Чудесна Піднебесна

Китай настільки величезний, що вміщає в собі все: Велику стіну й крихітні шедеври фарфорових справ майстрів, затишні будиночки з химерними дахами й стоповерхові хмарочоси, дешевий ширвжиток та дорогі шовки, просту в експлуатації техніку й ультрасучасні технології, повільні музичні ритми й супершвидкий ритм суспільного життя. Словом — скрізь і всюди одні парадокси. Пекін — це дзеркало, відображення якого — неймовірно красиве поєднання того, що не поєднується.

Китай для мене почався ще задовго до того, як наш «Боїнг 767» здійснив посадкув найбільшому аеропорту далекої й незнайомої досі країни. Країни, яка вже сьогодні претендує на світову першість у найрізноманітніших сферах і нехай не зухвало квапливим, проте твердим і впевненим кроком рухається в напрямі свого, насамперед економічного, «золота».

На борту літака, що виконує рейс «Київ — Пекін» перебувало близько трьохсот осіб, більшість з яких — китайська молодь, яка гризе граніт науки в українській столиці.

Дві столиці — Київ і Пекін — розділяє майже сім тисяч кілометрів, що займає вісім із половиною годин авіапереліту. Наш літак підіймається в небо і ось вони — хвилини, що вмить розпалюють з боязких іскорок любові до своєї країни просто бурхливе багаття патріотичних пристрастей! Півмісяця поза межами Києва, півмісяця поза курсом подій, півмісяця поза полем суспільного й політичного життя нашої держави. Як «протягнути» цей час, що здається цілою вічністю, як навчитися поважати трохи незвичайні китайські традиції, звичаї, устої? Такі думки до болю свердлили свідомість, а в цей час літак піднявся високо в небо — небо над нашою, над моєю Україною. Хіба знала я тоді, що зовсім скоро в затишному куточку моєї підсвідомості житиме не лише моя Україна, але й мій Китай: такий далекий і разом із тим десь дуже близький, такий чужий і одночасно рідний, такий відмінний від нашої країни, але який так часто її нагадує...

Отже, як я вже казала, Китай почав відкриватися для мене ще на борту літака і ось чому. Поруч зі мною сиділи китайська студентка і такий собі «продвинутий» українець — молодий чоловік років 35, який, за його ж словами, має невеликий бізнес у Піднебесній. Між моїми сусідами зав’язалася розмова. Суть розмови юної китаянки та нашого співвітчизника зводилася до взаємних розповідей кожного про свою країну. Йшлося зокрема про політику, економіку, ну й ціни: на навчання, нерухомість, житло, медичне обслуговування. Але мою увагу залучила не стільки суть їхньої розмови, скільки один маленький, але вельми й вельми показовий нюанс: дівчина добре розмовляла українською мовою, і її співрозмовник... попросив говорити російською, оскільки «розуміти всі слова йому дуже важко». Ось вам Китай, а ось вам Україна. Маленький, але дуже яскравий епізод, що проходить якось прямо до непристойності вульгарною червоною межею відмінностей між менталітетом двох націй.

Моя подорож до КНР відбулася в рамках прес-туру для журналістів із країн СНД, організованого Міністерством закордонних справ Китаю та підтриманого в моєму конкретному випадку Посольством КНР в Україні. Від кожної країни в Китай відправилося по дві особи. Київ у медійному китайському вояжі представляв власне «День» і кореспондент «Урядового кур’єра» Микола Пуговиця.

КОНТРАСТНЕ СЕРЦЕ КИТАЮ

Український журналістський десант, що складався, як я вже казала, з двох осіб, висадився в Центральному аеропорті китайської столиці о п’ятій годині ранку за тамтешнім часом (у Києві була північ).

