і веселі. ( Ольга БУРЯЧЕК, Київ).

Молоді люди, що ви робите? Невже ви хочете ось так занапастити це прекрасне почуття, яке прийшло до вас обох? Треба щось робити, треба шукати вихід, а не мріяти, склавши руки. Прокиньтеся! Ви ж любите один одного. Знайдіть спосіб відкритися, об’єднати свою любов. (Оксана РЕПИК, смт. Іванків, Київська обл.).

Тепер багато хто нарікає на свободу любові. Та на мій погляд, свобода — це не вседозволеність. Свобода передбачає і відповідальність. Відповідальність за кохану людину. (Ірина , смт. Підбуж Дрогобицького р-ну, Львівської обл.)

Чи досить у мене любові, щоб хтось міг розділити мою самотність? (М. КАГАНОВ, Київ).

Коли я зустрічаю словосполучення «нерозділене кохання», я чую тільки одне — «кохання». (Вікторія МУНДИРОВА, Київ).

Дивно, що кохання має своє свято, хоч варто задуматися, чи потрібне воно йому. Я думаю, що день святого Валентина — це безглузде свято. Людям, які по-справжньому закохані, воно не потрібне, бо вони одне одного кохають попри все. То навіщо воно потрібне іншим? Для того, щоб пройшла розрекламована дискотека, чи щоб послати листівку, яка нічого насправді не значить? Я думаю, що єдиний вихід — відмінити день святого Валентина або хоча б не святкувати його в Україні. (Тетяна ГОНЧАРОВА, Харків).

Для мене дуже важливо, щоб кожна людина почувала себе добре, а саме: була упевненою у тому, що вона потрібна. І я робитиму все можливе, щоб у твоїх очах з’явилася знову надія... Надія, що усе ще в майбутньому: і кохання, і щастя... (Наташа, студентка, Київ)

До цього часу я був самотнім і не знав, яке це щастя — бути коханим. Ти живеш для когось, ти бачиш біля себе ту, що стала твоїм сенсом життя. Я вдячний Богові, що зустрів її — ту, яка є для мене всім. (Юрій КУРЧАК, с. Чудей Сторожинецького р-ну Чернівецької обл.).

Кохання — це колір нашого життя. Нехай навіть для мене він яскраво-чорний, але без кохання життя прозоре, його не помічаєш. (Настя, 19 років, Київ).

Кохання мовби диктує нам, що робити, і ми радісно, легко підкоряємося: відважуємося політати на дельтаплані, на фоні примітивного антуражу весело позуємо причепливому фотографу, вирішуємо взяти уроки підводного плавання, йдемо до найдорожчого ресторану. Хочеться жити на повну котушку, все відчути, всього спробувати! І запам’ятати. І навчитися так жити завжди, щоб і у будні знаходити ці божевільні дрібниці. (Валентина ТАРАСЕНКО, Чернігівська обл.).

Не біда, що ми у розлуці, що він одружений з іншою. Для мене це не має ніякого значення. Я просто його люблю. Люблю, не вимагаючи нічого натомість, не намагаюся знову повернутися у його життя, не сподіваюся повернути його, бо знаю — разом нам уже не бути. Я просто його люблю і бажаю йому всього найкращого. (Ганна Н., Київ).