Для багатьох нелегальних мігрантів дороги назад немає
Щоранку мешканці вулиці Московської, в Мукачеві, спостерігають за цим різношерстим шикуванням на подвір'ї прикордонної частини. Стомлені неголені люди в залояженому одязі після ранкової "лінійки" ліниво розходяться наметами. Їх доля - чекати. Чого?
Пункт нелегальних мігрантів, кілька драних солдатських наметів на плацу, біля них вартові. Власне, мігранти ці зовсім не наші. Україна однаково їм не потрібна, як і рідні Пакистан, Заїр, Нігерія, Афганістан, Ефіопія. Їх цікавить Німеччина. Проте до неї довга дорога в дюнах кордонів.
Усе починається в Житомирі. Сюди стікаються з неблагополучної Азії та Африки потічки потенційних біженців у цивілізований світ. Кожен із них повинен мати 3000 доларів, щоб домовитися з провідником. Механізм відшліфований до тонкощів. Провідництвом займається ціла низка людей, включаючи високопоставлених чиновників, транспортників, прикордонників і просто бандитів. Групи, буває, набираються по 250 чоловік. Помножте це на 3 тисячі "баксів"!
Для біженців споряджаються спеціально оснащені вагони. Попереду їде нагляд із раціями. Небезпечні пости намагаються обійти іншою дорогою. Якщо не вдасться, - підкупити. Стовідсоткового успіху операції ніхто мігрантам не обіцяє.
Недавно тут місяцями кантувалося понад сотні чоловік. Коли потрапила сюди голова міського комітету Червоного Хреста Ірина Мілес, їй відібрало мову. Надворі тріщали хрещенські морози. Чоловіки, діти, жінки, у тому числі вагітні, лежали на землі або на голих пружинах солдатських ліжок. Зрідка їм приносили ріденьку кашу з раціону тих же солдат. Серед біженців - 11 грудних дітей. Пані Ірина після візиту принесла 60 вовняних ковдр, одяг, харчі, ліки, туалетний папір, додаткові намети.
"Що ми вдіємо", - знизували плечима офіцери, - наші солдати ходять напівголодними". Утримання чужинців звалили на плечі міської влади, яка не в змозі розрахуватися зі своїми.
Недавно в однієї дитини знайшли дизентерійну паличку. Спалах епідемії може виникнути будь-якої миті. І санепідемстанція, і обласна дитяча лікарня готові допомогти, але не без коштів. А вони на це ніде не передбачені.
З мукачівським мером зустрічалися представники ООН. Проте все звелося до організації потужнішого заслону на наших кордонах. А подальша доля негрів та азіатів мало цікавила. Мається на увазі доля в Україні, бо прийняти їх ми не можемо, утримувати важко, а відправити додому - на це взагалі грошей немає.
Для багатьох дороги назад немає. Біженців відправляють у Житомир.
