Грішний романтик
Джордж Гордон Байрон (1788 — 1824) народився 22 січня. Всі знають, що він був англiйським лордом. Складав неабиякі віршики. Був гарним, але кульгавим. Спорядив за свої гроші військовий корабель, на якому боровся за незалежність Греції від турків. І помер у молодому віці від лихоманки, створивши романтично-похмурий образ революційного борця-поета.
Однак не всі знають, що романтичний ореол суперечив цій людині в самому єстві. Головна риса Байрона — порушник. Він порушував будь-які табу й правила. Втім, і в цьому він був суперечливим.
У парламенті він захищав права робітників-лудистів, хоча був спадковим аристократом. Поширював про себе поголоску, як про скандаліста, зміркувавши, що погана слава — найшвидша і найголосніша. (Приблизно так само це потім було у випадку iз Сергієм Єсеніним. Поголоска про п’яну бійку в шинку, у якій він узяв посильну участь, розлетілася в десятеро швидше, аніж звістка про його нові твори. Єсенін і став свідомо підтримувати імідж гульвіси.) Але чомусь одружився з дівчиною ортодоксальних релігійних переконань. Обожнював Схід, а став захищати від Туреччини греків.
Репутація до 25 років у нього склалася така: розпусник, кровозмішувач, гомосексуаліст, п’яниця і наркоман. Саме це — для шоу-бізнесу!
Критик Петро Вайль зазначив: «Байрон був, імовірно, першою суперзіркою сучасного типу. У ньому зійшлося все, що виводить на перші шпальти газет і в заголовки теленовин. Родовід — як у принца Чарльза, багатство — як у Гетти, краса — як у Алена Делона, доля вигнанця — як у Солженіцина, причетність до революцій — як у Че Гевари, скандальне розлучення — як у Вуді Аллена, слухи про сексуальні збочення — як у Майкла Джексона! Не забудьмо й талант!»
Але, на відміну від багатьох сучасних зірок (і включаючи того ж Єсеніна), він не прагнув зруйнувати своє тіло. А, навпаки, — пестив і плекав його. Стежив за спортивною формою, займався боксом, їв рис, овочі- фрукти і, навіть, перепливав протоку Дарданелли.
Він тікає до Італії, де спокушає величезну кiлькiсть дам. Відбиває чиюсь дружину. Вона розлучається з чоловіком (там — це перше розлучення за останні 200 років) і супроводжує його в мандрах.
У січні 1819 р. Байрон пише в листі: «З минулого року я пройшов через стрій; чи йдеться про Таручеллі, Да Мості, Спінеду, Лотті, Ріццато, Елеонору, Карлоту, Джульєтту, Альвізі, Замбієрі, Елеонору де Бецці (яка була коханкою неаполітанського короля Джоаскіно, принаймні, однією з них), Терезіану з Маццураті, Глеттенгейм та її сестру, Луїджію та її матір, Форнаретту, Санту, Калігарі, вдову Портьєра, болонську танцівницю, Тентору та її сестру й багатьох інших? Деякі з них графині, деякі дружини шевців; одні шляхетні, інші середні, треті низькі — й усі повії. Я всіх їх мав; і втроє більше, якщо рахувати з 1817 року». Як у пісні Миронова: «Мюзетта, Колетта, Жоржетта...» Хороший собі романтик!
Можливо, таким своєрідним способом він нагромадив матеріал для своєї величезної поеми (у мене вдома — цілий том) «Дон Жуан».
Шеллі пише про його перебування 1816 року на Женевському озері: «Мешканці будинків, які виходили на озеро навпроти будинку лорда Байрона, користалися підзорними трубами, щоб стежити за кожним його рухом. Одна англійська дама з переляку зомліла, коли він увійшов у вітальню». Його слава стала повальною! Тобто, буквально валила з ніг.
Чому ж, усе-таки для наступних поколінь при такому «послужному списку» він залишився геніальним романтиком? А не циніком, наприклад.
У цьому вiдіграло роль його безмежне (власне, безмежне!) прагнення до волі. В усьому: в сексі, в родині, в суспільстві. І, навіть, у «зовнішній політиці». Якщо він подібно до Мюнхгаузена, який оголосив війну Англії, оголосив війну Туреччині, що пригноблювала волю маленької Греції.
