«Гламур» радянського періоду

65 років тому, в листопаді 1948 року, конструкторський колектив Горьківського автомобільного заводу ім. Молотова отримав завдання на розробку легкового автомобіля представницького класу. Розповісти про нього ми попросили відомого київського колекціонера раритетних моделей Олексія Соколова, у зібранні якого два ЗІМи, відреставровані в оригіналі

Переборюючи наслідки війни, країна потребувала нової моделі, яка зайняла б порожню нішу між вельми розкішним (на ті часи), ЗІСом, який був дуже громіздким і дорогим у виготовленні, і скромною «Побєдою», яка не так давно з’явилася. Завдання було виконане. У жовтні 1950 року з конвеєра зійшла перша серійна машина ГАЗ-12, більш відома під назвою ЗІМ ( завод імені Молотова). І хоча 1957 року, після засудження антипартійної групи Молотова, Маленкова й ін. цей індекс був із автомобіля знятий, ім’я ЗІМ, якого не торкнулася партійна чистка, дійшло до наших днів.

Після довоєнної ЕМКи (ГАЗ-М1) 1935 року розробки та спартанської «Побєди» ЗІМ сприймався як символ післявоєнного відродження країни та її світлого майбутнього. Можна з упевненістю сказати, що це був зліт радянського автопрому. Жоден автомобіль не вплинув так на тенденції його подальшого розвитку, як ЗІМ, а сміливість технічних рішень викликає гордість і повагу.

Цей, як зараз би сказали,  «гламурний» автомобіль став предметом бажання високих партійних і державних чиновників і символом визнання заслуг діячів культури, мистецтва, героїв праці. Не дивлячись на існуючу сувору номенклатурну ієрархію, бажання чиновників отримати персональний ЗІМ було настільки велике, що в журналі «Крокодил» був опублікований фейлетон, що закликає до скромності в боротьбі за можливість пересісти в нову машину.  ЗІМи з’явилися і у вільному продажі, але його ціна в 40 тисяч  карбованців була досяжна лише для найвідоміших в країні людей, як правило, що отримали державні премії та високі звання героїв праці. Напевно, є ще кияни, які пам’ятають чорний ЗІМ, який стояв в компанії з «Побєдою» (16 тисяч) і «Москвичем» (9 тисяч) на подіумі автомобільного магазина на площі Толстого.

КОНСТРУКЦІЯ ЦІЄЇ СЕМИМІСНОЇ МАШИНИ СТАЛА ЗНАКОВОЮ ЗА КІЛЬКІСТЮ ТЕХНІЧНИХ НОВИНОК

Виробництво ЗІМів зростало досить швидко,  частина машин в спрощеному дизайні призначалася  для роботи в таксі, де ціна проїзду в них була в 1,5 разу вищою, ніж у «Побєді». З’явилася і модифікація для швидкої допомоги, яка замінила наявні машини на базі вантажівки ГАЗ-ММ. При цьому ноші в салон засувалися через кришку багажника, що відкривалася на подовжених петлях.

Конструкція цієї моделі на сім місць стала знаковою за кількістю технічних новинок. І хоча зовнішні контури були схожі з американським  «Кадиллаком», конструктори пішли своїм шляхом і вперше у світі створили легковий автомобіль з трьома рядами сидінь на безрамному кузові, а для радянського автопрому ЗІМ став першою безрамною конструкцією.  У системі трансмісії машини була застосована гідромуфта, що дозволяла значно поліпшити плавність руху з місця та  звести до мінімуму необхідність перемикання передач. Я б назвав її прообразом автоматичної коробки передач. Хоча автоматичні коробки передач уже з’явилися в Америці, для післявоєнної радянської промисловості їх виробництво було досить складним. Для поліпшення плавності ходу також уперше в коробці передач були застосовані синхронізатори. Дуже важливо, що двигун, багато елементів ходової були уніфіковані з ГАЗ-М11-73, «Побєдою», вантажним автомобілем ГАЗ-51, які випускалися раніше. Це істотно полегшило технічне обслуговування та ремонт автомобіля. Така тенденція частково поширилася і на подальшу розробку заводу — «Волгу». Хочеться наголосити на рівні комфорту салону автомобіля. Для досить «демократичної» за призначенням машини (адже ЗІМи  були і в таксі, і в швидкій допомозі, і у продажу), салон ЗІМу можна було назвати розкішним — дуже просторий, з елементами хрому, фарбуванням металевих частин «під дерево», пластмасовими елементами кольору слонової кісті, драповими тканинами та килимами на підлозі, тридіапазонним радіоприймачем тощо. Особливий інтерес викликали два сидіння, які складаються, т.з. страпонтени, на яких у таксі дуже любили сидіти діти. Два дивани, задній із підлокітниками, підкреслювали важливість пасажирів.

Усього за 10 років  випуску марки ЗІМ випущено 21,5  тисячі екземплярів цього автомобіля. У 50-60 роки світове автомобільне виробництво різко пішло вперед, і 1959 року, після невдалих спроб модернізації, було прийнято рішення про недоцільність його подальшого виробництва,  зважаючи на застарілу конструкцію, а на конвеєрі заводу  Горького місце ЗІМа зайняли «Чайка» ГАЗ-13 та «Волга».

До речі,  один із ЗІМів, що знаходяться у мене, 1958 року експонувався на ВДНГ у Києві і був подарований М.С. Хрущовим своїй дочці від першого шлюбу, яка  вийшла заміж за директора Київського оперного театру.

ЗІМ, як засіб  характеристики статусу персонажів, фігурував у багатьох фільмах («Водій для Віри», «Зимовий вечір у Гаграх», «Тайна двох океанів»), у рекламних плакатах символізував досягнення в житті, згадувався в літературних творах.

Нещодавно я закінчив реставрацію вантажного автомобіля ГАЗ-ММ, який випускався з 1929 по 1947 рік і фактично став першим радянським вантажним автомобілем епохи індустріалізації країни і невтомним трудівником на дорогах війни.  Конструкція автомобіля досить проста, фактично це модель «ФОРД-ТТ», яка була куплена СРСР разом з устаткуванням автомобільного заводу Горького 1929 року. Для того, щоб при реставрації домогтися оригінальної комплектації, окремі елементи я привіз із Америки, де їх дуже легко купити за каталогом «Форд ТТ». На автомобілі встановлена пересувна електростанція з таким же двигуном, як і під капотом. Зараз я займаюся її реставрацією.

Процес реставрації антикварних авто, віком понад 50 років, принципово відрізняється від ремонту сучасних. Якщо сьогодні не є проблемою придбати будь-які запчастини до сучасних машин, а технології їх ремонту передбачають не кропітку роботу, а так би мовити, агрегатну заміну, то реставрація ретроавтомобілів потребує індивідуального підходу зі збереженням технологічних норм, а головне — відповідного досвіду і неформального, душевного ставлення. Адже тільки  цей процес дозволяє відтворити конструкцію в оригіналі та зберегти її історичну достовірність.

Фахівців, спроможних на ці, без перебільшення, звершення, все менше, як і запчастин. Тому для мене процес реставрації починається не тільки з роботи із досвідченим реставратором, але і з пошуку «донора» — ще однієї-двох машин в більш-менш ремонтопридатному стані, і головне — з мінімальними саморобними вдосконаленнями. Я з повагою ставлюся до майстрів, здатних встановити, наприклад, в ЗІМ двигун від «Мерседесу», автоматичну коробку  тощо, але така «реставрація» для мене нецікава. Добре, що ентузіасти з Харкова та Запоріжжя ставлять автореставрацію на фаховий рівень.    

Фото надано автором