Iгри «патріотів»

Заочна дискусія відбулася днями між екс-прем’єром Юлією Тимошенко та чинним міністром освіти і науки Дмитром Табачником. Лідерка блоку свого імені, відзначивши, що парламентські бютівці вимагатимуть відставки члена Кабміну, додала: «Табачник зробив антиукраїнську політику сутністю свого життя. Він ще пам’ятає той час, коли зривав національний прапор із мерії в Києві, тому що був проти створення незалежної держави». Відповіді Дмитра Володимировича на закиди пані Тимошенко довго чекати не довелося: «Вона не знає фактів історії і демонструє свою відверту неправдивість. Зривати прапори, руйнувати, ламати — це стиль і поведінка Тимошенко». «Змушений нагадати пані Тимошенко старовинну східну мудрість: «Брехня зриває навіть найвишуканіший одяг із будь-якої людини», — цитує міністра прес-служба Партії регіонів.

Приведений обмін «люб’язностями» — приклад низького (м’яко кажучи) рівня політичної дискусії між колишньою главою виконавчої гілки влади багатомільйонної країни і чинним міністром надважливої сфери.

За логікою, озвучивши намір бютівців звільнити (вкотре, до речі) Табачника, Юлія Володимирівна мала б навести залізні аргументи професійних проколів колишнього глави адміністрації президента Кучми. Тим більше, що їх є більше ніж достатньо. Чого лише варта скандальна вступна кампанія-2010, за організацію якої «на горіхи» Дмитру Табачнику дісталося по черзі й від Януковича, й від Азарова.

Тепер щодо антиукраїнської політики головного освітянина країни, про яку заявляє лідер БЮТ. Можливо, це справді так. Але ж тоді чому опозиція говорить абстрактні речі, ігноруючи наявні факти? Виходить, теза багатьох вітчизняних політологів про кризу жанру в опозиційному таборі таки актуальна? Хай там як, а до міністра освіти та науки, відставки якого зразу ж після призначення вимагала не лише опозиція, а й студентство, накопичилося чимало запитань. Відповіді на них «День» шукав спільно з Лілією Гриневич — екс-начальником Головного управління освіти і науки київської міськдержадміністрації, а нині координатором напрямку «Суспільство знань» в уряді змін Арсенія Яценюка.

Хочеться вірити, що очільник міністерства освіти і науки сприймає конструктивну критику, яка стосується його безпосередньої професійної діяльності, адже ідеальних людей не буває, а чиновників — і поготів...

— Минув тиждень з моменту старту нового навчального сезону, щодо організації якого є дуже багато претензій до влади, і, зокрема, до Міносвіти. Якщо оцінювати об’єктивно, як ви вважаєте, в уряду Азарова було достатньо часу, аби на належному рівні підготуватися до старту навчального сезону, чи все-таки..?

— Ви знаєте, я впевнена: базовою причиною всього того, що сьогодні відбувається у сфері освіти, є те, що цей напрям не є, на жаль, пріоритетним для влади. На превеликий жаль, освіта не була пріоритетом упродовж багатьох років. І те, що сталося з поверненням від 12-річної до 11-річної освіти (де ми стратегічно змінили курс розвитку освіти) цим, власне, й обумовлене. Впродовж багатьох років не було реформи, що передбачає серед іншого й перехід на 12-річку, діти завжди із запізненням отримували підручники, нічого не робилося з облаштування мережі старших профільних шкіл. А головне, що люди, суспільство не розуміли (і це не було очевидним), що нового діти отримають за третій рік перебування в старшій профільній школі.

Тож можна відверто констатувати, що реформа освіти була непідготовленою і в результаті проваленою кількома урядами. Разом із тим, слід зауважити, що коли було ухвалене рішення про перехід до 12-річки, закладалися правильні стратегічні цілі. Ми хочемо нового випускника, який живе в сучасному суспільстві, має володіти інформаційними технологіями, володіти іноземними мовами, повинен мати нові здібності для життя в динамічному світі, має бути конкурентним на ринку ідей і праці.

— Для підготовки такого випускника — з новим обсягом знань та вмінь, відповідно, потрібна й нова рамка. Проте реформа, на жаль, виявилася недопрацьованою.

Тепер щодо дій нинішнього Кабінету Міністрів. В діючого уряду були два сценарії розвитку подій. Перший сценарій: визнати, що так, справді, реформа не готова, проте ми не змінюємо курсу системного розвитку освіти України, проходження в європейський освітній простір. Згідно з цим сценарієм, КМУ повинен був би заявити про розробку державної програми створення старшої трирічної профільної школи (заявивши, що для цього потрібно, наприклад, три-п’ять років) і рухатись далі, розвиваючи профільну освіту.