У Пекіні зараз дуже й дуже спекотно як у прямому, так і в переносному розумінні. Повітря в столиці Піднебесної являє собою гримучий для легень мікс: воно дуже жарке й одночасно неймовірно вологе... Бідні олімпійці, як вони дихатитимуть, думала я, вийшовши на вулицю після проходження паспортного, багажного та інших контролерських пунктів Центрального пекінського аеропорту. Але (перевірено на особистому досвіді) — як мінімум, триденне перебування в Пекіні (навіть не сумнівайтеся) — ви звикнете до своєрідного тамтешнього повітря.

Тим часом, потрібно окремо зазначити, що за чистоту повітря в китайській столиці борються всі: і влада, і рядові жителі. Тамтешні чиновники напередодні Олімпіади значно обмежили рух автотранспорту, припинили діяльність безлічі промислових підприємств, ну, а жителі Пекіна над автомобілями віддають перевагу велосипедам або ж моторолерам з електричними двигунами. Як то кажуть: і для здоров’я добре, і природа не страждає.

Пекін продовжує розвиватися швидкими темпами, однак економічне зростання створило безліч проблем для міста. Пекінці та гості міста часто скаржаться на погану якість води й високу вартість комунальних послуг, таких як електрика та побутовий газ.

Ще одна проблема столиці КНР — смог. Із метою боротьби зі смогом основним промисловим підприємствам у передмісті Пекіна було наказано або зробити своє виробництво чистішим, або залишити територію столиці. У результаті більшість заводів не змогли дозволити собі переобладнання й перемістилися в інші міста.

До речі, якщо кажуть, що в Україні є дві біди, одна з яких — дороги, то в 17-мільйонному Пекіні ця проблема відсутня як така. Не побачиш у китайській столиці й сумнозвісних «пробок», завдяки розв’язкам і знову-таки масовому використанню велосипедів (для велосипедистів, до речі, як і для пішоходів, упоряджені спеціальні окремі доріжки).

На дорогах України за шість місяців поточного року трапилися 23 тисячі ДТП, в яких загинули 3340 осіб і травмовані — 28,5 тисячі. Про це «Дню» повідомив начальник департаменту ДАІ МВС України Сергій Коломієц. За два тижні перебування в Піднебесній, незважаючи на більш ніж інтенсивний дорожній рух, мені довелося побачити лише дві дрібні автомобільні аварії без, на щастя, людських жертв. Таємниця зовсім не в пильності тамтешніх водіїв (вони, до речі, часто порушують ПДР), а в тому, що практично на кожному кутку стоять регулювальники (світлофори, звичайно, також є), які і вказують правильний шлях недбалим «шумахерам».

Що ж до спеки в її переносному розумінні, то, звичайно ж, йдеться про олімпійську підготовку китайської столиці. Сьогодні Пекін буквально дише майбутньою Олімпіадою. І хоч усі технічні й організаційні моменти владою давним-давно доведені до логічного завершення, дух Ігор у вигляді різноманітної, до того ж, ненав’язливої реклами присутній буквально скрізь: у суворих столичних офісах і кабінетах чиновників, на вулицях, зупинках громадського транспорту, в метро, а минулої неділі, 27 липня, там офіційно відкрили олімпійське село. Тут під час Ігор житимуть 16 тисяч осіб — спортсмени, їхні тренери й помічники. Відкриття було урочистим — із червоними доріжками й золотим ключем, яким символічно відкрили приміщення для атлетів. У церемонії брали участь і членів китайської збірної, у тому числі один із найвищих баскетболістів світу Яо Мін. Саме китайські спортсмени й стали першими жителями олімпійського села.

Китайці, як відомо, народ забобонний і насамперед у тому, що стосується чисел, які, на думку жителів Піднебесної, можуть принести щастя, а можуть — біду. Слово «вісім» — «ба» на верхньокитайських діалектах означає багатство й прибуток у всіх сферах життя. І те, що Олімпіада почнеться 08.08.2008 рівно о 08.08, — не просто красива гра чисел, а комбінація, яка повинна принести щастя спортсменам, гостям і всьому Китаю.

