Казочки для дорослих,

НАШЕСТЯ КЛОНІВ

Гордєєва можна назвати піонером антрепризного балетного руху в колишньому Радянському Союзі. Ще на вершині своєї танцювальної кар’єри, будучи солістом ВТ, він організував групи артистів «Зірки Росії», до яких входили прими і прем’єри, лауреати хореографічних конкурсів із різних театрів, і такими рухливими бригадами вони об’їздили з концертами багато країн світу. Що ж до «Російського балету», то В’ячеслав Михайлович взяв невеликий колектив «Класичний балет» Московської обласної філармонії та реорганізував його в театр.

— В основі «Російського балету» лежала «віденська схема»: гарний кордебалет і запрошені «зірки», — розповів В. Гордєєв. — Потім, в міру того, як зростали власні солісти, розширялася репертуарна афіша, наша трупа стала називатися театром. Я вважаю, що тільки класичний репертуар дозволяє артистам зростати в професійному плані. Наш колектив зберігає шедеври. Ми не повинні переспівувати чиїсь пісні, а співати свою. Наша пісня — російський класичний балет! У репертуарі театру — «Лебедине озеро», «Жізель», «Лускунчик», «Спляча красуня», «Дон Кіхот», «Коппелія» в хореографії Горського, Петіпа, Фокіна. Але час йде, нині — інші ритми, тому я зробив нові редакції, і старі вистави стали більш динамічними. (Скорочуючи балетні шедеври попередників, Гордєєв-хореограф чомусь не помічає власних довжин, наприклад, у «Попелюшці». — Т. П. ). Приваблива сила російських класичних балетів — казка на сцені, гарна музика, костюми. У фіналі, як правило, зло карається, торжествує кохання. І нехай старі балети дещо наївні, але в них закладено доброту. Саме тому класика запитана публікою в усьому світі. Для нашого театру пріоритетними є класичні постановки, але це не означає, що сучасна хореографія абсолютно відсутня в афіші. Не у вузькому значенні «модерн», а в широкому — балети для колективу ставляться сучасними постановниками. На нашій сцені можна побачити роботи Чернишова, Ейфмана, Лавровського, Григоровича, Елізарова, Захарова, тобто все краще, що, на наш погляд, є сьогодні в балеті.

Ми багато гастролюємо, але маємо і стаціонарну базу в Будинку мистецтв, ділячи сцену з Московським обласним драматичним театром ім. Островського. Мені дуже приємно, що губернатор Борис Громов, який взяв «Російський балет» під свою опіку, дійсно цікавиться, як живе колектив, допомагає вирішувати різні проблеми. Він спонсорував мою останню постановку — прокоф’євську «Попелюшку».

Сьогодні, за словами В’ячеслава Михайловича, він дуже стурбований дивним явищем — колективами-клонами, які, прикриваючись відомими марками, тиражують поганий смак. Наприклад, існує деяка трупа під ідентичною з ними назвою «Російський балет» (Москва), яка не має нічого спільного з його театром. «Дублери» роз’їжджають містами, а довірливі глядачі йдуть на виступи. Тому, щоб захиститися від підробок, в афішах «Російського балету» обов’язково пишуть — театр під керівництвом В’ячеслава Гордєєва.

— Тільки в Європі ми виступали 14 разів, — підкреслює артист. — На жаль, із наслідками крадіжки мені доводилося стикатися на гастролях. Благо, що мене добре знають зарубіжні продюсери та вчасно попереджають про «двійників». Наші вистави неодноразово отримували міжнародні нагороди. Наприклад, Асоціація західноєвропейського імпресаріо вручила «Російському балету» золотий квиток за сто тисяч відвідувачів, які побували на наших виставах. У нас є досвід виступів на величезних майданчиках. У період становлення колективу німецькі колеги зарезервували спортивні зали від 4 до 8 тисяч місць. Це був складний екзамен, але ми справилися. Звичайно, довелося використовувати екрани, на які проектувались обличчя і стопи танцівників. У середині 90 хколектив отримав титул «Кращого театру Європи». Минулого року після зарубіжного турне нашу програму назвали «Найграндіознішим шоу сезону».

Про свій колектив Гордєєв говорить із захопленням, вважаючи танцівників своїми учнями та послідовниками. Абсолютно не бентежить той факт, що нинішня команда — лише бліда копія самого В’ячеслава Михайловича в період його розквіту. Насправді, глядачі йдуть на «Російський балет», заворожені гордєєвським ім’ям, його колишньою славою, а всі гучні регалії його нинішнього колективу — тільки грамотний піар. У цій справі Гордєєв дійсно майстер, і його натиску, вмінню переконувати потрібно повчитися багатьом менеджерам, які займаються організацією гастролей.

У ПОШУКАХ «ЗОЛОТИХ ХЛОПЧИКІВ»

В’ячеслав Гордєєв має фантастичну працездатність. Він є представником фонду ім. Рудольфа Нурєєва, відбираючи учасників для балетного конкурсу, який проходить у Лозанні.

