Герой уже півроку в полоні

У одеському шпиталі нині перебуває родина Cкачкових, корінні жителі Донецька. Старший 24-річний син Андрій із серпня перебуває у полоні в бойовиків, куди потрапив з Іловайського котла. Батьки зверталися по допомогу до офіцерів, командира батальйону «Донбас» Семена Семенченка, а нещодавно й до міністра оборони Степана Полторака. Повернути Андрія дуже складно: добровольців бойовики не віддають навіть за гроші.

Боєць батальйону «Донбас» Андрій Скачков півроку перебуває в полоні у терористів. Його тримають у підвалі колишнього Донецького СБУ та принципово не обмінюють, бо він житель Донецька, який пішов воювати добровольцем на боці української армії. Батьки Андрія у розпачі: старший син у полоні, молодший, Валерій, захищав Донецький аеропорт у складі 93-ї аеромобільної бригади та отримав поранення. Під час церемонії нагородження «кіборгів» 28 січня родина попросила міністра оборони Степана Полторака допомогти зі звільненням старшого сина. Це остання надія родини — кажуть, що терористи хочуть доправити полонених до Чечні.

Олег Скачков, батько хлопців — діабетик. У палаті сидить з ноутбуком, пише про сина на форумах, просить людей про допомогу. Дуже нервує, коли розповідає про Андрія, але намагається усміхатися: «За покликом душі він одразу пішов до батальону «Донбас», багато де побував, багато воював: брав і Попасну, і Артемівськ, і Лисичанськ. В Іловайську був із самого початку і до «котла». Звідти потрапив у полон до росіян. Вони дали йому телефон, дозволили зробити дзвінок. Зі слів Андрія, це справді були не якісь найманці, а російські військові. Йому сказали, що готується обмін. Проте угода не відбулася: російських військових віддали як тих, хто «заблукав». А за два тижні наших хлопців передали бойовикам».

Олег Скачков каже, що син давав кілька інтерв’ю, зокрема у місті Попасній, і вважає, що Андрія могли побачити бойовики. Цим він пояснює такі події: «21 серпня за мною та жінкою приїхали «ДНРівці». Ствол у рот, пов’язка на очі, зв’язали руки і завели у підвал, де тримали три доби, катували. Молодший син був на роботі, до нас його привели дещо пізніше. Коли відпустили, знайомі радили бігти з міста, оскільки за нами могли стежити, щоб якось вийти на Андрія. Ми довго не бігали, повернулися назад у Донецьк і ховалися у друзів. Іноді вдається передати щось у СБУ. Наприклад, теплі речі: шапку, шкарпетки, фуфайку. Забрали ж його ще влітку, а нині зима...»

Матір тримається краще, ніж батько: голос спокійний, погляд твердий. До інших бійців, які перебувають у палаті, ставиться як до синів. Каже, що усе буде добре, бо у нас є такі хлопці.

«Коли він був у Іловайську, їх накривало «Градами». Дзвонив, тривалий час розповісти до пуття нічого не міг. Однак і це добре — матері достатньо знати, що він живий-здоровий, — ділиться Наталія Скачкова, матір бійців. — Подзвонив 29 серпня, каже: «Мамо, зв’яжися з керівництвом. Нас узяли в полон російські війська. Обіцяють, що готують нас до обміну, «ДНРівцям» не віддадуть». Після цього — ні слуху ні духу. Кілька місяців по тому ми дізналися, що він уже в Донецьку, в підвалах СБУ. Проте ми не можемо нічого зробити — бо самі сиділи в підвалі. Ми під ковпаком. Якщо з’явимося там — теж до нього потрапимо. Спочатку нам через друзів та знайомих призначили суму викупу — 20 тисяч доларів. Коли з допомогою людей зібрали ці гроші, «ДНРівці» Андрія не віддали — сказали, що в жодному разі, бо він доброволець із Донецька. Мені ж розповідали, що коли обмінювали 150 наших військових, він уже сидів у автобусі. В останню мить його витягнули».

Болісну історію батьків продовжує Володимир Ульянов, боєць із 93-ї аеромобільної бригади, який воював разом з Валерієм Скачковим у Донецькому аеропорту. Андрія він особисто не знає, але турбується не менше, ніж члени сім’ї: «Я чув багато хороших відгуків про нього, ця людина показала себе з кращого боку. Днями пішли чутки, що шестеро чоловік, які залишилися у полоні в будівлі СБУ, будуть доправлені до Чечні. І ми розуміємо, що звідти його витягнути буде нереально. Тому ця родина пішла ва-банк, повністю відкрилася ЗМІ, хоча до цього ховалася від камер. Півроку вони боролися за звільнення сина. Стукали в усі двері, але скрізь їм тільки «обіцяють»».