Уряд же вибрав інший сценарій. Суть його зводиться до того, що під приводом неготовності реформи відбувається повне її згортання. При цьому, по-перше, економляться гроші, по-друге, відсутні будь-які зобов’язання й реакція суспільства. Люди живуть сьогоднішнім днем. Тому, якщо вони не бачать перспектив (а чому саме дитина повинна навчатися в старшій трирічній профільній школі?), вони просто забирають дитину в коледж, бо за цей третій рік вона отримає, серед іншого, і професію.

Проте ми не маємо забувати про те, що на європейському просторі залишилися всього три країни, де діє одинадцятирічна загальна середня освіта: Білорусь, Росія і тепер ось Україна. Це означає, що ми стаємо стратегічно ближчими до них. Для мене цей крок уряду зрозумілий, оскільки він лежить повністю в руслі курсу, який сьогодні лобіює Міністерство освіти та науки. Основна функція Міністерства — створити нормальні умови для роботи для вчителів та учнів. Міністерство повинне забезпечити відповідний зміст освіти, належну оплату праці. Проте основне, що робить Міністерство, — це зміна ідеології в системі освіти. Наведу лише кілька прикладів.

Давайте подивимося на підручники. Попри обіцянки (мовляв, ми повертаємося до 11-річки і всі проблеми будуть вирішені), проблеми з друком підручників є, і діти їх отримають лише через кілька місяців. Крім цього, є дефіцит коштів на підручники. Але при цьому знаходяться кошти для перевидання підручника для п’ятого класу, в якому змінюється буквально декілька сторінок. Чому такий пріоритет для підручника з історії для п’ятого класу? Нам кажуть, що історія повинна стати людиноцентричною. Ми розуміємо значення курсу історії, адже цей курс — один із тих, що формує систему цінностей, з якою надалі виростає національна ідентичність і патріотизм. Так от, дивимося на ці «людиноцентричні» зміни. У словосполученні «штучний голодомор» прибрали слово штучний. Крім того, прибрали битву під Крутами і Майдан, і це — людиноцентричність. Йдеться про те, що існують красиві гасла, під якими проводяться ідеологічні зміни, а саме — перегляд курсу історії, підвішування фундаментальних питань.

— Тобто МОН демонструє ідеологічну суперактивність замість необхідної буденно-організаційної...

— Складається стійке враження, що так. Разом із тим, потрібно розуміти, що посада міністра — ідеологічна. І коли з вуст голови Міністерства освіти звучить теза про те, що Голодомор не був українським геноцидом, це сприймається як державна позиція. До речі, це каже той самий Дмитро Табачник, який 2003 року з парламентської трибуни заявляв, що Голодомор є українським Голокостом. Зараз же він із позиції міністра транслює такий постулат, який, з одного боку, суперечить чинному законодавству, з іншого — історичним фактам.

Я вважаю фундаментальною проблемою системи освіти той факт, що влада ставить учителя перед моральним вибором. Ми чудово розуміємо, що коли вчитель заходить до класу і зачиняє двері, всі реформи залишаються десь осторонь. Учитель же має для себе вирішити: трактуватиме він Голодомор так, як трактує міністр освіти та науки, чи ж трактуватиме так, як це є в історичних фактах і як прописано в українському законодавстві. Це найстрашніше. Чому? Бо вчитель, який перебуває весь час перед моральним вибором, учитель, на якого чиниться тиск, нарешті, бідний учитель, не може виховати вільних дітей. До речі, про бідного вчителя...

— Ліліє Михайлівно, даруйте, переб’ю. Про бідного вчителя обов’язково запитаю пізніше. Зараз же, під час вашої відповіді, виникли два додаткові запитання. Перше: чому суспільство не відреагувало на те, що систему освіти, по суті, розвернули в зворотному напрямку? Друге: як можна «захистити» підручники від частого переписування історичних фактів на догоду кожній новій владі?

— Відсутність реакції суспільства знаходиться в руслі реакції на те, що відбувається в країні в цілому. Сьогодні спостерігається певна апатичність до всього, що пов’язане з політикою. Таке охолодження настало після президентських виборів. Влада отримала певний кредит довіри і, хай там що вона каже, це сприймається з очікуваннями на краще. Особливо, якщо заяви і рішення влади вирішують насущні проблеми. Тобто люди живуть своїми, а не політичними проблемами. А в цій ситуації напрям того, куди рухатися далі, як не крути, є політичним. Я вважаю, що через три-п’ять років ми зрозуміємо, що ввійшли в період стагнації. Ми перейшли до 11-річки. Якщо прагматично подивитися, як відбувається перехід, стає очевидним, що це — період консервації того, що є в освіті.