— Шукаю юних танцівників від 15 до 18 років, учнів хореографічних училищ, кот рi не мають досвіду роботи в театрі. Мені довірено виявити талант на ранній стадії, допомогти його розкрити. Конкурс у Лозанні вважається одним із найпрестижніших у балеті. Змагаються тільки солісти. Кожен танцівник виконує варіацію з класичного репертуару, потім — сучасну хореографію, заявлену в програмі. Є обов’язкова програма з трьох- чотирьох номерів, записана на відео, а конкурсант вибирає те, що йому ближче за манерою виконання. Але він повинен танцювати максимально наближено до оригіналу. Повірте, це досить складне завдання. Переможцям, крім грошової винагороди, надається унікальна можливість стажування у провідній балетній трупі Європи з подальшим укладенням контракту на декілька постановок.

На думку В’ячеслава Михайловича, «вчасно розпізнати талант — половина успіху в подальшій кар’єрі артиста. Адже вік танцівників недовгий, потрібно поспішати». До самого Гордєєва слава прийшла рано, коли він був ще вихованцем Московського хореографічного училища, але голову хлопцю не закрутила. В’ячеслав Михайлович, сміючись, зiзнався, що він військовий, який не відбувся. У 12 років постав перед вибором: навчання в Суворовському чи хореографічному училищі. Балетом «захворів» раз і назавжди, коли побачив по телевізору «Ромео і Джульетту» (в головних партіях Костянтин Сергєєв і Галина Уланова). Саме цей фільм-балет став тією провідною зіркою, по якій В’ячеслав звіряв свій творчий шлях. Він вважав, що якщо робити щось, то обов’язково найкраще. Наприклад, його блискуче па-де-де з балету «Полум’я Парижа», виконане ще в студентські роки, вже вважається хрестоматійним. За тими записами навчаються його учні. Саме з цього номера почався тріумф «золотого хлопчика» в балеті. Його ім’я два десятиріччя було нерозривно пов’язано з Великим театром. Адже саме за часiв виступів Плісецької, Лієпи, Васильєва, Лавровського, Безсмертнової, Павлової, Максимової і Гордєєва народилися знамениті рядки, що «в балеті ми попереду планети всієї», і це було не гарними словами, а дійсністю. Слов’янська хореографічна школа стала законодавицею моди у світі.

— Звалилася «залізна завіса», і маса артистів стала виступати за кордоном. Балетні школи, в яких працюють чудові педагоги, розрослися по всьому світу. Але, я вважаю, що в класичному танці продовжують бути на передових позиціях Росія і країни СНД, а в сучасному балеті — Франція і Німеччина.

Я 20 років пропрацював у Великому і, як народний артист, міг до кінця життя почивати на лаврах, але в розквіті творчих можливостей через неспівпадання поглядів із художнім керівником балету Юрієм Григоровичем я залишив театр. У той час у мене вже був свій колектив «Російський балет», і я не захотів знаходитися під пресом амбіцій. Коли почалася реорганізація, Григорович пішов, і ВТ очолив Володимир Васильєв, мене запросили очолити балетну трупу. Ми починали з ним разом, розробили певні програми, але влада людей псує, і я написав заяву про звільнення. Свої мрії тепер реалізовую в «Російському балеті». В даний момент для мене Великий театр — перегорнена сторінка біографії.

Сьогодні, на жаль, «зірок» створюють гроші, вміле розкручування. Знаходяться інвестори, які вкладають кошти в певних артистів, і навіть досить посередні танцівники ледве чи не відразу нарікаються мега- і суперстар.

ПАВЛОВА — ГОРДЄЄВ: СКАНДАЛЬНІ ТАНЦІ

Про чудовий дует В’ячеслава Гордєєва з екс-дружиною Надією Павловою написано томи захоплених рецензій. Їхній спільний дебют відбувся 1973 р. на II Міжнародному конкурсі артистів балету. Павлова отримала Гран- прі, а Гордєєв — I місце і «золоту медаль». Їхню пару називали легендарною, і за популярністю вона не поступалася таким прославленим дуетам, як Фонтейн — Нурєєв, Максимова — Васильєв. Творчий союз Павлова — Гордеєв поступово переріс у сімейний, а потім усе розпалося... Хоч викреслити цей розділ із біографії артистів неможливо. В кожного з танцівників власний погляд на їхній шлюб. Вони прожили разом десять років, але, за словами Павлової, «сім’ї у звичному розумінні цього слова ніколи не було». На людях все було чудово: красиві, знамениті, завжди всміхнені — ідеальна пара. В’ячеслав був старшим за Надію на 10 років. За характером він людина комунікабельна, з організаційною жилкою (ці риси завжди допомагали і нині допомагають вирішувати найрізноманітніші питання), взяв на себе роль голови дуету, потім — сім’ї. Він знав закулісні звичаї та умів постояти не тільки за себе, а й за Надію. Подружжя жило в шикарній квартирі з танцкласом для репетицій. Гордєєв із Павловою без втоми займалися творчістю. Їх обожнювала публіка, тому дует відразу вводили до нових партій усіх балетів репертуару Великого театру. Пропозицій виступати за кордоном було так багато, що одного дня, за зізнанням Надії, вона раптом «відчула себе танцювальною машиною». Друзі без втоми вихваляли В’ячеслава, а Павлову вважали лише «доважкою», що, звичайно ж, не відповідало дійсності. Вони обоє — яскраві та самодостатні особистості. Поступово кожний з артистів став віддалятися один від одного. До розриву призвела і серйозна травма ноги у Надії, потім — її тривала депресія. Їхнє розлучення було гучним, багато неприємного було висловлено на адресу кожного з колишнього подружжя. Як стверджує В’ячеслав Михайлович, серію компромату на нього «запустив нинішній чоловік Павлової — звичайний масажист, який називає себе психоаналітиком». У цих словах артиста також сарказм. Адже Костянтин Михайлович Павлов не масажист, а доктор медичних наук, професор, і його заслуга в тому, що він не тільки повернув на професійну сцену Надію, а й допоміг їй повірити в себе, відчути себе коханою та бажаною...

