Коротко / СУСПІЛЬСТВО

Донецьк воює з бур’янами

У шахтарській столиці триває кампанія із ретельного збирання всіх бур’янів і так званих карантинних трав. На сьогодні вже очистили практично 500 гектарів території шахтарської столиці від бур’янів, інтенсивне зростання яких стало для Донецька серйозною проблемою. Як повідомили в управлінні комунального господарства Донецької міської ради, сьогодні в місті оголошено спеціальний місячник із боротьби з бур’янами та карантинною рослинністю, що пов’язаний із підготовкою шахтарської столиці до святкування Дня міста та Дня шахтаря, які пройдуть в останню неділю серпня. Завдяки цим діям протягом останнього тижня в районах міста скосили карантинних трав на 76,6 га. Усього в Донецьку за тиждень викосили трави на площі 360,9 га. Іншим напрямом діяльності міської влади, що готується до майбутніх свят, залишається робота із санітарного очищення Донецька, яку поки що рішенням виконкому міськради визнано незадовільною, повідомляє Ганна ХРИПУНКОВА, Донецьк.

700 театральних кілометрів

Щоб привернути увагу громадськості до проблем дітей із соціально незахищених сімей та дітей-сиріт, актори дніпропетровського молодіжного театру «Віримо» вирішили пройти пішим ходом 700 кілометрів трьома областями України. 15 липня трупа бродячих артистів вийшла з Дніпропетровська, де актори показали свій перший спектакль у Перещепінському інтернаті, і за сім днів подолала 300 кілометрів до Харкова. Тут у місцевому дитячому таборі «Факел» у Померках, а згодом в інтернаті вони показали виставу «Коник-Горбунок».

Володимир Петренко керує молодіжним театром «Віримо» з самого початку його заснування в 1991 році. Серед акторів є ракетники, інженери, будівельники, психологи. Щоб заслужити статус професійної, трупі знадобилося 12 років. Тепер театр називається муніципальним, а актори отримують зарплату з міського бюджету. Похід трупа влаштувала під час відпустки, і запевняє, що витрачених зусиль і часу не шкода — і добру справу зробили, і вражень отримали, як в жодному туристичному поході. Учасники трупи призналися, що сам похід спочатку з незвички дався важко, але вони справилися. Люди, що зустрічаються на шляху бродячих артистів, реагували по-різному, дізнавшись про мету подорожі — хто хвалить і говорить «молодці», а хто і пальцем покрутить біля скроні, але таких було небагато. Попереду у дніпропетровців ще довгі переходи і виступи в Запоріжжі, а потім повернення у Дніпропетровськ, повідомляє Марина ГОЛІНА, Харків.

Ліки дорожчають

Ще в середині минулого місяця Харковом поширилися чутки, що ціни на медичні препарати піднімуться. В управлінні фармацевтики на той момент інформації про підвищення цін не було. Проте чутка виявилася правдою. Харківські аптеки підняли ціни — від декількох копійок до кількох гривень — переважно на ліки, які не мають вітчизняних аналогів. Крім зарубіжних ліків, як тепер знає й обласне управління фармацевтики, виросли ціни і на деякі вітчизняні препарати. На думку представників цієї організації, більша частина імпортних ліків подорожчала через те, що ціни на зарубіжні препарати тепер рахують у євро, а курс загальноєвропейської валюти регулярно зростає. За твердженням Вікторії Казакової, начальника фармацевтичного управління, зростання рівня відпускних цін від 5 до 20% сталося на низку імпортних препаратів, таких фірм, як «КРК» (Словенія), «Лекс» (Словенія), «Солко» (Швейцарія), «Сануфі» (Франція), «Гедеона Ріхтер» (Угорщина) та деякі інші. Ліки українського виробництва також дорожчають. Уже 70 із 400 лікарських препаратів першої необхідності подорожчали. Зростання цін на вітчизняні медикаменти пов’язують із подорожчанням сировини, необхідної для їх виробництва, а також стрибками цін на бензин, повідомляє Марина ГОЛІНА, Харків.

Хата баби Юзефи

Її збудували в 1914 році. Родина, яка оселилась в цій хаті, мала прізвище Мішковські. Вони походили із простих українських селян, але вважали себе поляками. Куди поділися поляки Мішковські у селі Тарасівка Жмеринського району, що на Вінниччині, ніхто не знає, але пам’ятають бабу Юзефу, яка в хаті під стріхою дожила віку. Війна забрала у неї чоловіка. Про дітей вже й згадки нема. В селі залишилась лише родичка Юзефи Вертепної Поля Гарматюк. Вона ще пам’ятає, як до Юзефиної хати прибігали просити їсти єврейські діти із тимчасового єврейського табору розбитого неподалік. Юзефина хата була крайньою у селі, а тепер вона стоїть мало не посередині серед добротних цегляних будинків. — Розвалять її, мабуть, — каже Григорій Ковалишин, який живе по сусідству, — а від неї такий затишок іде, і горіхи тут великі, ще покійна Юзефа насадила, криницю викопала. Сюди всі по воду ходять, кажуть — до баби Юзефи, хоч вже минуло 10 років з того часу, як вона померла.

Баба Юзефа прожила 85 років. Усе життя проробила в ланці в колгоспі, а вдома — ткала на верстаті полотно та рядна. У людей ставила грубки і печі. Рідко яка хата обійшлась без її рук. Та так ніхто й не перейняв секретів її ремесла. Не на одній вулиці вже пошкодували, бо вправнішого пічника за покійну Юзефу нема ні в одному навколишньому селі. Мирослава СОКОЛОВА, «День».