А ось четвірка в Китаї вважається нещасливим числом, приблизно, як у нас 13. Це пояснюється тим, що звучання числа чотири («сі») нагадує слово «смерть». Тому в Китаї на офіційних заходах кількість гостей ніколи не дорівнює чотирьом, учотирьох не сідають за стіл, не замовляють чотири блюда, і навіть, як виявилося, не відзначають свята четвертого числа. Далі — більше: часто в будинках немає четвертого або чотирнадцятого поверху, а багато китайців відмовляється від номерів мобільних телефонів або автомобіля, якщо в них міститься цифра чотири.

Також (хто б сумнівався!) разом із числами щастя китайцям приносять також зірки, символи, предмети та їжа. Наприклад, дати свят зазвичай призначаються відповідно до рекомендацій астрологів. У свята прийнято їсти довгу локшину — вона обіцяє довге життя, а солодкі блюда підсолоджують увесь рік.

Ну і, звичайно ж, які Олімпійські ігри без передвісників щастя! Талісманом у Пекіні нинішнього року служитимуть п’ять ляльок. Це кумедні різнокольорові плюшеві фігурки, які носять імена Бейбей (риба), Цзінцзін (панда), Хуаньхуань (олімпійський вогонь), Інін (тібетська антилопа) та Ніні (ластівка). Якщо скласти перші склади цих імен, вийде привітання: «Бейцзін хуань ін ні!» — «Ласкаво просимо до Пекіна!»

Як і годиться столиці, Пекін — це не лише економічний мозок Китаю, але й культурно-духовне серце найбільшої країни, населення якої, згідно з останніми статистичними даними, становить 1,3 млрд. осіб. До речі, половина історико- культурних пам’яток країни зосереджена саме в Пекіні та його околицях. Для того, щоб відвідати їх усі, мабуть, не вистачить життя. Проте всього за кілька днів можна наповнити свідомість спогадами, що розбурхують уяву, про місця, які є візиткою Пекіна. Звичайно ж, на першому місці в списку визначних пам’яток значиться Велика китайська стіна.

ВЕЛИКА КИТАЙСЬКА СТІНА: СИМВОЛ ГОРДОСТІ Й ГЛИБОКОЇ СКОРБОТИ

Велику китайську стіну, покликану захищати древню імперію від кочовиків, видно навіть з космосу неозброєним оком. Це — головний аргумент, що приводиться китайцями на користь величі Стіни, хоча, дивлячись на цей грандіозний шедевр, жодні аргументи, власне, і не потрібні.

Восьме диво світу, найдовша у світі, «чи Вань чан чен» — так у різні часи називали Велику стіну. За одними припущеннями, її довжина не перевищує чотирьох тисяч кілометрів, за іншими — вона займає понад п’ять тисяч кілометрів. Висота стіни близько 6,6 м (на окремих ділянках до 10 м), ширина нижньої частини близько 6,5 м, верхньої — близько 5,5 м. Ця ширина, до речі, дозволяла роз’їхатися двом кінним возам. Уздовж Великої китайської стіни споруджені каземати для охорони та сторожові вежі, а біля головних гірських проходів побудовані фортеці.

Будівництво стіни розпочалося в III столітті до н.е. під час правління імператора Цинь Ши-хуанді (династія Цинь), у період «Держав, що воюють» (475—221 рр. до н.е.). У будівництві брала участь п’ята частина тогочасного населення країни, а це близько мільйона осіб.

Китайська стіна тягнеться вздовж міст, через пустелі, долини, глибокі ущелини — через увесь сучасний Китай. Коли вона була побудована, Стіна перетворила країну, розташовану південніше, у величезне, добре захищене укріплення. Але, як відомо, ні Велика стіна, ні жорстокість правління не допомогли династії Цинь. Через кілька років після смерті першого китайського імператора династія Цинь була скинута...

Сьогодні Велика стіна — не лише символ величезної гордості китайців, але й місце глибокої скорботи, бо стіна є найдовшим кладовищем у світі. Невідомо, скільки китайців полягло в тому грандіозному будівництві, адже стіна будувалася близько півтори тисячі років! Тіла померлих замуровували в фундамент стіни.

