Демографічна «яма»
Чому до 2050 року українців може залишитись тільки близько 35 мільйонів
42,4 мільйона осіб — стільки нас сьогодні, за даними Державної служби статистики. Стільки ж нас було 1959 року, згідно з даними перепису. Нині в Україні, як і впродовж останніх двох десятиліть, смертність переважає народжуваність: за перше півріччя народилася 191 тисяча людей, померло майже 300 тисяч осіб. За оцінкою демографів, такі тенденції спостерігаються в усіх країнах, на території яких відбуваються бойові дії. Але у нас ці процеси лише поглибилися внаслідок неоголошеної війни — аналогічна картина була і до 2014 року. При цьому, за даними Верховного комісара ООН з прав людини, втрати внаслідок бойових дій з 2014 року склали 9,5 тисячі осіб.
Є різні прогнози щодо кількості населення в майбутньому — оптимістичний, середній та песимістичний, але загалом демографи сходяться на тому, що нас за тридцять років буде не більше, ніж 35 мільйонів, без урахування Автономної Республіки Крим.
МИ НЕ РЕАЛІЗУВАЛИ СВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЩОДО ЗРОСТАННЯ КІЛЬКОСТІ НАСЕЛЕННЯ
Сьогодні демографи разом з істориками аналізують причини, які призвели до демографічної «ями» в Україні. Перше — соціальні катастрофи, в центрі яких опинилася країна на початку ХХ століття. На думку голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, минуле століття стало часом наймасштабніших в історії людства соціальних експериментів і катастроф, Україна відчула на собі вплив двох тоталітарних режимів: Голодомор, Голокост, депортації, винищення цілих міст та сіл відбулися протягом дуже короткого періоду — менше, ніж півстоліття. І зараз, кажуть демографи, ми маємо справу з наслідками цих подій та явищ.
«ХХ століття, особливо його перша половина, завдало непоправних втрат генофонду української нації. Якщо оцінювати сукупні втрати першої половини століття і порівнювати їх з даними, що ми мали за переписом населення 1959 року, то Україна втратила 32 мільйони людей. За переписом населення 1959 року в Україні проживали 42 мільйони людей, і якби не було втрат Першої світової війни, всіх втрат між двома війнами і втрат Другої світової, то нині населення країни становило б 74 мільйони, — розповіла директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України Елла ЛІБАНОВА. — Найбільших втрат зазнало чоловіче населення — це пов’язано передусім з більшою їхньою участю у світових війнах. Чоловіча популяція скоротилася практично удвічі. Жінки зазнали менших втрат, але я не беруся оцінювати, що страшніше для генофонду нації. На моє глибоке переконання, кожна окрема смерть не з природних причин є трагедією. Ми маємо це зрозуміти і не змагатися, хто налічить більше втрат. У цьому — головна відмінність пострадянської ментальності від європейської. Тому що в Європі цінують кожне окреме життя: там ніколи не вважалося, що зберегти трактор важливіше, ніж зберегти життя тракториста».
Зв’язок тих подій із сучасністю демографи вбачають у тому, що у ХХ столітті в країнах відбувся процес демографічного переходу — коли змінюються режими народжуваності і смертності населення. У різних країнах він відбувається в різний час, але триває понад 100 років. Україна потрапила в цей період демографічного переходу, коли почалися всі катастрофи.
«Внаслідок усіх потрясінь, які спіткали Україну у ХХ столітті, ми не реалізували свого потенціалу, — зазначає доктор економічних наук, заступник директора Інституту демографії та соціальних досліджень Олександр ГЛАДУН. — Просто не відбулося зростання кількості населення до тієї чисельності, яка могла б бути».
НОРМАЛЬНО ОБЧИСЛИТИ ВСІ ДЕМОГРАФІЧНІ ПРОЦЕСИ ЗАРАЗ НЕМОЖЛИВО
Нині в Україні теж є демографічні надвтрати — у зв’язку з війною на сході. Демографи наразі не беруться оцінювати наслідки цього.
«Через п’ять років після закінчення війни ми скажемо, які є демографічні втрати і як війна вплинула на демографічну ситуацію в державі. Тому що нинішнє становище на сході — таке, як і під час будь-якої соціальної катастрофи, і неможливо нормально обчислити всі демографічні процеси. Народжуваність і смертність на непідконтрольній території відбувається без нашого обліку. Крім того, у нас відкритий кордон із Росією, ми маємо шалені міграційні потоки — можливо, до мільйона громадян виїхали до РФ. Також багато людей виїжджає за кордон як заробітчани і залишаються там, — пояснює Олександр Гладун. — Для проведення відповідного обчислення нам потрібна ще одна базова точка — перепис населення. Перший та останній у незалежній Україні відбувся 2001 року, а наступний не відбувся за десять років, як рекомендовано ООН, а запланований на 2020 рік. Перепис населення дає змогу уточнити всі дані за міжпереписний період. І коли все це буде зроблено, можна буде оцінити вплив війни на демографічну ситуацію».
За словами Олександра Гладуна, у всіх країнах, де відбуваються військові дії, смертність збільшується, а народжуваність зменшується. Після закінчення війни настає так званий компенсаційний період, коли смертність знижується, а народжуваність підвищується. Тоді за два-три роки всі демографічні процеси потрапляють у загальний тренд. І вже тоді можна буде оцінити реальні втрати.
