Чим би дорослі не тішилися...

У Науково-методичному центрі організації, розробки і виробництва засобів навчання (іграшок) при Міністерстві освіти три експонати з іграшкової виставки справили на мене обтяжливо-незгладиме враження.

Перший - дерев'яний янгол ("зі стопроцентно натурального матеріалу"!), вірніше, випиляний силует, фарбований в блідо-блакитний колір з рідко розкиданими по ньому зірочками. Чомусь на коліщатках. Другий - конструктор у вигляді розбірного скелета динозавра. І третій - щось кругле, зеленого кольору, на зразок Капітошки, на обличчі (пиці?) якого були тільки жахливо вишкірені зуби. І все, жодних деталей, вух там, очей, рук, ніг. Тільки зуби. Щелепи, тобто. Були ще об'ємні хутряні плями (а, може, й не плями), жовтий місяць з вампірно-червоним оскалом і інші "забавки".

Двічі на місяць в центрі засідає Міжвідомча художньо-технічна рада з питань іграшок. Минулого року тут для серійного виробництва було затверджено майже 90 зразків. Це складає всього лише 10% загальноукраїнського ринку. Решта - закордонні іграшки, що легально або нелегально завалили ринок. Скільки саме імпорту в цій галузі - ніхто не знає, та й ніхто цим і не займається. Разом з виробами солідних відомих фірм, до яких немає претензій за якістю і смисловим наповненням, маса іграшок на "півтора дня" - китайських, турецьких, а то й зовсім невстановленого походження.

Що купують найбільше? Говорить Андрій Уманець, продавець іграшок з лотка на вулиці:

- Маленьких м'яких звіряток - песиків, кошенят, слоненят. Вони симпатичні й недорогі, коштують від двох до семи гривень. Ще люблять "пухнастиків" - великих м'яких звіряток з довгим ворсом. І все це - імпортне.

В Україні ж зараз працює близько 150 підприємств (державні одиниці, як правило, - СП і ПП з виробництва іграшок (ще зовсім недавно їх було понад 400). Підприємства, розташовані в західноукраїнських регіонах, більш чутливі до віянь моди. А ось Харків займає позицію "стара гвардія вмирає, але не здається". Наприклад, дизайн дитячого конструктора не мінявся останні років зо двадцять. Основний "будівельний" матеріал - дешеві пластик і тканина (деревина - задорога). Два роки як припинено виробництво ляльок на Дніпропетровській та Київській фабриках іграшок. Отже, наш асортимент - м'яко-набивні фігури, конструктори, кубики, збірні воєнізовані міні-копії (літачків, машинок, танків, підводних човнів). Воєнних іграшок в Україні, до речі вже не виробляють.

- Взагалі ж у нас немає фахівців з виробництва іграшок. Є технологи, психологи, педагоги, - вважає Людмила Мартинюк, працівник науково-методичного центру. - На підприємствах зазвичай працюють випадкові люди. У принципі, автор "з вулиці" може запропонувати свою модель у Міжвідомчу комісію. Немає у нас і маркетингової служби, яка б тримала під контролем ситуацію, немає й інформації про індустрію іграшок в інших країнах.

А ось думка Ігоря Марциновського, доцента кафедри дитячої психіатрії Київської медичної академії післядипломної освіти:

- При розробці іграшок не завжди враховують думку психологів. Маски вампірів, наприклад, зовсім не прийнятна розвага. І випадки нервових розладів у дітей через іграшки, що швидко ламаються, - не виняткове явище. Та й забарвлення не завжди відповідає іграшці "за смислом". До речі, відома "Тамагочі" не така вже небезпечна, як прийнято зараз вважати. Ідея її позитивна - навчити дитину відповідальності. Взагалі ж, купуючи дитині іграшку, батьки самі налаштовують її на "ігровий" лад. І розлади від "Тамагочі" можуть виникнути, якщо батьки залякають дитину: мовляв, не будеш доглядати за іграшкою, вона "помре". Зараз вже є модель "невмираючої" "Тамагочі", яку можна програмувати на паузу, щоб дитина не відволікалася кожні 20-30 хвилин. І ще... Добре розвиває дрібну моторику дитини конструктор - гадаю, це найкраща гра для дітей, оскільки підвищує інтелектуальний рівень. І м'які іграшки благотворно впливають на дитячі емоції.

Врешті-решт, я відправилася в дитячий садок на "соціологічне дослідження".

- Я найбільше люблю "Кіндер-сюрприз"! - залементував шестирічний Максим. - Я також! - хором закричала підготовча група.

Віра Ніколаєва, вихователь київського дитячого садка №23:

- Мабуть, улюблена розвага дітей - імітація дорослого життя. Дівчатка дуже люблять тарілки, каструльки - грати "в маму на кухні", хлопчики - машинки ("тато-шофер"). І ті, й інші обожнюють іграшкові медичні інструменти і "лікувати" ляльок. Ну, а найстаріша і традиційна гра - "дочки-матері".

Дякувати Богу, не побачила я в садку іграшкових вишкірених голів без тулубів. Та й як з ними грати? Годувати? Укладати спати? Як їм розповідати казку?