Громадська думка — «за». Що заважає?

У 2000 році на саміті ООН Україна підписала Цілі розвитку тисячоліття. Зокрема, вона зобов’язалася до 2015 року збільшити кількість жінок у владі з пропорцією 30% жінок до 70% чоловіків. Навіщо прекрасна стать у владі, давно зрозуміли європейські країни, у багатьох із яких, до речі, співвідношення чоловіків і жінок становить 50% на 50%. Соціальні програми, усе, що стосується забезпечення нормального життя сімей, дітей, освіти, здоров’я, — цим займаються зазвичай жінки. І це виходить добре — прикладом може бути Фінляндія, Данія чи Норвегія. У нашому уряді жінок узагалі немає, чого давно не було, а у Верховній Раді їх — лише 8,7%.

За кілька днів — вибори до місцевих органів влади, й Український жіночий фонд спільно з Фондом «Демократичні ініціативи» вирішили з’ясувати гендерні аспекти вибору українців та ставлення їх до ідеї збільшення представництва жінок у місцевих органах влади. З’ясувалося, що більшість українських виборців (і чоловіків, і жінок) прагне, щоб у владі було більше жінок, особливо — в органах місцевої влади («за» — 47%, «проти» — 25%). Щодо самих жінок, то 58% із них однозначно висловилися за те, щоб бачити таких, як вони, в органах місцевого самоврядування. Ще цікаво, що для майже 60% українців не має значення стать кандидата у депутати до місцевих рад чи на посаду голови міста.

Разом із тим серед причин низького представництва жінок у політиці 31% українців називають таку: «бракує часу через зайнятість вдома» та «чоловіки заважають займатися політикою (24%). Також 53% українців висловилися за європейську практику квотування прохідних місць для жінок. Ще дослідження встановило майже однакове ставлення до цієї проблеми у всіх частинах України, правда, з деякими невеликими відмінностями на Донбасі та у Криму. Детальніше про це розповіла науковий керівник Фонду «Демократичні ініціативи», старший науковий співробітник Інституту соціології НАНУ Ірина БЕКЕШКІНА.

— Пані Ірино, чим може бути зумовлене таке велике бажання українців бачити жінок у владі й, на вашу думку, чи були вони щирими, адже зараз нібито заведено говорити про представництво жінок в органах влади?

— У дослідженні переважає точка зору, що жінки, безумовно, — за участь у владі жінок, а у чоловіків думки діляться порівну: приблизно 30% чоловіків — «за», 30% — «проти» і решта — не визначилися. Цікаво, що і серед чоловіків не переважає точка зору «проти»: половина — таких, і половина — таких. Щодо того, чи щиро відповідали респонденти, то люди дають нещирі відповіді, по-перше, коли бояться, а тут боятися нічого, а, по-друге, коли вони вважають, що їхня щира відповідь буде нереспектабельною.

— Якщо порівняти дослідження, зроблене в Україні, з подібними у Європі — там, мабуть, ще з більшою прихильністю ставляться до участі жінок у владі?

— У Європі вже звикли, що там має бути половина жінок, це вже повсякденна норма. Звичайно, є різні країни (кілька років тому я дивувалася, що в парламенті Франції — така ж кількість жінок, як і в Україні). Тобто там, де законодавством це забезпечено, там це є. Де законодавчо це не забезпечено, то ситуація, може, є кращою, як в Україні, можливо — такою ж, як у нас.

— Як пояснити відповіді жінок, що їм «чоловіки заважають займатися політикою»? Про що йдеться?

— Я не знаю, що вони мають на увазі, але одна депутатка колись мені сказала: «Наша робота і наше життя жінок-депутаток нічим не відрізняється від чоловічого, але коли чоловік-депутат приїжджає додому, то його чекає чиста сорочка, борщ та інше, а коли я приїжджаю додому, то починаю готувати борщ, прати сорочки...» Але якщо говорити про динаміку, то в громадській думці ставлення до жінок у політиці істотно поліпшилося. Це пояснюється тим, що люди бачать, що в політиці з’явилися реальні жінки-політики. Не будемо говорити, як до них ставляться, але що жінки можуть займатися політикою не гірше за чоловіків, люди бачать. Тому я думаю, що все-таки основна перепона — це не громадська думка, а об’єктивні обставини, які не дають жінці займатися не лише політикою, а й віддаватися будь-якій роботі, яка потребує ненормованого часу.

