Чому йдуть з Міносвіти?

«Посада (будь-яка) заради посади і статусу мене не цікавить. Цікавить діяльність на користь суспільства і результат. Країна потребує швидких і справжніх трансформацій на основі відповідального лідерства, ефективного публічного управління і нульової толерантності до корупції, а не повільних косметичних змін, які вже не допоможуть ані системі освіти, ані державі в цілому», - так пояснив, чому подав у відставку, Олег Дерев’янко.

 За останні півроку така ситуація у міністерстві вдруге – у жовтні минулого року за власним бажанням полишив посаду заступник міністра Павло Полянський. Обидва конкретних причин, чому вирішили піти, не назвали, лише послались на відсутність справжніх реформ. Це звучить майже як вирок міністерській команді. Виникають сумніви, чи зміниться якість освіти від чергової перестановки кадрів.

Світлана БЛАГОДЄТЄЛЄВА-ВОВК, кандидат економічних наук, доцент, голова ради ГО «Точка росту: освіта і наука»:

– Відставка Дерев’янка свідчить про складну ситуацію всередині міністерства. Він йде тихо, не висловився з приводу того, що там відбувається. Можливо, був внутрішній конфлікт, очікування не співпали з результатами.  

Також заява про звільнення означає, що Олег Дерев’янко брав участь у процесах недореформування. Його запросили для реформування фінансового механізму, він був «провідником» між Мінфіном та Міносвіти. Усі чекали, що він буде займатись цими питаннями, крім цього, були наміри впровадити інноваційне забезпечення в освіті. Але Дерев’янко у вересні з’являється у ситуації з Національним авіаційним університетом – хоча цим скандалом мав займатись Сергій Квіт або інший його заступник Андрій Гевко. Мені здається, що після цього він втратив в очах команди незаплямоване ім’я, а всі задумані позитивні плани не отримали підтримки.