«Глухі» села

Про сучасний стан проводового радіо одного регіону «Дню» розповів ветеран галузі з 36-річним стажем роботи, головний редактор Волинського обласного радіо Василь ФЕДЧУК.

— Наскільки велика конкуренція у вашому регіоні між радіо й телебаченням? Яку нішу займає сьогодні проводове радіо?

— Крім державного телебачення, у нас існує тільки дві приватні телестудії. Так що конкуренція поки що невелика. Сім років тому ми перші в Україні відкрили державне мовлення у FМ- діапазоні на частоті 66.02 мГц. Поки що проводове радіо займає порядну нішу — нас не вигнали з ефіру і не «задавили». Але у тих районах, де лютувала стихія, радіомережа була знищена бурею і, на жаль, нам дали гроші тільки на відновлення електроліній і не дозволили навішувати на нові опори проводи нашого радіо. У зв’язку з цим ряд сіл залишилися практично «глухими». Про це, до речі, говорив навіть голова Державного комітету інформації України Іван Чиж під час візиту до нашого регіону.

— Хто ваш слухач?

— У нас є чотири міста обласного підпорядкування, де мережа проводового радіо працює на 80%. А ось у багатьох селах люд потерпає від нестачі інформації — не має змоги слухати ні Київ, ні нас. Щоб було зрозуміло, наведу такий приклад: раніше у нас було 370 тис. радіоточок, зараз залишилося 147 тис. У всіх громадських установах у зв’язку з браком фінансів приймачі познімали, але ж плата за їх використання більш ніж символічна — 50 копійок на місяць.

— А як у регіоні стимулюється інтерес слухачів до вашого радіо?

— Нещодавно голова Ковельської районної держадміністрації Віталій Карп’юк запропонував замість різних дрібничок на свята дарувати відмінникам праці — мешканцям регіону, радіоприймачі. Так, на 8 Березня подарували 500 штук, на День медпрацівника — 200. Як на мене, це приємне і корисне нововведення.

— Чи прагне молодь працювати у вас на радіо?

— Похвалюся, що кадри на Волині стабільні. Кожен тримається свого колективу. На жаль, на Волині нема факультету журналістики, останнім часом вони почали з’являтися тільки у приватних вузах. Конкуренції з молодими кадрами немає, але ми приймаємо всіх бажаючих, коли хтось виходить на пенсію. В основному до нас приходять україністи за фахом. 80% працюючих на обласному радіо волиняни.

— Як ви витримуєте конкуренцію за увагу слухача?

— Ми готуємо передачі для людей різних вікових груп і різних категорій. У нас є програми для ветеранів, школярів, призовників, студентів і багатьох інших. Ми намагаємося охопити всі вікові категорії.

— Наскільки перспективним в Україні є проводове радіо?

— Для нашої країни таке радіо буде актуальним ще як мінімум 20 років. Я радий, що мою думку підтримав голова Держкомінформполітики Іван Чиж. Він категорично заявляє, що для України час ефірних станцій ще не настав, хоч це не означає, що ми не повинні йти в ногу з часом. У Швейцарії та Іспанії є проводове радіо. У США існує кабельне мовлення. Хто забороняє нашим зв’язківцям проводити кабель? Адже по ньому можна давати близько 20 програм.

Будемо говорити відверто. Для чого існує проводове радіо? У нас поруч знаходиться Рівненська атомна станція, біля Києва була Чорнобильська АЕС. Як слушно підкреслював Євген Марчук у своїй статті, «проводове радіо є важливим елементом цивільної оборони». Бо як повідомити людям про техногенну катастрофу, якщо вона, не дай, Боже, станеться? Потім його думку підтримав Президент, а за ним і все вище чиновництво. З другого боку, це надзвичайне становище, коли люди в селах не слухають засідання Верховної Ради України, не прилучаються до музики та драматургії. Умовно кажучи, без проводового радіо людина у селі повинна чекати півня, щоб дізнатися, що настала четверта година ранку. Тут єдиний вихід, на мою думку, окремим рядком записати фінансування на відновлення проводового радіо.

— Вашому радіо під час передвиборних перегонів робили закиди у нетолерантності?

— У нас на радіо була подача думок різних партій. А кого народ вибрав, то це його волевиявлення. Звичайно, були на нас i незначні «наїзди», але ми сказали: «Даруйте. Є закон про вибори». Як ми, державники, можемо його порушувати? Ми дотримувалися закону і ніяких претензій від представників усіх партій не мали. Усе було доволі демократично. Це, на мою думку, свідчить, що процес удосконалення демократичних реформ в Україні триває й буде тривати.

— Які програми існували найдовше за час вашої роботи на радіо?

— Дуже довгий період ми вели спільні проекти з Любліном і Брестом — по 15 років. Двадцять років існував історико- краєзнавчий журнал «Волинь», але потім пішла тенденція на інформаційне радіо і художні програми майже зникли. Зараз третій рік ми ведемо «гарячу лінію» із головними керівниками області за розпорядженням голови обласної держадміністрації. Законодавча й виконавча влада щосереди відповідає на запитання слухачів. Щотижня слухачі отримують відповіді на актуальні запитання. На мою думку, рівень інформованості визначає рівень розвитку суспільства.

— Як ви вважаєте, у чому перевага проводового радіо над FМ-станціями?

— Проводове радіо постійно знаходиться у кімнаті. Працюєш не працюєш, а воно співає й говорить. Це твій співрозмовник. До ефірного ж радіо треба мати прихильність, потрібно знати, на якій хвилі яка програма. А тут, якщо зацікавить якась тема, то нашорошиш вуха і будеш слухати. Складається враження, що у хаті ще хтось присутній.

ДОВIДКА «Дня»

Василь ФЕДЧУК. Народився 17 квітня 1941 року. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету у 1966 році. 36 років працює на обласному Волинському радіо. Починав із посади простого кореспондента, два роки вів молодіжні передачі, після цього працював у відділі громадсько-політичного мовлення. Уже 30 років — головний редактор Волинського обласного радіо. Шостий рік веде авторську програму «Українці поза Україною». За час роботи брав участь у радіожурналах «Волинь», «Луцьк — Люблін», «Верхньоволжя — Волинь», «На крилах дружби».