І ось, після серії викриттів, танцівники знову разом. Чого тільки не зробиш заради мистецтва? Два роки тому зоряна пара Гордєєв — Павлова з’єдналася. Правда, тільки на час концерту, який проходив у Кремлівському палаці. Запрошення виступити разом на своєму ювілейному вечорі виходило від В’ячеслава Михайловича.

— Ми виконали фрагменти з балетів «Легенда про кохання», «Спартак». Багато теплих слів було сказано на Надіїну адресу, і тому мені дивно чути докори, без яких не обходиться жодне її нинішнє інтерв’ю. Поки ми жили разом, вона розповідала тільки хороше, а зараз — згадує тільки про погане. Мені її щиро шкода: кар’єра балерини фактично завершена. Я Надію все її життя опікав. Навіть коли ми вже були розлучені, допоміг, щоб її не звільнили з Великого театру, а замість слів вдячності — чергова бочка бруду.

Сьогодні у Гордєєва все прекрасно і в творчості, і в особистому житті. Керує театром, ставить вистави. Це вже інше питання — наскільки він самобутній і оригінальний хореограф. Багато гастролює. Викладає в ГІТІСі. Є членом редколегії журналу «Балет», який створено за ініціативою Гордєєва. До речі, крім хореографічної освіти, В’ячеслав Михайлович має диплом журналіста, закінчив МДУ. У нього нова сім’я. Його дружина Майя, за фахом — піаністка, народила двох чарівних дітей.

— Дочка Люба танцює з трьох років, закінчила два класи хореографічного училища. У неї абсолютна координація в пластиці, і я думав, що вона піде по моїх стопах, але Любаша раптом стала байдужою до балету. Її нині більше приваблює музика, мабуть, маминi гени взяли верх. Сину Дмитрику — шість років. По-моєму, він також стане музикантом. Вiн має феноменальний слух. Ще у два з половиною роки він розрізнював голоси трьох тенорів: Каррераса, Паваротті та Домінго. Він обожнює диригувати. Як знати, може до того часу, коли Дмитрик підросте, наш театр зможе собі дозволити мати власний оркестр, і танцюристи «Російського балету» виступатимуть не під фонограму, а під симфонічний акомпанемент, а Дмитро стане за диригентський пульт.

УКРАЇНСЬКИЙ СЛІД

— Хоч «Російський балет» уперше гастролює у Києві, з українською хореографічною школою я знайомий, — розповів В’ячеслав Гордєєв. — Її відрізняє хороша техніка. З вашими «зірками», Тетяною Таякіною і Володимиром Ковтуном, ми познайомилися в Москві, коли були учасниками балетного конкурсу. Вони виступили чудово. Відтоді стараємося не втрачати один одного з виду. Неодноразово брали участь у спільних концертах. Знаю, що, завершивши кар’єру танцівників, Тетяна і Володимир не залишили балет. Ковтун став хореографом, а Таякіна — директором Київського хореографічного училища. Вони мають багато талановитих учнів. Із «донецьким діамантом» Вадимом Писарєвим у мене також склалися чудові стосунки. Він неодноразово — разом зі своєю дружиною Інною Дорофеєвою — виступає у наших постановках. Буквально місяць тому, в Лондоні, наш театр виступав у концертній програмі, в якій брав участь Денис Матвієнко. Це — чудовий танцюрист, і я сподіваюся на нашу подальшу плідну співпрацю з ним.

У найближчих планах В. Гордєєва — постановка романтичного балету «Сильфіда» Х. Левенсхольда. В’ячеслав Михайлович пообіцяв, що обов’язково покаже її в нашій столиці. Прощаючись, він жалкував, що фактично не встиг побачити Києва, і висловив надію, що в наступний приїзд обов’язково надолужить упущене.