Iсторія розвитку сексу й еротики в нашій країні

Дійсно, наші громадяни були досить довго обмежені в цьому питанні. Перші фільми з елементами еротики були польського виробництва, демонструвалися в київському кінотеатрі «Краків». Народ сунув туди юрбами. Подивитися, як з’ясувалося, на великі (в розумінні — на весь екран), тремтячі (від холоду, чи що?) дамські груди.

Те, що туди поривалися школярі та студенти, — ще якось зрозуміло. Але навіщо туди перлися навчені 40—50-річні батьки сімейств — загадка. Сиділи й задумливо дивилися на оголені, як дроти, ділянки тіла. Хіба їх вдома не чекали такі самі? Єдине, це можна розцінити як наслідок тоталітарної цензури. Адже секс у радянському кіно зводився до того, що показували в лазні голе, спітніле, жіноче... обличчя.

А Гюльчатай у «Білому сонці пустелі» навіть личко не відкривала. І взагалі, цю картину хотіли заборонити через те, що дружини Абдули від соромливості задерли плаття вище колін. Цензори пеклися про те, щоб їхніх ніжок не побачили сторонні очі, не менш, ніж сам Абдула.

Й ОЧI, Й ВУХА МЛIЮТЬ ВIД ПОРНУХИ

Тому не дивно (навіть через 20 років), що, переглянувши купу відеофільмів, наша людина, зітхаючи, питала: «А чи немає чогось для душі?» — Зазвичай вона мала на увазі порнографію.

Примітна реакція на цей абсолютно унікальний засіб розваги.

Лише один відик за ціною золота міг конкурувати зі святковим столом. Дійшла черга й до цього забороненого блюда. На касеті значилося: «Крута еротика з перекладом». Тобто крім відеоряду, вона звучала приблизно так.

— (Пристрасно задихаючись) Є-сс, є-сс!

— (дуже флегматично) Так, так.

— Є-ссс!!

— М-так...

Я вперше подумав тоді, що можу бути перекладачем.

І що характерно, при спогляданні, як би м’якше висловитися, викрутасів — обличчя наших дівчат кам’яніли. Зате фізіономії чоловіків пожвавлювалися й набували глумливо-ідіотського вигляду. Хочу все ж наголосити на деякій цнотливості наших людей такою історією.

На зорі перегляду голих тіл на екрані мій приятель притяг касету з пригодами відомої італійської «рибачки-дивачки» Чичоліни.

Сидіти з ним удвох і збуджуватися, витріщаючись на нескінченні оргії, — було щонайменше дивно. Тому я став уголос знущатися над тим, що відбувається. Вишукувати, де в кого синець на сідницях. Чому в мужиків неголені обличчя, як у сантехніків, і до того ж з похмілля. Спочатку приятель сміявся, а потім несподівано його пробило. Він вихопив касету і, йдучи, вигукнув наостанку, ледь не зі сльозою: «Так не поводяться!» Одним словом, образився на мене за те, що я скривдив порнографію, — як це не парадоксально звучить.

ПРОСТО ЕММАНУЕЛЬ

Повернемося до історії. О, благословенний 1989 рік! Прихід, приїзд і приліт до нашої країни «Еммануелі». Ця нудьгуюча еротична дамочка, через вісімнадцять років (прем’єра фільму в Парижі відбулася 1971 року), аж ніяк не постарівши, обрушилася, мов палаючий літак, на незорану, незайману територію СРСРу.

Перші відеосалони. Заплатив карбованець — насолоджуйся. Один із «розсадників культури» було закладено в Гідропарку, й мав він народну назву «Рушничок». Він являв собою звичайний побутовий вагончик для будівельників із загратованими вікнами. Господар — пузатий, повільно-солідний жлоб. Загорнувши рукава (в буквальному розумінні), він моторно торгував французькою поп-дівою, як справжній сутенер. Народець, прийнявши на груди пару бокальчиків пива в усипаній лускою й паперовими стаканчиками забігайлівці, розташованій навпроти, відразу ж тягнувся до чужої вродливої баби. Чужої, але дуже доступної... Всього за карбованець... І в кіно буквально пару разів їй моргнути — бери. Як вона, гадюка така, розповідала своєму напівнаївному чоловікові, французькому послу в Таїланді, котрий дістає рогами небеса, — що в Парижі вона була йому вірною. Він же не знав, бідолаха, що двічі вона встигла віддатися в літаку. Секс — у повітрі. А точніше, в туалеті «Аер-Франс».

Сюжетик — погань. Дружини дипломатів знічев’я віддаються на чолі з Еммануеллю одна одній і, якщо поталанить, — коханцям на кухонних та більярдних столах у перервах між партіями у великий теніс...

Очманіло надивившись на імпортне спортивно-еротичне дозвілля й грунтовно наситивши потом «Рушничок», наші громадяни, похмуро штовхаючись, якось перелякано бігли до чорної діри метро. Подалі від знятих на плівку кольорових еротичних снів — ближче до пивних.