Щодо другого запитання, як запобігти втручанню політики у вміст підручників. Очевидно, що кожна влада, маючи свою ідеологію, намагається ці ідеї упровадити за допомогою змін у школі. Річ у тім, що школа, на свідомому й підсвідомому рівні, формує в людині основний стержень ставлення до своєї нації, історії. Сьогодні посаду міністра освіти й науки обіймає людина, яка вважає, що Україна є Малоросією, і Дмитро Табачник це неодноразово підкреслював у своїх працях. Тому зміни в підручниках і заідеологізованість лежать у руслі формування комплексу меншовартості в українців і преклоніння перед старшим братом. Можливо, ця оцінка дуже різка, але якщо ми подивимося на всі кроки влади, прийдемо саме до такого висновку. Оскільки посаду міністра освіти та науки не може обіймати людина, яка не любить цю країну і не вважає її самодостатньою.

Арсеній Яценюк вносив законопроект «Про внесення змін та доповнень до деяких законів Україні (щодо експертизи навчальних програм, підручників для системи загальної середньої освіти)», в якому йшлося про необхідність рецензування підручників Національною академією наук України. Якби законом було визначено, що будь-які зміни в підручниках має рецензувати НАНУ, поза сумнівом, група фахівців не дозволила б здійснювати політичний ухил у той чи інший бік. Проте цей законопроект не цікавить нашу Верховну Раду. Більше того, він не вигідний сьогодні владі, яка дуже добре розуміє, що освіта — це певний інструмент, за допомогою якого виховуються нові покоління і в цю систему притягнені мільйони людей.

— Раніше ви зауважили, що якщо подивитися на те, як відбувається перехід до 11-річки, стає очевидним — це період консервації того, що є в освіті. Можна детальніше про те, як саме відбувається цей перехід?

— Усі перебували в очікуванні того, як, із урахуванням переходу до 11-річки, буде сформований новий уміст освіти, яку необхідно освоїти за одинадцять років. Виявляється, 1—9 класи навчатимуться за програмою 12-річної школи. Коли проектувалася програма 12-річної школи, малося на увазі, що діти, які навчалися в дев’ятому класі, вчитимуться три роки, і все розраховувалося на відповідну кількість годин. Проаналізувавши програму десятого класу, можна зробити такий висновок: вони прагнули не понизити стандарти освіти і при цьому залишити п’ятиденку. В результаті значно зменшилася кількість годин на вивчення окремих предметів. Щодо іноземних мов, то на рівні стандарту тут сумарно залишилася теж сама кількість годин. А ось узяти українську мову. На трьох рівнях (стандартному, академічному і профільному) була визначена кількість годин: 4, 6, 12. Зараз маємо: 2, 4 і 8. Приклад із математики. За старою програмою на тему «Геометричні тіла, об’єми та площі поверхонь» було передбачено 46 годин, а тепер, при колишньому змісті, всього 14. Що це означає? Те, що збільшується навантаження на дітей і вчителів. Зараз учень для того, аби підготуватися до уроку, вимушений буде прочитати значно більшу кількість сторінок, ніж раніше. Як показують дослідження, багато дітей випадають з навчального процесу саме через перенавантаження. У них опускаються руки. Якщо не захочуть «перенавантажуватися», будуть просто опущені стандарти вимог.

Такі процеси є нічим іншим як консервацією. Якщо ми хочемо якісних змін (навіть з урахуванням того, що зупинилися на 11-річній рамці), давайте серйозно говорити про наповнення освіти. Необхідно визначити базове ядро знань, необхідних сучасному випускникові, та визначити, як це розподілити з 1-го по 11-й клас. Поки що подібну розмову серйозно ніхто не проводить. А ми йдемо на старому багажі і намагаємося все, що було три роки, втиснути в два.

