Чиновники люблять секрети
Треба розрізняти ситуації, коли влада обмежує доступ до інформації, не надаючи її (наприклад, журналістам), і ситуації, коли влада намагається заборонити пресі поширювати інформацію.
У випадку головне питання: чи влада має обов’язок надавати інформацію? Це спірне питання, але якщо такий обов’язок існує (я вважаю, що він існує), то він не може поширюватися на всю без винятку інформацію. Існують легітимні державні секрети — дислокація військ під час війни є класичним прикладом. Однак, на жаль, існує набагато більше нелегітимних спроб засекречувати інформацію. Це відбувається тому, що чиновники від природи люблять секрети, а також це відбувається для приховування корупції, некомпетентності, зловживань. Такі нелегітимні секрети переважно стають відомими тоді, коли той, хто має службовий доступ до «секрету» (так би мовити, «зсередини»), передає цю інформацію пресі. Тоді настає друга ситуація, згадана вище, — коли влада хоче заборонити пресі поширювати інформацію на підставі «особливих державних інтересів». У таких випадках у країнах розвинутих демократій уряд звертається до суду з вимогою заборонити публікацію, преса-відповідач заперечує, а суд вирішує, чи є оскаржена інформація легітимним державним секретом. Або якщо посадова особа погрожує редакторові і вимагає замовчування інформації, користуючись «телефонним правом», останній подає на першого позов за порушення конституційної заборони цензури.
Однак є достатньо правових підстав робити і одне, і друге в Україні, така практика дуже мало поширена. Одна з причин полягає в тому, що представники преси не проявляють активності щодо правового захисту своїх прав. Однак тим, хто хоче це робити, Програма правового захисту та освіти (далі — ППЗО) може допомогти.
Працюючи журналісткою протягом 90-х років в Україні, я зіткнулася з безліччю випадків, коли я не змогла отримати інформацію від державних органів та чиновників, які, за всіма правилами, нею володіли. Однак причини зводилися до: «його немає», «я не знаю» або «зателефонуйте за тиждень». Натомість мені соромно визнати, що я ніколи не користувалася письмовими інформаційними запитами. Це потенційно є потужною зброєю в арсеналі журналіста.
ППЗО допомагає пресі готувати такі запити. Останнім часом ми таким чином допомогли журналістам отримати доступ до документів ЦВК про квітневий референдум. Однак ЦВК в коректній формі відповіла на ці запити, вона відмовила надати доступ до списків учасників зборів громадян та членів ініціативних груп, тому що це конфіденційні відомості. У доступі до матеріалів перевірок ЦВК вірогідності надісланих ініціативними групами документів було відмовлено на підставі того, що це «внутрішня відомча службова кореспонденція». Хоча ці причини досить сумнівні з правового погляду і надають журналістам підстави для оскарження відмови в суді, журналісти не побажали цього робити, оскільки документи, до яких вони отримали доступ, були вражаючі самі по собі.
