Конфлікт якості та грошей

Існування Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти — під загрозою. Про це у публічному просторі заявляють представники НАЗЯВО та його керівник Сергій Квіт. Причина — у новому законопроєкті «Про внесення змін до деяких законів України» (стосовно удосконалення механізмів реалізації державної освітньої політики, зокрема в частині забезпечення якості освіти). У Міністерстві освіти та науки, де і створили цей закон, наполягають, він повинен лише надати НАЗЯВО нового статусу — центрального органу виконавчої влади. Але в агентстві переконані, зміни в закон покликані знищити незалежність їхньої установи та позбавити їх функцій. «День» з’ясовував, чому цей орган хочуть реформувати та чи справді він на межі зникнення?

ЗАПОБІЖНИК КОРУПЦІЇ

Створення НАЗЯВО передбачалося ще законом «Про вищу освіту», який ухвалили у 2014 році. Його статус: постійно діючий колегіальний орган, уповноважений на реалізацію державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти. Створення НАЗЯВО було однією з умов підписання асоціації між Україною та ЄС. Агентство мало перебрати на себе певні функції МОН, замінити Вищу атестаційну комісію та Державну акредитаційну комісію. Щоправда, запрацювало воно далеко не одразу.

Ще у 2015-у до НАЗЯВО обрали перших членів, але тоді ці вибори обурили громадськість, бо доброчесність обраних кандидатів викликала питання. Навіть тодішній міністр освіти та науки Сергій Квіт вибори засудив. Через конфлікти навколо персонального складу агентство змогло повноцінно запрацювати лише торік.

Нині конфлікти знову набирають обертів. Це не дивно, адже НАЗЯВО виконує надзвичайно важливі функції в сфері вищої освіти: надає експертні висновки щодо видачі вишам ліцензій, акредитує навчальні програми, контролює діяльність вчених рад, які присуджують наукові ступені, та відповідає за боротьбу з плагіатом. Фактично, є запобіжником для корупційної діяльності у вищій освіті. Тому й охочих втрутитися у його роботу немало. 

АКРЕДИТАЦІЯ — НЕ ДЛЯ ВСІХ

Діяльність НАЗЯВО спрямована на покращення якості освіти, і результати можна буде побачити не раніше, ніж за 5-10 років стабільної роботи. Щоправда, деякі зрушення у сфері вже помітні. Наприклад, отримати акредитацію стало не так легко, як раніше.

Акредитація — це те, що дає дозвіл вишам видавати дипломи. Раніше її здійснювало Міносвіти, і займалося воно переважно перевіркою документів, а не якості програми:

«Ви надсилали в МОН купу документів: положення, освітні програми, «методички». І міністерство оцінювало їхній зміст, а не те, що по суті відбувається в університеті, — розповідає ексзаступник міністра освіти і науки Єгор СТАДНИЙ. — У документах можна було написати що завгодно. Часто це супроводжувалося ще й хабарами. Така система діяла не один десяток років, через що збільшилася кількість університетів і напрямків у них. Але більшість цих університетів взагалі не повинні видавати дипломи, бо те, що там відбувається, важко назвати вищою освітою».

НАЗЯВО створило систему незалежної акредитації, у якій з’явилося багато нових елементів, наприклад, самоаналіз. В університет надсилається формуляр, у якому заклад має сам проаналізувати свою роботу, розповісти, як він працює над підвищенням якості освіти, чи опитує роботодавців та студентів. Далі Нацагентство вивчає цю інформацію, а також аналізує процеси в університеті, спілкується зі студентами та викладачами. У результаті цього, окрім дозволу на роботу, університет отримує висновок експертів щодо того, що треба покращити у своїй системі освіти.

«Раніше абсолютно всі отримували акредитацію і всіх це влаштовувало, не влаштовувало лише студентів, бо падала якість освіти. Тепер же ми бачимо, що сила-силенна програм та університетів отримують лише умовну акредитацію. Вона діє рік та означає, що до кінця цього терміну університет має усунути певні проблеми у роботі, які виявила комісія. Якщо не усуває — то не зможе видавати дипломи про вищу освіту», — резюмує Єгор Стадний.

Для того, щоб проводити акредитацію, в Україні вперше був сформований пул незалежних експертів, високу компетентність яких відзначають і прихильники, і критики НАЗЯВО:

«Раніше акредитацію проводили люди, у доброчесності яких були сумніви, — відзначає голова громадської ради при НАЗЯВО Микита АНДРЄЄВ. — Була практика, коли вони приїжджали, нічого не перевіряли, отримували гроші у конверті. Кримінальних справ щодо цього не було, але всі знали, що таке трапляється. Зараз же американські та європейські донори навчили новий пул експертів, і ми маємо його зберегти».

СУПЕРЕЧКИ ЧЕРЕЗ ДЕКЛАРАЦІЇ

То чому ж до діяльності агентства нині виникає стільки питань? Справа в тому, що ще у травні Національне агентство з запобігання та протидії корупції винесло припис, у якому вказало на невідповідність постанови про утворення НАЗЯВО законам «Про центральні органи виконавчої влади», «Про державну службу» та «Про запобігання корупції». Невідповідності полягали у тому, що НАЗЯВО уповноважений на реалізацію державної політики, але не є органом державно влади, що викликає юридичну колізію та дає членам НАЗЯВО певні привілеї, зокрема, вони не зобов’язані декларувати статки.