Звичайно ж, заручниками всіх цих процесів є вчителі та учні. Зараз, наприклад, учні десятих класів повинні вчитися за допомогою інтернету, де опубліковані сторінки підручників. Мало того, Міністерство освіти й науки подає це як перший крок до електронних підручників. Але ж ми розуміємо, що до електронних підручників це не має жодного стосунку. Це сурогатне рішення, бо відсутній паперовий підручник. Перша брехня — про доступ в інтернет. Цифра про те, що 87% шкіл мають доступ до інтернету, є дуже формальною. Це цифра для звітності. Навіть якщо в школі є один ПК із доступом до інтернету, це вважається, що школа має доступ. Але давайте дивитися правді в очі. Навіть якщо є 12 або 15 комп’ютерів, підключених до інтернету, підручник — це така річ, яку необхідно відкрити кілька разів. Якщо вам необхідно вивчити вірш, або вирішити завдання, ви повинні сісти і зробити домашнє завдання. Але не у всіх удома є інтернет. Електронний підручник тоді актуальний, коли є носій для його відкриття. Сьогодні ж підмінюють красивими гаслами реальні проблеми шкіл.

— Від проблем шкіл — до проблем учителів. Днями в «ТСН-тиждень» був показовий сюжет, в якому демонструвалося, як українські вчителі живуть. Хоча в цьому випадку логічніше було б сказати — виживають. Як можна вирішити проблему низької оплати безцінної насправді праці — вчительської? Чим мотивувати молодих вчителів, які йдуть з професії через низькі зарплати?

— Саме на зарплаті вчителів і інших бюджетників влада здійснює маніпуляції. Їхня зарплата розраховується з тарифної сітки. Ви запитуєте: «Що можна зробити?». Зараз розповім про реальний крок, який уже можна зробити. Згідно з законом, в основі тарифної сітки повинна лежати мінімальна з/п, яка сьогодні складає 888 грн. Ця сума повинна була б множитися на коефіцієнт і, залежно від тарифного розряду, обчислюється посадовий оклад. Так от, молодий вчитель сьогодні — це 8, 9 розрядів. Проте нинішній Кабмін продовжив новацію, яку впровадив колишній уряд, а саме — брати за основу тарифної сітки не мінімальну зарплату, а визначати вручну перший тарифний розряд. І вони зараз його визначили у розмірі 570 грн. Якщо множити коефіцієнт на 888 і на 570, зрозуміло, що виходять різні суми. У нас сьогодні виходить так, що молодий вчитель має посадовий оклад 935 гривень, а технічний працівник (я дуже поважаю цю працю, але там не потрібно вищої освіти) отримує 888 грн. Якою ж може бути мотивація для талановитих молодих людей, щоб іти в школу? Вони не зможуть прогодувати свою сім’ю або навіть самого себе. Владі замість того, щоб рапортувати про перевидання книжок з історії для п’ятого класу, потрібно всього лише навести лад із тарифною сіткою. Я вже не кажу про те, що за всі роки, з моменту ухвалення Закону «Про освіту», не виконується 57-а стаття, яка передбачає, що заробітна плата педагогічних працівників має бути на рівні середньої у промисловості.

— Цікаво було б почути вашу оцінку вступної кампанії-2010, довкола якої було стільки галасу...

— Ви знаєте, нинішня вступна кампанія показала, що в Міністерстві освіти та науки готові ухвалювати абсолютно непрофесійні рішення задля популізму. Якби в нас насправді була б розвинена правова держава і люди вірили, що в суді можна відстоювати свої права, до Міністерства освіти та науки було б подано безліч судових позовів. Наприклад, було дозволено подавати сертифікати зовнішнього оцінювання різних років. Очевидно, що це непорівнянні результати, оскільки наше тестування не проектувалося як таке, де порівнюватимуть сертифікати. Це поставило в нерівні умови абітурієнтів, але це пройшло повз людей. Далі. Норма про збільшення середнього балу з атестату з 12 до 200 балів. Таким чином, була піднята вага балу з атестату до 25%. З урахуванням того, що ця норма була прийнята за два місяці до закінчення навчального року, уявіть собі, який ажіотаж почався в школах! Усі зрозуміли, що їм потрібно отримати середній бал з атестату. До чого це призвело, ми знаємо. Це збільшення кількості медалістів на 30%, розмови про переписування журналів тощо. При цьому Міністерство освіти та науки не пояснило, по-перше, чому вирішили підняти саме до 200-бальної системи, по-друге, яким чином прийшли до такого рішення? Це ніщо інше, як ручне управління. Міністр охарактеризував, що це крок до підвищення соціального статусу вчителя. Я прошу вибачення, але це не крок до підвищення статусу вчителя, це тиск на вчителя.

