Головній сцені країни — 40 років

17 травня глядачів запросять подивитися шоу, у якому виступатимуть кращі з кращих. Програма називається «Друзі вітають Палац «Україна» і вона приурочена до 40-річчя з дня відкриття цього мистецького закладу. У концерті візьмуть участь відомі колективи: ансамбль танцю ім. Павла Вірського, хор ім. Григорія Верьовки, оркестр народної музики Молдови «Лаутари», білоруський ансамбль «Пісняри», Кубанський козачий хор, київський «Квартал-95» та солісти — Нані Брегвадзе, Лайма Вайкуле, Філіп Кіркоров, Валерій Меладзе, Микола Мозговий, Ані Лорак, Тіна Кароль, Олександр Пономарьов, Анастасія Приходько та інші.

Нагадаємо, що Палац «Україна» був збудований у Києві на Червоноармійській вулиці (колишній Володимирській площі). Тут колись вирував ринок, який через грандіозність споруди перенесли на вулицю Горького і обладнали дахом. Відкривали палац у квітні 1970 року, спеціально до сторічного ювілею комуністичного вождя Володимира Леніна. Будували «Україну» колективи управлінь тресту «Південзахідтрансбуд». У ті роки газети писали, що «споруда стала яскравим прикладом зрілого конструктивізму радянської доби в естетично виваженому і ретельно гармонізованому варіанті», а у народі її називали «Українським палацом з’їздів», за аналогом із московським «Кремлевским дворцом съездов». Щоправда, український аналог поступався російському за кількістю місць. У Києві зал був розрахований тільки на 3714 місць, тоді як у Білокам’яній — спочатку було 4000 місць. Так сталося тому, що за часів СРСР жоден республіканський палац не міг перевищувати кількості місць, а значить і чисельності відвідувачів у головному палаці країни в столиці СРСР — Москві.

Українські архітектори вирішили вразити якщо не кількістю, то якістю і красою, використавши для споруди прості й легкі сучасні форми. Це їм, треба сказати, вдалося. Адже вони знайшли вдалий прийом, пригадавши монументальну урочистість класичних амфітеатрів, і створили динамічний імпульс, граціозно та елегантно вигнувши 125-метрову лінію фасаду.

Внутрішнє убрання також відрізнялося від кремлівського. Крісла були ніжно лазурного кольору на відміну від червоного компартійного у Москві. Помпезність підкреслювали матеріали оздоблення: граніти для фасадів Жежелевського, Янцевського та Токівського родовищ, вапняк — Альминського та білий мармур — Коелгинського родовищ. А в оздоблені інтер’єрів фойє, партеру і балконів використовували омелянівський і токівський червоні граніти, блакитні з прожилками туфи Закарпаття, білий уральський мармур та газ-ган, а ще казахський черепашник світло-рожевого відтінку. Відвідувачі захоплювалися куточками живої природи: зимовим садом і мініатюрним басейном в оточенні мальовничих валунів, ялинок, квітів і папороті...

Палац проектувала творча група архітекторів П.Жилицького та І. Вайнера, під керівництвом автора проекту архітектора Є. Маринченко. До слова, за унікальність архітектури Євгенія Маринченко та Петро Жилицький у 1971 році були удостоєні Шевченківської премії.

— У залі, що має площу 25 тисяч кубічних метрів, вільно б могла б вміститися споруда Київського театру опери і балету, — писала одна з газет. Можливо, це й так, але на приміщення для артистів архітектори не розщедрилися, — поскаржився генеральний директор, художній керівник Палацу «Україна», композитор Микола МОЗГОВИЙ. — Напевне, тоді зіграло роль те, що для кіно та й з’їздів особливих приміщень не було потрібно. Але для артистів і масових вистав їх явно бракує. Якщо порівнювати з Оперним театром, де більша частина відводиться для підсобних приміщень, то форма нашого палацу має вигляд трапеції, яка зрізана саме в тому місці, де мають бути гримерки...

Старше покоління пам’ятає масові дійства, які проводив в «Україні» знаменитий режисер-постановник масових шоу Борис Шарварко. Дивувало те, як він міг розмістити на сцені величезну кількість людей — зведені хори, оркестри, хореографічні й театральні колективи, солістів. Хоча ніхто не переймався, в яких умовах готувалися артисти до виходу на сцену, перевдягаючись не в гримерках, яких на всіх катастрофічно не вистачало, а то й просто за кулісами. Та й там було не проштовхнутися.

До слова, покійний режисер скаржився на акустику приміщення і на апаратуру, яку мав тоді концертний зал. А це було вже після капітального ремонту 1996 року. Тоді, коли всі газети України славили зміни в палаці, його чудову апаратуру і... акустику, палац «Україна» обзавівся великою бенкетною залою площею 110 квадратних метрів, прес-центром на 120 осіб, оснащеним найсучаснішим на той час технічним обладнанням (конференц-системою, обладнанням синхронного перекладу, мультимедійними проекторами, екранами, DVD програвачами, відеомікшерним пультом), а також залою для переговорів на 50 — 100 чоловік. Крісла в кіно-концертному залі обладнали пристроями для перекладу на шість мов (останнім часом саме тут проходять Всесвітні конгреси українців).

Було також замінено деякі облицювальні матеріали. Зокрема уральському каменю прийшов на зміну високоякісний грецький мармур. Встановили й нові світильники. Кришталеві люстри виготовила тернопільська «Ватра». У бенкетному залі з’явилися гобелени з чотирма історичними столицями України. Це княжий Київ, Батурин, Глухів і Чигирин часів Гетьманщини. Реставрація обійшлася в $100 млн. А через два роки палац отримав статус Національного.

Проблеми з апаратурою вдалося якось вирішити нинішньому генеральному директорові Миколі Мозговому, придбавши нове, якісне обладнання для світла і звуку, а також спецефекти. Було створено власну телестудію, яка може працювати як телеканал. Є студія звукозапису з чудовим монтажним столом, обладнаним комп’ютерною графікою. Відкрили також малу сцену для театрів і малих та камерних форм мистецтва. Нині там проводять спектаклі, творчі вечори, дитячі вистави. Хоча проблеми з підсобками залишилися.

— Потрібно будувати підземні приміщення, — вважає Микола Петрович. — Я це намагався довести колишньому президенту Віктору Ющенко, але не встиг його в цьому переконати. Доведеться виходити на нове керівництво культурою і країною...