«Вони створили таку зручну нішу, де вони з одного боку і влада, рішення якої обов’язкові, а з іншого боку не хочуть, щоб на них розповсюджувалися такі ж вимоги, як до держслужбовців», — стверджує Микита Андрєєв.

Щоб виправити це, у МОН вирішили надати НАЗЯВО організаційно-правовий статус центрального органу виконавчої влади. Зі слів міністерства, зміна статусу ніяк не вплине на незалежність НАЗЯВО. Щоправда, відповідно до закону «Про центральні органи виконавчої влади», воно стане підконтрольним уряду. Кабінет міністрів, зокрема, отримає змогу реорганізовувати чи ліквідовувати цей орган своїм рішенням, а також активно впливати на його роботу. 

«Закон «Про вищу освіту», де прописана діяльність НАЗЯВО, проходив процедуру юридичної перевірки на відповідність українському законодавству у Міністерстві юстиції, — розповідає Єгор Стадний. — Це, до слова, орган, який координує діяльність НАЗК. Тоді ніхто ніяких розбіжностей не виявив. Якщо НАЗК вважає, що члени Нацагентства мають декларувати свої статки, давайте внесемо їх до закону «Про запобігання корупції», допишемо, що члени НАЗЯВО також підпадають під дію цього закону і також декларуються. Чому треба переписувати цілий закон «Про вищу освіту»?».

НАЗЯВО є членом Європейської асоціації з забезпечення якості вищої освіти та інших міждержавних об’єднань у цій галузі, тому керівники агентства побоюються, якщо орган стане залежним — його членство припинять. У НАЗЯВО вже подали позов до НАЗК щодо перевищення повноважень у видачі припису по їхньому агентству.

60 ТИСЯЧ ЗА ПРОГРАМУ

Та декларації — не єдине конфліктне питання у діяльності НАЗЯВО. Багато ректорів скаржаться на надто велику вартість акредитації. Якщо раніше за неї офіційно платили 2 000 гривень, то тепер всі витрати сягають більше, ніж 60 000. Міністерство освіти оприлюднило звернення керівника Ради проректорів з наукової роботи закладів вищої освіти та директорів наукових установ Андрія МАРЧЕНКА, який назвав такі ціни «системою здирництва»:

«Середній університет змушений буде на користь НАЗЯВО щорічно сплачувати до п’яти мільйонів гривень. А в Україні таких університетів близько 150. З цього легко отримати і загальний можливий рівень втрат українських ЗВО, а значить — прибутку НАЗЯВО. І усе це при жорсткому дефіциті коштів практично у всіх вітчизняних університетах», — йдеться у зверненні.

Очільник НАЗЯВО Сергій Квіт також визнає, ціна на їхні послуги не мала, але вона складається переважно з оплати роботи експертів. Якщо платити менше — це відобразиться на якості їхньої підготовки. Водночас у агентстві знайшли інший механізм, як полегшити фінансовий тягар для закладів вищої освіти:

«У Європі за акредитацію також платять виші, — пояснює Сергій Квіт. — При тому держави завжди знаходять спосіб компенсації цих витрат. Фактично інші держави беруть цей тягар на себе. Так само має бути і в нас. Профільний комітет Верховної Ради з питань освіти та науки вже вийшов з ініціативою створення спеціальної державної програми, яка б була присвячена акредитації освітніх програм. Думаю, це правильний крок».

Голова наглядової ради Микита Андрєєв також наполягає на необхідності створювати інші, не державні агенції, що також зможуть видавати ліцензії закладам вищої освіти. Це сформує конкурентне середовище на ринку і дозволить понизити ціну.

Водночас у НАЗЯВО підкреслюють, конкуренції не бояться. Деякі українські виші надають перевагу роботі з іноземними агентствами з забезпечення якості вищої освіти, які ліцензують їхню роботу. НАЗЯВО вже має практику визнання таких ліцензій.

ЗВИНУВАЧЕННЯ У ВІДПОВІДЬ НА ПЛАГІАТ

Конфлікти навколо НАЗЯВО збіглися у часі з резонансними кейсами стосовно плагіату, які розглядає агентство. Зокрема, ще 12 березня комітет з питань етики Нацагентства виявив академічний плагіат у докторській дисертації юриста, колишнього заступника глави Адміністрації Президента Віктора Януковича — Андрія Портнова. За результатами перевірки комітет навіть рекомендував позбавити Портнова наукового ступеня. Ексзаступник міністра освіти Єгор Стадний пов’язує появу рішення НАЗК саме з цією ситуацією.

Також НАЗЯВО виявило плагіат у дисертації декана юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Івана Гриценка. Та нині перевіряє на предмет плагіату дисертацію самого виконувача обов’язків Міністра освіти Сергія Шкарлета. Як наслідок — стосунки НАЗЯВО та МОН нині досить не прості. Щоправда, Сергій Квіт визнає, співпрацю необхідно налагодити:

«Інституційно ми не можемо не співпрацювати з МОН. Повноваження нашого агентства — це частина повноважень міністерства. Ми не можемо працювати в вакуумі. Тому ми маємо знаходити рамки співпраці, які створюють кращі умови для функціонування нашої системи вищої освіти».

Щоправда, цілковито знищити НАЗЯВО наразі неможливо. Цей орган вже став невід’ємним елементом української системи вищої освіти, а те, наскільки він зможе виконувати поставлені завдання після хвилі позовів та змін у законодавство, поки лишається відкритим питанням.