Коротко / СУСПІЛЬСТВО

«Зеніт» погубила випадковість?

Міжвідомча комісія, до складу якої входять представники космічних агентств України та Росії, встановила причину аварії ракети- носія «Зеніт-3SL», яка трапилася півтора місяця тому під час запуску за міжнародною програмою «Морський старт». Як повідомив на брифінгу в Дніпропетровську керівник Центра інформаційних зв’язків ГКБ «Південне» Юрій Мошненко, члени комісії прийшли до висновку про те, що причиною аварії стало «випадкове привнесення металевої частки до насосу окислювача ракетного двигуна». Як наслідок, двигун першого ступеню, який випускається російським «Енергомашем», загорівся і вибухнув через декілька секунд після старту. При цьому було втрачено голландський телекомунікаційний супутник і серйозно постраждав плавучий космодром — платформа «Одіссей», яка на разі потребує ремонту.

Ю. Мошненко заявив, що фахівцям не вдалося встановити який саме предмет і яким чином потрапив у двигун. Проте на його думку, це не так уже й важливо, оскільки найголовніше — зробити належні висновки. На даний момент, зауважив він, комісія розробляє рекомендації і план-графік виконання необхідних заходів, для того аби уникнути повторення подібної ситуації в майбутньому. Представник ГКБ «Південне» висловив упевненість, що комерційні запуски за міжнародною космічною програмою «Морський старт» будуть відновлені ще нинішнього року, повідомляє Вадим РИЖКОВ, «День».

Воду — під контроль

Ще один крок до покращaння якості питної води на Донеччині здійснили фахівці регіону, які днями відкрили відразу кілька контролюючих лабораторій у найбільш проблемних містах області. Лабораторії будуть одночасно контролювати і якість питної води, i якість стічних вод — аби попереджати можливі зараження. Як повідомляє прес-служба Донецької залізниці, нові лабораторії відкриті при залізничному відомстві й працюватимуть на трьох найбільших залізничних розв’язках області — в містах Червоний Лиман, Іловайськ і Ясиновата. За два місяці аналогічна лабораторія відкриється і в Луганську. Контроль за якістю води на нових підприємствах здійснюється за основними показниками, які відповідають вимогам Держстандарту, СЕС і Дорстандарту. При цьому нові лабораторії оснащені найсучаснішим обладнанням і дозволяють отримати точну інформацію щодо технічних параметрів води, а також виявити пестициди та шкідливі органічні сполуки. Як стверджують фахівці, відкриття таких підприємств контролю особливо актуальне саме для Донбасу: вони дозволяють вчасно виявити викиди стічних вод підприємств до основних водопостачальних магістралей регіону й вчасно запобігти забрудненню, а також регулюють чистоту підземних вод, повідомляє Ганна ХРИПУНКОВА, «День».

Український ешелон на тлі трофейного пейзажу

Свого часу, ще до того, коли Міжнародну літературну премію імені Юрія Долгорукого вручали вперше (початок 2005 року), газета «Книжник-Ревю» вирішила з’ясувати, скільки таких нагород існує в нашій державі. З’ясувалося, чимало. Навіть забракло газетної площі одного числа, аби подати список із 80 назв. Але найцікавішим у цій публікації була не кількість, а, образно висловлюючись, фінансова вага нагороди. В графі «Сума винагороди» наведена цифра дуже рідко досягала однієї тисячі гривень, а подекуди навіть стояла сиротлива риска. Тож поява на нашому літературному небосхилі вельми ваговитої «долгоруківської зірки» (по 2500 доларів США кожному з трьох лауреатів) не могла не викликати ентузіазму в українських майстрів пера, котрі пишуть російською мовою. Цілком імовірно, наведена вище сума спричинила згодом істотне збільшення фінансової складової низки вітчизняних премій. Принаймні, на сьогодні «долгоруківська» вже не є найвищою з-поміж літературних посестр, а лише одна з таких. Засновники премії — однойменний Московський фонд підтримки співвітчизників за участі Посольства Російської Федерації в Україні та київський літературний журнал «Радуга». Днями, уже втретє від часу заснування, було названо лауреатів Міжнародної літературної премії імені Юрія Долгорукого. Серед них раніше були прозаїки Валентина Єрмолова, Володимир Бушняк, Ірен Роздобудько, поети Олександр Кабанов, Володимир Каденко. Цього разу журі розглядало книжки, видані в 2005—2006 роках, а також — романи та повісті, опубліковані в періодиці (альманахах, журналах). Не мало значення, де вийшов друком твір українського автора — в Україні чи за її межами. Цьогорічними лауреатами стали Ірина Євса — за книжку «Трофейный пейзаж» (номінація «Поезія»), Інна Мельницька — за повість «Украинский эшелон» (номінація «Проза»). Положенням про премію передбачається також присудження її суспільним діячам, ученим, журналістам, котрі своєю діяльністю утверджують традиційні цінності слов’янської цивілізації, культури та духовної близькості двох братніх народів. У цій номінації за свою просвітницько-публіцистичну діяльність лауреатом став Василь Анісімов. Інф. «Дня».

Хто захистить шевченківські місця?

Маніакальна ідея суцільної забудови Дніпровських схилів вже докотилася від передмість столиці до самого Канева, з яким асоціюються уявлення пересічного українця про шевченківські місця. І не тільки через те, що Канів є місцем останнього спочинку Тараса Шевченка: відомо, що Кобзар жив в селі Пекар під Каневом, а в Прохорівці він неодноразово гостював у першого ректора Київського університету Михайла Максимовича. На старій дорозі між цими двома селами його востаннє заарештували... Нині ж директор Фонду сприяння розвитку мистецтв Юрій Круліковський схвильований тим, що ці мальовничі місця можуть залишитися нащадкам тільки в історичних нарисах та краєзнавчих довідниках. За його словами, землю в охоронних зонах Канівського заповідника, що навпроти Чернечої гори, можуть передати під будівництво баз відпочинку.

«Як стало відомо, рішенням Черкаської обласної державної адміністрації, одному приватному підприємцю було видано дозвіл на підготовку матеріалу попереднього погодження по вибору земельної ділянки на березі Дніпра під розміщення оздоровчого комплексу за рахунок земель Золотоніського держлісгоспу, що в адміністративних межах Прохорівської сільради Канівського району», — розповідає Юрій Круліковський. Кандидат філологічних наук Ірина Олійник, яка є співавтором літературно-мистецького проекту «Святині землі української», вважає «викликом здоровому глузду і владі відводи сотень гектарів земель в заплаві Дніпра». За її даними, нині продається не лише придніпровська земля, а й прибережні території під водою і процес хижацького та безглуздого знищення як історичних місць, так і природи, набув нечуваних розмірів. До речі, вона нагадала, що біля Прохорівки за старих часів була переправа через Дніпро, по якій переправлявся Тарас Шевченко, коли приїздив у гості до родини Максимовичів. Ці місця ще залишилися: і місце переправи, і дамба (що збудована за цариці Єлизавети), і маєток Максимовичів. Але — поки що...

Фахівці стверджують, що зберегти шевченківські місця від захоплення може лише статус заповідних територій та політична воля держвладців. Наразі будуть боротися власними силами. Так, аби привернути увагу до проблеми, 23 березня, в день працівників культури і аматорів народного мистецтва, Фонд сприяння розвитку мистецтв ініціює поїздку до Канева, повідомляє Владислав ПАВЛОВ.