Китайці стверджують, що історія Стіни — це половина історії Китаю й не можна зрозуміти Китай, не побувавши біля стіни. Існує навіть приказка: «Той не молодець, хто не ступить на Велику стіну». Після відвідування Стіни, оскаржити це твердження жителів Піднебесної апріорі неможливо.

Прямо на місці всі охочі можуть придбати сертифікат із вказівкою дати й часу відвідування Китайської стіни.

Неймовірний вулкан енергії на старті підйому крупними сходами Великої стіни вичерпується дуже швидко, однак це зовсім не применшує бажання йти далі й далі, вище й вище. Після енної кількості сходинок — невеликі прольоти, де можна перевести дух і заодно придбати сувеніри із зображенням, звичайно ж, Стіни. Ми з колегами-журналістами пройшли п’ять таких прольотів (місцеві кажуть, що це дуже непоганий результат) і сильно втомлені, але неймовірно щасливі, якось неохоче почали спускатися вниз. До речі, якщо у вас яскраво виражені європейські риси обличчя і світлий колір волосся, під час підйому на Стіну ви маєте унікальну можливість відчути себе справжньою зіркою або навпаки — жертвою папарацці (вибір диктує настрій): китайці буквально на кожній сходинці Великої стіни звертатимуться до вас із проханням сфотографуватися з ними на згадку. Обов’язковий атрибут цієї церемонії — підняття вказівного й середнього пальців у вигляді англійської V, що, як відомо, означає Вікторія, тобто — перемога. Автор цих рядків збилася з рахунку своєї фотосесії десь у районі 49-го знімку, проте навіть тепер у рідній Україні під час спалаху фотооб’єктиву пальці машинально складаються в комбінацію V. Напевно, це надовго...

За підрахунками фахівців, якщо всі матеріали, використані під час спорудження Великої стіни, скласти в стіну товщиною в один і висотою в п’ять метрів, то її довжини вистачить, щоб оперезати всю Земну кулю.

Ви, напевно, забудете шумні вулиці багатолюдного Пекіна, щирі наївні усмішки сільських китайських дітлахів, ніжність шовку, що ллється нескінченною рікою на Шовковій вулиці, і навіть надзвичайний смак всесвітньо відомої «Качки по-пекінському». Але будьте впевнені: Велика китайська стіна й кожна хвилина підйому її крутими сходинками назавжди залишаться в затишному куточку вашої свідомості. Це той випадок, коли емоції складно передати словами. Це той випадок, коли божевільна втома від підйому окриляє, а туман, яким обкутана Стіна, не вводить в оману, заплутуючи маршрут, а навпаки — веде істинно вірною стежкою. Це той випадок, коли краще один раз побачити й пережити, щоб згадувати знову, знову й знову...

ХРАМ НЕБА — УНІКАЛЬНА ДОСКОНАЛІСТЬ

Окрім Великої Китайської стіни, будучи в Пекіні також обов’язково потрібно відвідати Заборонене місто та Храм Неба, що вважаються візиткою китайської столиці. Заборонене місто було побудоване 1420 року, палац являє собою величезний комплекс будівель. Забороненим містом називають палац Гугун, що служив резиденцією для 24 імператорів династії Мін і Цин, включаючи останнього з них — Пу I. До тих пір, поки тут не був відкритий музей, простим смертним вхід у Гугун був суворо заборонений. Місто обнесене середньовічною стіною й буквально насичене історичними спорудами (а це понад дев’ять тисяч будівель!).

Храм Неба — одна з найбільших історичних пам’яток Китаю, існує понад 500 років. Храм був зведений за часів династії Мін, імператором Юн Ле 1420 року. Південна частина Храму Неба має форму квадрата, а його північна частина — округла. За переказами, коло символізує Небесні сили, а квадрат — сили Землі.

