Чиї прифронтові зони?

Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва вивчив настрої жителів прифронтових зон – як вони ставляться до влади та інформаційної політики  України. Також організація дослідила запити цих громадян стосовно майбутньої реінтеграції. Виявилося, що у свідомості людей існує багато суперечливих речей, а інформаційна політика України й далі програє, порівняно з політикою держави-агресора.

«Коли ми у наших опитуваннях хочемо дізнатися, які події в Україні наші громадяни вважають найважливішими, всі відповідають, що це – ситуація на Донбасі. Очевидно й те, що населення все менше згодне на мир будь-якою  ціною, - каже директор фонду «Демократичні ініціативи» Ірина БЕКЕШКІНА. – Реінтеграція – це не тільки відвоювання території, це боротьба за людей – за  їхні душі, розум. Ми побачили, що у свідомості жителів прифронтових територій поєднуються надзвичайно різні речі: різне ставлення до військових дій, суперечливі думки, і не тільки  там. І якщо ми вважаємо, що Донбас – це Україна, а лише так ми його сприймаємо, то сьогодні нам необхідно працювати з людьми.  А  що це можливо, доводить досвід звільнених територій: там ми теж проводили опитування, і якщо спочатку відповіді були одні, то тепер інші, більш проукраїнські. Звичайно, там свої складнощі і проблеми, але свідомість змінюється: ментальність Донецької та Луганської областей сьогодні вже не така монолітна як раніше, вона вже дуже розколена, і українські ЗМІ теж зробили свій внесок у це».

Сьогодні більшість жителів  «сірої зони», а це – невеличкі міста та села, на думку соціологів, перебувають в інформаційному вакуумі. Лише незначній частині населення доступні українські телевізійні канали, більшість черпає інформацію з російських або сепаратистських ЗМІ. І в цьому – велика проблема.

«До українського продукту доступ мають тільки громадяни, у кого є супутникова антена. Люди переважно або повністю позбавлені українського інформаційного продукту, зокрема друкованих ЗМІ. Краща ситуація з радіо, але на інформацію з нього покладається менша частина громадян. Претензія до друкованих ЗМІ – елементарно немає точок розповсюдження, кореспонденція приходить з великим запізненням. Запит є, але можливості немає. На жаль, в інформаційному полі багато значать чутки, а це погане тло, оскільки в міксі з інформацією з російських і сепаратистських ЗМІ це стає вибухонебезпечним: так будуються маніпуляції і недовіра до українських медіа», - пояснює аналітик фонду «Демократичні ініціативи» Марія ЗОЛКІНА.

За словами дослідників, жителі прифронтової зони виступають за оперативність і наявність в інформаційних матеріалах прив’язки до місцевих подій. Вони хочуть розуміти що робиться для відновлення їхнього регіону, хочуть чути актуальну для їхньої місцевості інформацію та бачити позитивні приклади.

«11 січня цього року був ухвалений план дій уряду щодо неконтрольованих територій, де також є пункти стосовно інформаційних питань. У планах – відновлення мовлення, забезпечення розповсюдження друкованих видань на контрольних пунктах в’їзду-виїзду, проведення там інтернету. Важливо проводити семінари для ЗМІ щодо зупинення мови ворожнечі. Бо якщо відновимо транслювання, що ми будемо показувати: блокаду цих територій, мовний закон? Це тільки погіршуватиме ситуацію. Ми виступаємо за м’яку силу», - стверджує радник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Олеся ЦИБУЛЬКО.

Експерт Інституту економіки та прогнозування НАН України Олена Снігова зауважила, що при визначенні перспектив, слід згадати як формувалася ментальність жителів  Донбасу в радянські часи: акцент ставився на добробуті, економічному зростанні. Тому будуючи діалог з жителями цих територій, слід обирати такі меседжі та втілювати їх у життя. Насамперед, ідеться про розбудову промисловості. Щодо закону про статус української мови, то, на думку аналітиків, слід бути гнучкими.

«Російську мову можна використовувати в українських інтересах, - вважає голова правління Центру прикладних перспективних досліджень «Пента» Володимир ФЕСЕНКО. – Зараз якщо заговорити про те, що нам потрібна гнучкість, на тобі посталять тавро запроданця. Але примітивна пропаганда на цих територіях тільки нашкодить – так само, як брати порядок денний для України і транслювати туди, не враховуючи специфіки регіону та актуальності. На інформаційний контент треба впливати навіть технологічно. Одну інформацію подавати для прифронтових територій, іншу – для окупованих. Важливо і контент, і те як його подавати… Я вважаю, що закон про державний статус української мови приймати треба, але  паралельно з законом про статус мов національних меншин».