— Є певні регіональні відмінності між відповідями — стать політика більш важлива для жителів Донбасу та Криму. Як це можна пояснити?

— Було питання про мера: чи важить для людей стать майбутнього мера? І абсолютна більшість і чоловіків, і жінок відповіли, що не важить — так відповіли більше половини. Якась частина переважно голосувала б за чоловіка, якась — тільки за жінку. В Криму і Донбасі не набагато більше — на 2-3% (майже в межах похибки) — така кількість людей віддала б перевагу жінці. Це не так багато, — можливо, тому що жінки менше п’ють... Бо якщо йдеться про мера, то жінки вважають, що вони більш хазяйновиті.

— Але якщо говорити про завантаженість жінки вдома, то чим ця наша завантаженість може відрізнятися від тієї, яка є в жінок- політиків з Європи?

— По-перше, в Європі менше висувається вимог до жінки як до хатньої робітниці. Скажімо, якщо ви йдете там у гості, то не очікуєте, що вам подадуть 20 страв. Тому що люди йдуть спілкуватися, щось принесуть із супермаркету. А ця наша традиція, що коли йдеш у гості, то має бути все домашненьке, смачненьке й побільше, — цього там немає. Пам’ятаю, якось у Канаді ми прийшли в гості до професора. Він нарізав овочі, поставив індичку. Ми почали хвалити дружину, а вона каже: «Це ж не я її робила, а він, бо ви — його гості»... Принаймні, у середнього класу поділу на жіночі та чоловічі справи вже давно немає. А у нас суспільство в цьому сенсі ще дуже патріархальне. Але я думаю, що воно все ж піде тим шляхом. До речі, часто — під тиском зовнішніх обставин. Наприклад, Туреччина — країна набагато традиційніша за нашу, але візьмімо такий приклад. Багато турків там їздять улітку й восени на будівельні роботи. Взимку вони повертаються додому і сидять без роботи, бо гідного заняття для них на той період немає. От вони сидять з дітьми, а жінки йдуть працювати, щоб постійно не бути вдома. Правда, працюють так, щоб їх не бачили чоловіки — на фабриках, у підсобках... Так що я думаю, що й у нас піде процес — у нас уже є чимало сімей, де жінки заробляють більше і не обов’язково це викликає конфлікти. Розумієте, зміни в суспільній свідомості — це поступовий процес, але в нас він відбувається досить інтенсивно.

— А теперішній уряд — це теж відображення нашого патріархального ладу?

— Безумовно. Хоч як би там ставилися до Акімової, але коли я дивлюся на неї, то бачу, що вона на голову вища нинішнього уряду. Це очевидно. Є чимало жінок, які могли посісти високі посади, але поки що політика у нас — чоловіча. І делегують своїх, а свої — це теж чоловіки.

— Як ви думаєте, наскільки наша влада готова прийняти ідею збільшення кількості жінок у владі на різних рівнях?

— Я б сама з обережністю ставилася до квотування, я б цей процес не форсувала. Тобто громадська думка — «за», але якби це питання поставили мені, то я б відповіла «важко сказати». Тому що все-таки не можна до цього підходити формально — аби заповнити місця. Якщо вже така вимога буде, звичайно, когось поставлять, але справа в тім, щоб жінки стали по-справжньому конкурентоспроможними. І це неможливо врегулювати з ухваленням якогось закону. Я б не підтримала зараз цієї акції, але добре, що громадська думка ставиться до цього нормально.

— Тож будемо рухатися повільним еволюційним шляхом, а не шляхом заповнення квот?

— У нас еволюція може відбуватися різними темпами. Думаю, що в Україні вона відбувається швидко: дивлюся на наявні громадські організації й бачу чудових лідерів-жінок. Мінімум половина з них працюють як активісти — не як оплачувані працівники. Особливо місцеві громадські організації — там дівчата складають чи не половину активістів. А участь у громадському житті може бути підготовкою до якоїсь політичної діяльності — якщо вони захочуть. Бо громадська робота багато в чому нагадує політичну, окрім того, що активісти не борються за представництво у владі.