Найпівденнішою спорудою Храму Неба є мармуровий вівтар Неба — Хуаньцю, споруджений 1530 року й перебудований 1749 го. Тут кожного року в деньзимового сонцестояння імператори здійснювали жертвоприносини Небу, а під час засухи благали про дарування дощу. Храм обнесений стіною, висота якої шість метрів. Вона має дуже цікаві властивості. Стіна дивовижна тим, що добре передає звук, тому її називають «Стіною, що розмовляє».

Цікаве планування вівтаря Хуаньцю — кругла триступінчата тераса з білосніжних мармурових плит. Вона є дотепним прикладом застосування геометричних орнаментів в архітектурі. Центром верхнього ярусу вівтаря є кругла кам’яна плита, по колу якої розташовані дев’ять плит, що створюють перше кільце, у другому кільці — їх уже 18, у третьому — 27, а в дев’ятому — 81 плита, тобто кількість плит кратна дев’яти, а ця цифра вважалася в древньому Китаї священною. «Тяньсіньши» — кругла кам’яна плита в центрі верхнього ярусу Хуаньцю, має надзвичайну властивість: якщо встати на неї і неголосно вимовити слова молитви, то звук багато разів посилюється. Цей ефект резонансу справляв особливе враження від молитовної церемонії.

АРХІТЕКТУРНА ГАРМОНІЯ

Не таємниця, що безліч іноземців приїжджають до Пекіну, щоб відвідати його нечувано дешеві ринки. Найпопулярніші з них — Шовковий (Ксьюшуї), Перловий і Яболу (Ябао Луа), універмаг «Люфтганза» (Яньша), а також сотні торгівельних точок на «головній вулиці Китаю» — Чананцзе.

Варто зазначити, що китайський ринок, як і будь-який східний, просто не уявляється без торгу. Навпаки — небажання торгуватися сприйметься продавцем як поганий тон. Так що від заявленої продавцем ціни краще відразу віднімайте один нулик (торги проходять за допомогою калькулятора: продавець пише на ньому свою ціну, ви, зробивши здивоване обличчя, — мовляв, дуже дорого, пишете свою). Потрібно сказати, що вулична торгівля в Пекіні, проте як і в будь-якому іншому місті КНР, відрізняється особливою нав’язливістю: продавці буквально хапають об’єкта за лікті.

Центральний діловий район Пекіна розташований у районі Гомао. Там сконцентровано безліч торгівельних центрів, елітного житла та офісів різних корпорацій зі світовим ім’ям.

Основними торгівельними районами є Ванфуцзін і Сідань. Якщо ви хочете відчути неймовірно швидкий пульс бізнес-життя Пекіна — вам сюди.

Ну, й декілька слів про архітектуру китайської столиці, що являє собою «коктейль» старих і нових стилів. Наш гід Хуцефенг розповів, що в міській зоні Пекіна переважають три архітектурних стилі. Перший — традиційна архітектура імператорського Китаю, одним із найяскравіших прикладів якої є Ворота Небесного Спокою — архітектурний символ Китаю, а також Храм Неба. Другий — стиль 50—70-х років двадцятого століття, який, до речі, до болю нагадує радянські споруди цього періоду. Ну, й третій стиль — сучасна класика найвищих висоток, під час будівництва яких китайці часто використовують різнокольорове тоноване скло й дзеркала. Очевидно, щоб зробити менш сірими й похмурими, скажімо, стоповерхові будинки, яких у діловому центрі Пекіна — більше, ніж грибів після дощу. Але разом із тим, потрібно визнати: три стилі змішані так майстерно, що Пекін зумів зберегти свою архітектурну ідентичність, не забуваючи при цьому про надсучасні модернові віяння. Така собі золота архітектурна середина, відсутня, до речі, у рідному Києві.

P. S. Автор висловлює глибоку вдячність за допомогу в організації поїздки Посольству Китаю в Україні, а також міністерству закордонних справ КНР.