Міністр анонсує, що наступного року у вищих навчальних закладах буде введений вступний іспит. Таке зменшення ваги результатів зовнішнього оцінювання може свідчити про одне. Існує прагнення регулювати вступну кампанію вручну. Хто стане заручником ситуації? Діти та їхні батьки. Дітям доведеться готуватися і до зовнішнього оцінювання, і до іспиту на базі вищого навчального закладу. Батькам доведеться втручатися і вирішувати це виходом на приймальні комісії.

За підсумками цьогорічної вступної кампанії можна зробити ключовий висновок. Було безліч завуальованих порушень з боку приймальних комісій. І тепер дуже цікаво, відреагує чи ні на це Міністерство освіти та науки? Коротко, по суті. На етапі формування списку тих, кого рекомендують до зарахування. Абітурієнти мали можливість подавати документи в п’ять навчальних закладів. Зрозуміло, що оригінал подавався в один заклад, в інші — копії. Як це відбувається? Формується один список абітурієнтів, який мав бути опублікований 6 липня. Після цього дається п’ять-шість днів для того, аби абітурієнти визначилися, подають вони оригінали чи не подають. Очевидно, що коли частина не подає, список повинен посуватися і наступні за рейтингом мають бути проінформовані, що вони потрапили на держзамовлення. І ось тут-то й були серйозні зловживання в багатьох вищих навчальних закладах, коли другий список не був оприлюднений. Абітурієнти в цей час поневірялися й не знали, де ознайомитися з другим списком. Система «Конкурс» не працювала або в ній були старі дані, на сайтах вишів списки опубліковані не були, а відразу були оприлюднені накази про зарахування. Міністерство освіти та науки повинне було жорстко втрутитися, але воно це не зробило. У результаті вийшло так, що до цих списків потрапили абітурієнти з нижчим рейтинговим балом, але на той момент їхні документи вже опинилися в приймальній комісії. А чому вони там опинилися? Деякі, можливо, подали їх відразу. Але була й частина таких, яким повідомили з приймальної комісії, що потрібно подати документи, а були такі, кому це не повідомили.

Це приховане зловживання, яке мало місце в ході вступної кампанії і, до речі, є маса скарг абітурієнтів щодо цього. Але для того, аби не втратити можливість узагалі вчитися на бюджетній основі, вони відразу ж бігли в інший ВНЗ, де могли влаштуватися, або йшли на платне навчання, маючи фактично рейтинг, що забезпечує навчання на місцях держзамовлення. Чи будуть усі ці факти відкриватися, чи так і залишаться прихованими? Це відкрите питання і цікавою буде реакція Міністерства освіти та науки.

Непрозорість ухвалення рішень — характерна риса саме цього Міністерства. Наприклад, на недавньому засіданні Кабінету Міністрів було ухвалено близько 40 документів, пов’язаних з освітою. Скажіть, будь ласка, напередодні на сайті Міністерства освіти та науки був опублікований хоча б один проект документа, який у результаті був ухвалений на засіданні уряду? Ні. Їм не потрібна гласність, у них, на жаль, інші цілі. Наприклад, якщо існує ціль повернути можливість ручного керування вступною кампанією, то в нарешті оприлюдненому проекті змін до умов прийому у вищі навчальні заклади на 2011 рік відсутнє анонсоване міністром положення про впровадження вступних іспитів до ВНЗ додатково до балу атестата і ВНО. Аби було менше шуму. Не здивуюся, якщо ця норма буде внесена в останню мить перед затвердженням документа «на численні прохання трудящих». І знову ми можемо опинитися перед черговою «новацією». Головне питання: у чиїх, насправді, вона інтересах?

ДОВIДКА «Дня»

Лілія Гриневич народилась 13 травня 1965 року в Львові.

Має дві вищі освіти: біохімік-викладач та економіст-менеджер. Працювала вчителем, заступником директора школи, директором школи, викладачем вищих навчальних закладів, начальником управління освіти й науки.

Із проблем реформування освіти стажувалась у Варшавському та Колумбійському університетах. Захистила кандидатську дисертацію на тему «Тенденції децентралізації управління освітою в сучасній Польщі».

Із 2002 року працювала директором Центру тестових технологій Міжнародного фонду «Відродження», де розробляла систему зовнішнього незалежного тестування школярів та абітурієнтів вищих навчальних закладів. Результатом цього стало запровадження системи на національному рівні. Створила й очолила Український центр оцінювання якості освіти.

Із 2006 до серпня 2009 року працювала на посаді начальника Головного управління освіти й науки Київської міської державної адміністрації.

Займається науковою діяльністю в Національній академії педагогічних наук України.

Відмінник освіти України.

Радник лідера партії «Фронт змін» із питань освіти.